9-В українська література

5 березня 2025 р.

Т. Шевченко. «Сон». Протистояння імперського режиму і вільнодумної, національно свідомої особистості. Сатиричний характер поеми.
ТЛ: гротеск, контраст, умовність.

Любі учні, на онлайн-урок перейдіть за посиланням 

https://meet.google.com/pcc-qyyd-xbc

Домашнє завдання:

До уваги учнів 9-В класу!

    Сьогодні, 5 березня, ми працюємо в наступному форматі. Опрацьовуємо матеріал за підручником ст. 228, 229, 230 (виразне читання твору, записати паспорт, короткий конспект з ТЛ.) Знайти й виписати значення з наступних понять: гротеск, контраст, умовність. Виписати з поезії слова у дві колонки: 

1. з позитивними емоціями; 

2. з негативними. Проаналізувати, яких більше та письмово дати відповідь чому?

3 березня 2025 р.

Т. Шевченко. Національна проблематика періоду «Трьох літ». Поема («комедія») «Сон» і тогочасна суспільно-політична дійсність. Композиційний прийом «сну», його роль для розширення можливостей поетичного зображення.

Любі учні, на онлайн-урок перейдіть за посиланням 

https://meet.google.com/pcc-qyyd-xbc

Домашнє завдання: ст. 228-230 вивчити фрагмент з поеми напам. ("Сон")

26 лютого 2025 р.

Т.Шевченко. Вісь неперервності історичного часу («До Основ’яненка») ТЛ: послання.

Любі учні, на онлайн-урок перейдіть за посиланням 

https://meet.google.com/pcc-qyyd-xbc

Домашнє завдання: ст. 201-203. Виразне чит. послання, робота над п-ми від 1 до 12

24 лютого 2025 р.

Т.Шевченко. Рання творчість. Оглядове вивчення історичної теми у творчості Кобзаря («Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гайдамаки»).

Любі учні, на онлайн-урок перейдіть за посиланням 

https://meet.google.com/pcc-qyyd-xbc

Домашнє завдання: ст. 198-200 опрац. матер. за пд, а також додатково на самостійний пошук.

19 лютого 2025 р.

Т.Г.Шевченко – геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні. Перші поетичні твори баладного та елегійного жанрів («Причинна», «Думи мої…»)

Любі учні, на онлайн-урок перейдіть за посиланням 

https://meet.google.com/pcc-qyyd-xbc

Домашнє завдання: ст. 192, 196 Опрац. матеріал. Сформувати та записати конспект

q 

 

22.11.2022

Вірш-заклик «Розвивайся ти, високий дубе», поетичний паралелізм та поетична антитеза. Цикл «Вольні сонети» майстерність автора у опануванні цим жанром

Вірш І. Франка «Розвивайся ти, високий дубе…» написаний у дусі народної пісні. Він має таку структуру й образи, які характерні для усної народної творчості. У творі звучать заклики, близькі народові, наведено загальновідомі факти з історії України, означено шляхи боротьби народу за своє майбуття. Аналіз твору “Розвивайся ти, високий дубе” допоможе підготувати літературний паспорт.

 

 «Розвивайся ти, високий дубе…» аналіз (паспорт)

Автор – Іван Франко

Рік написання – 17 березня 1883

Вид лірики: громадянська.

 

Жанр: вірш-алегорія.

 

Збірка – “З вершин і низин”. Цикл – “Україна”

 

Тема: віра в майбутнє своєї нації.

 

Ідея революції: заклик єднатися, щирою працею вiдродити матiр-вiтчизну.

 

Основна думка: боротьба українського народу за свої соціальні й національні права

 

Провідний мотив — віра у світле майбутнє України та її народу, заклик до єднання, до щирої праці, яка відродить матір-вітчизну.

 

Віршовий розмір – п’ятистопний хорей, що чергується з тристопним. Але наявність пірихіїв та порушення ритму у четвертому рядку демонструє тяжіння до фольклорних форм, для яких таке явище властиве. Використання близької до фольклорної форми дає змогу точніше зрозуміти підтекст.

 

Римування: паралельне (суміжне).

 

Композиція твору. Твір починається окличним реченням-звертанням, у якому поет наголошує на тому, що скоро прийде весна красна, символ оновлення життя. Ось тоді Україна встане з колін, вільна і щаслива, єдина, непомежована, пригорне теплою рукою своїх дітей. Поет низкою риторичних питань запитує і стверджує думку про те, шо українці вже достатньо «наслужились Москві і ляхові» і вже багато наточилось «братерської крові». Рефреном звучать слова-закликн до високого дуба — розвиватися, бо вже скоро буде весна красна, до українських людей — вставати, єднатися та брататися «в товариство чесне». Тільки тоді в щирих трудах «Вкраїна воскресне!»

 

Образи твору. Центральний образ твору — це образ матері-України.

 

«Розвивайся ти, високий дубе…» художні засоби

Народний психологічний паралелізм: картина весняного розквіту — картина розквіту України; дуб — символ сили, духовної міці; весна — пора оновлення; отже, це образи-символи, характерні для фольклору.

 

Епітети «тяжкії кайдани»; «славна, вільна, одна, нероздільна Україна»; «тепла рука»; «діти нещасливі, блудні сиротята»; «святеє діло»; «щира дружба» передають емоційне ставлення автора.

 

Метафори «Україна встане», «щезнуть межі, що помежували», «згорне мати до себе всі діти»; гіперболу «мало наточились братерської крові» використано, аби переконати читача, викликати в уяві знайомі образи й асоціації (зокрема алюзії на твори Шевченка підкреслюють наступність і спорідненість позицій двох великих поетів у відношенні до України).

 

Іван Франко написав твір у XIX ст., але цей вірш залишається актуальним і за наших часів, адже в ньому йдеться про незалежну, вільну Україну, про єднання й щиру дружбу. У творі звучать заклики підніматися «на святеє діло, на щирую дружбу» за те, щоб бути «газдою, не слугою» у власній хаті.

 

Домашнє завдання:

Ст. 82-84, опрацювати матеріал за підручником – усно

Ст. 84-85, відповіді на питання – письмово

17.11.2022

Запрошую вас на 5,6 онлайн урок

Збірка І. Франка “З вершин і низин” –

важливий етап у розвитку української поезії

Іван Якович Франко – неординарна особистість, людина великого таланту і надзвичайної працездатності. Геніальний поет і прозаїк, блискучий учений, гострий літературний критик, видатний громадсько-політичний діяч, історик, мовознавець, поліглот, видавець, народний педагог. Він – Каменяр, який боровся проти гніту і тиранії за нове, світле і прекрасне життя трудового народу. Про це свідчить друга збірка письменника – “З вершин і низин”, яка стала важливим етапом на шляху розвитку української літератури.

Вона – найвидатніше явище в українській поезії після “Кобзаря” Т. Шевченка. Справедливо про неї сказав П. Хропко: “Уже назва збірки “З вершин і низин” (1893) вказувала на контрастність її побудови, зосередженої навколо проблем буття людини і народу – від вершини духовності, національної ментальності до низин повсякденності”.

Головний ліричний герой збірки – борець, революціонер, який прагне оновлення, йому відомі шляхи, якими слід іти, щоб досягти

гуманістичного ідеалу. Тож не дивно, що одним із провідних мотивів збірки є мотив звеличення подвижництва і волелюбності, людей з новим мисленням, які готові в ім’я щастя народу

Працювати й боротися, навіть якщо доведеться віддати життя. Так, у вірші “Каменярі” передано величну картину боротьби каменярів за кращу долю:

І всі ми вірили, що своїми руками

Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,

Що кров’ю власною і власними кістками

Твердий змуруємо гостинець, і за нами

Прийде нове життя, добро нове у світ.

У збірці також знайшли відтворення реалістичні картини життя знедоленого народу. Особливо хвилюють і викликають співчуття герої циклу “Галицькі образки”. Автор показує умови, в яких живуть селяни, переконливо стверджує, що безземелля призводить до злиднів, а ті в свою чергу стають причиною родинних трагедій і злочинів.

Яскравою ілюстрацією є вірші “Гадки на межі” та “Гадки під мужицькою скибою”.

У багатьох віршах збірки звучить мотив викриття тиранії й ницості, протесту проти гноблення народу та людини-трудівника. Особливо відчутно передається цей настрій у поезіях циклу “Оси”, у віршах “Беркут”, “Тюрмо народів, обручем сталевим…”

Але поет-патріот запевнений, що довго так тривати не може, настане час двобою зі злом, стануться у суспільстві кардинальні зміни, адже, як сказано у поезії “Гримить”, уже “мільйони чекають щасливої зміни”. А у веснянці “Viverememento” автор прямо говорить, що для того щоб знищити горе і несправедливість, слід боротися, бо “лиш боротись – значить жить”.

У збірці “З вершин і низин” Франко постає як прихильник незалежності та суверенності України. Цикл “Україна” пронизаний патріотичним пафосом, упевненістю, що завзята боротьба “за волю, щастя і честь” увінчається успіхом.

У творчості практично кожного митця порушується питання про роль мистецтва в суспільному житті. Не оминає цієї теми й Франко. У поезіях “Колись в сонетах Данте і Петрарки”, “Сікстинська мадонна” Франко намагається розгадати загадку вічної таємниці творчості. А у вірші “Котляревський” висловлює свою пошану зачинателю нової української літератури:

Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз.

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Збірка “З вершин і низин” утверджує безсмертя народу та його національних цінностей. У ній звучить заклик берегти духовність і пам’ятати про те, що наш народ гідний щасливого життя в незалежній державі. Тому основний лейтмотив збірки – це оптимістичне очікування оновлення світу, утвердження думки про вічність народу, його духовності, віра у всеперемагаючу силу науки та поступу.

Домашня робота: ст. 77-79, опрацювати матеріал за підручником. 

17.11.2022

 «Гімн» - один із найкращих творів революційно-патріотичної лірики в українській літературі

Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу. Він не тільки вважав за святий обов’язок служити людям, а й благословляв добровільно взятий на свої плечі тягар.

Своєю творчістю Іван Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга “З вершин і низин” (1887) засвідчила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.Поетична збірка «З вершин і низин» має оригінальну новаторську композицію: автор «покинув думку про хронологічний порядок» (І.Франко) укладання творів, а вдався до жанрово-тематичного. Книга має сім розділів: «De profundis» (з глибин, з низин), «Профілі і маски», «Сонети», «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти» (поема), «Легенди». Перші три розділи поділено на цикли. Так, розділ «De profundis» охоплює такі цикли: «Веснянки», «Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи», «Думи пролетарія», «Excelsior!» (угору, до вершин).

          Перше видання збірки датується 1887 року, а друге, значно доповнене видання,  – 1893 року.

          Відкриває збірку вірш «Гімн» (1880) (авторський підзаголовок «Замість пролога»), у центрі якого алегоричний образ вічного революціонера. Це алегорія одвічного пориву людського духу до волі, це – «дух, наука, думка, воля». Анафора «ні (ані)» у першій строфі підсилює думку про невмирущість волелюбного прагнення людини.

Теорія літератури. ГІМН, у, чол.

1.    Урочиста пісня, прийнята як символ державної або класової єдності.

2.    перен. Захоплена хвала кому-, чому-небудь.

Покладений на музику Миколою Лисенком цей твір стан національним гімном українців

5.2. Прослуховування аудіозапису/ перегляд відеозапису «Гімну»

https://youtu.be/_vveTO0O0Os

У вірші «Гімн» мільйони пригноблених і скривджених покликав голос “вічного революціонера”, що не мириться з неволею. Розійшовшись “по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”, цей голос дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття: “Не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”.

Важливо, що поет наголошує не на руїнницьких закликах, а на великій перетворюючій силі “науки, думки, волі”. Саме вони протистоять тій “пітьмі”, що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба. Енергійний ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього національно «поневоленого народу.

Вірш Івана Франка “Гімн”, як і Шевченків “Заповіт”, був одним із неофіційних гімнів бездержавного народу.

Поезія «Гімн» — один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ «вічного революціонера» як втілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій перетворюючій силі «науки, думки, волі». Вірш «Гімн» Івана Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі. Завжди в суспільстві будуть знаходитися «вічні революціонери», небайдужі до народного горя, страждань та неволі. Вони прямуватимуть уперед і кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання з боку офіційної влади. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній:

Дух, наука, думка, воля

Не уступить пітьмі поля…

Франко вірить, що розвалиться «зла руїна» і настане новий день, прихід якого ніхто не зможе спинити. Але для цього треба

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі

Кращу долю в боротьбі…

5.3. Виразне читання твору

Вічний революціонер —

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю, —

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськiї тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою, —

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум нещастя,

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революціонер —

Дух, наука, думка, воля —

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

          5.4. Аналіз твору

1.    Хто є головним героєм твору?

Головний герой лірики І. Франка — незламний борець – вічний революціонер. Слово революціонер у цьому вірші вжите автором вперше в українській літературі.

2.    Як тлумачиться слово революціонер у словнику?

революціонер; ч. (фр.) 1. Активний учасник революційного руху, діяч революції. 2. Той, хто здійснює переворот у тій чи іншій галузі знання, в техніці, мистецтві тощо.

3.    У вірші Франка  революціонер конкретна особа, чи абстрактний образ?

Композиція вірша «Гімн» — вірш поділяється на три частини, яким можна умовно дати назви: «Вічний революціонер», «Він не вмер, він ще живе», «Розвалилась зла руїна».

Тема: психологічний та патріотичний драматизм. «Вічного революціонер» — втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи.

Ідея: незламність бажання й пошуків волі і правди, невпинне зростання визвольного руху.

Основна думка: 1. Заклик до активної життєвої позиції 2. Схвалення боротьби передових людей за поступ, справедливе суспільство 3. Прогрес людства зупинити не можна 4. Заклик до оптимістичного світобачення

Літературний рід: лірика

Вид лірики: громадянська

Віршовий розмір: хорей

Тип римування: суміжне

5.5. Аналіз художніх особливостей вірша

- Яку роль відіграють у творі художні засоби?

- Відшукайте художні засоби у вірші «Гімн»

Кожна група шукає певні художні засоби і дає відповіді на запитання:

1. Яку роль вони виконують у тексті?

2. Чи можна замінити вжите автором слово якимось іншим? Якщо так, то яким?

Художні засоби. Щоб підкреслити ідею незламності революціонера, автор використовує анафору «ні»:

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

«Дух» персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить. Вони додають відчуття руху, незвичайної сили, для якої вже настає час.

У поезії використані риторичні запитання: «І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день?»

За допомогою чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф), алітерацій (р) поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гімну.

Художні засоби вірша «Гімн» надають твору виразності, конкретики.

Вірш покладений на музику, його ритм експресивний, а художні засоби (анафора, перелічення, метафора) дуже виразні. Контраст – провідний художній засіб вірша: «поступ», «щастя», «волю» - «попівськії тортури», «тюремні царські мури», «війська муштровані», «гармати лаштовані», «шпіонське ремесло»; «сльози», «сум» - «сила», «завзяття»; «зла руїна» - «воля», «розвидняющийся день».

Домашнє завдання.

1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника ст.79-80

2. Вивчити напам'ять вірш «Гімн»

3. на ст. 80 питання – письмово дати відповіді на 7 питань

 

16.11.2022

Життєвий і творчий шлях І.Франка — видатного українського письменника, вченого, громадського діяча. Багатогранна його діяльність в українській культурі, її вплив на пробудження національної свідомості народу

Епіграф до уроку

Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки

Людського духу, в якій би не працював Іван Франко

і в якій би він не був великий.

Павло Загребельний

Вивчаючи творчість корифеїв українського театру, ми говорили про обдарованість, талант і геніальність. Пригадаємо значення двох останніх слів.

Талант (гр. talanton) — 1) високий рівень обдарованості; 2) творча обдарованість у мистецтві, характерними ознаками якої є: сила художнього мислення, активність уяви, спостежливість, глибина пам’яті, багатство емоцій).

Геній (лат. genius — «дух», «хранитель») — найвищий рівень обдарованості людини, що має ознаки таланту, наукової та естетичної інтуїції.

З приводу цих понять висловлювалось чимало письменників, учених, мислителів, але в основі кожного висловлювання лежить єдине слово — надлюдина.

На сьогоднішньому уроці розглянемо постать, яку однозначно можна назвати генієм, або, за висловом Павла Тичини, «талантом серед талантів» - це Іван Франко.

Іван Якович Франко. 1856-1916

Письменник, учений, громадський діяч.

Багатогранність діяльності в українській літературі, її вплив на розвиток української та світової культури, пробудження національної свідомості

Від смерті Т.Шевченка ніхто з українців не зажив більшої слави на просторах України, ніж Іван Франко. Важко знайти у світовій літературі творця такого діапазону, з такою динамікою культурно-наукової та суспільно-політичної діяльності, яким був син галицького коваля.

Він був поетом, прозаїком і драматургом; перекладачем і літературним критиком, істориком і теоретиком літератури, театру, мистецтва; публіцистом, філософом, фольклористом, мовознавцем, етнографом й економістом; громадським діячем.

Іван Франко репрезентує Україну, свій народ, свою епоху і нашого сучасника у світову культуру.

П’ятдесят томів повного зібрання творів Івана Франка не вмістили всіх його праць, а частина з них, особливо написаних іншими мовами, ще чекає на своїх дослідників. Франкознавцям ще є над чим працювати. А нам з вами сьогодні треба зрозуміти, за що саме Іван Франко зажив світової слави.

- Під час нашої роботи ви повинні бути уважними, свідомо сприймайте лекційний матеріал і заповнюйте таблицю «Жанрова різноманітність творів І.Франка» за підготовленими трафаретами. У кінці уроку ви самостійно узагальните матеріал і прокоментуєте його.

Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (тепер село Івана Франка Дрогобицького району Львівської області) в родині хлібороба Якова Франка, який одночасно був і добрим ковалем, що славився на всю округу. Його шанували й любили люди за природний розум, за щиру, людяну вдачу.

У кузні завжди було людно, бо тут не тільки кипіла робота, а й велись розмови про минуле й сучасне життя народу. Батькова кузня стала для майбутнього письменника першою життєвою школою, а батькові оповідання про важке життя робітників — першими незабутніми кроками.

Дмитро Павличко справедливо зауважував: «Правдива іскра Прометея злетіла з батькового ковадла… в дитяче серце поета, вибухнула вулканами любові до праці, до правди, до свободи…».

Так само глибоко вкарбувався в душу юного Франка образ його матері. Марія Франко, жінка-селянка, від природи була ніжна й чутлива до краси, до слова, дуже любила свого допитливого сина. Це від неї поніс він у життя переконання, що пісня і праця — «великі дві сили».

Своє дитинство Франко опише в оповіданнях «У кузні», «Малий Мирон», «Під оборогом».

Здобуття освіти

Про перші свої шкільні роки письменник розповів в оповіданнях «Грицева шкільна наука» й «Олівець». Після закінчення дворічної початкової школи батько віддав сина у так звану «нормальну» школу в Дрогобичі, де, за спогадами самого Франка, «діти туманіли з остраху, тратили голос, пам’ять і віру в себе». Жорстокість у цій школі посіяла в серці малого Івана обурення проти всякого поневолення й тиранства. Але, незважаючи на жахливі умови навчання, сільський хлопчина, з якого глузували вчителі й учні (панські сини), виявив свій незвичайний природний розум, всебічну обдарованість і став першим учнем школи.

На дев’ятому році життя малий Іван переживає страшне горе — смерть батька — найближчого друга й порадника.

Щоб зберегти господарство, врятувати своїх четверо дітей від злиднів, мати Франка вийшла заміж вдруге. Вітчим Григорій Гаврилик по-батьківськи поставився до нерідних дітей і дав змогу Іванову продовжити навчання.

Іван Франко у 1867 році вступає до Дрогобицької гімназії. Спочатку з погордою поставилися тут до мужицького сина, глузували з його полотняного одягу, великих батькових чобіт, але незабаром учителі й учні змушені були визнати Франка за його феноменальну пам’ять і проникливий розум найздібнішим учнем.

У гімназії Іван займається самоосвітою, захоплюється творами класиків світової літератури, самотужки вивчає іноземні мови і в оригіналі читає Гомера, Шекспіра, Гете, Міллера, Гейне.

Цілий переворот відбувся в душі вразливого гімназиста, коли він прочитав «Кобзар» Т.Шевченка. Зі сторінок цієї незвичайної книжки до нього заговорив сам народ, розповівши про свої болі й страждання, про свій гнів до гнобителів. Під впливом полум’яного шевченківського слова зовсім по-іншому глянув юний Франко на нужденне життя селянина й робітника, на їх жебрацьке існування, на становище трудящих Галичини під владою австрійських магнатів та польської шляхти.

Із шкільних років майбутній письменник був пристрасно закоханий у книжку. Уже в 5 класі гімназії він почав збирати власну бібліотеку, яка в результаті стала найбільшою у Львові — 10 000 томів. Оцінюючи книжку сховищем людської мудрості, І.Франко писав:

Книги — морська глибина:

Хто в них пірна аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перла виносить.

Одного літнього дня на Івана чекає страшна звістка — вдома помирає мати. Ковтаючи сльози, хлопець біг 15 кілометрів з Дрогобича до рідного села. Біля постелі найріднішої людини простояв цілу ніч, а вранці її не стало.

Розради шукає в наполегливій праці, не розлучається з книжкою і розпочинає збір усної народної творчості. Так починається шлях до науковця-фольклориста.

У центрі громадського життя

Восени 1875 року, сповнений жадобою до знань, обдарований випускник Дрогобицької гімназії вступає на філософський факультет Львівського університету.

«Я пристрасно прагнув знання, але одержав тільки мертвий крам… Я розчарувався, відчув огиду і почав шукати знання поза університетом», - з досадою писав Іван Франко. Замість омріяних професорів-сподвижників науки і прогресу він зустрів холодних і тупих викладачів, вірних слуг австрійської монархії.

Шукаючи відповіді на питання, чому існує нерівність між людьми, як поліпшити життя мільйонів трудящих, допитливий студент захоплюється творами тих письменників і вчених, які оцінювали життя з демократичних начал. Це — твори Шевченка, праці Михайла Драгоманова, демократична діяльність студента університету Михайла Павлика.

І.Франко входить до редакції журналу «Друг» і прагне перетворити його на трибуну передової думки в Західній Україні. На сторінках журналу з’являються твори, написані народною мовою, під псевдонімом Мирон.

У 1876 році виходить перша збірка І.Франка «Баляди і розкази».

Всього за два роки перебування у Львові Іван Франко стає видатним громадським діячем, до голосу якого прислухаються і друзі, і вороги. Основним дороговказом у житті стають невтомні пошуки шляхів до кращого майбутнього.

Шлях боротьби і тяжких випробувань

Діяльність Івана Франка в очах австрійських властей розцінюється як державний злочин і служить приводом до арешту. Його звинувачують в приналежності до таємної антиурядової організації.

У червні 1877 року Івана Франка арештовують і кидають за грати львівської тюрми. Але поет не опускає рук. Він записує народні пісні і приказки, почуті від в’язнів, складає цикл «Скорбні пісні»:

    За що мене в пута скували?

    За що мені воленьку взяли?

    Кому я і чим завинив?

    Чи тим, що народ свій любив?

Свій перший арешт Іван Франко назвав «страшною і тяжкою пробою» сили волі, мужності і витримки. Дев’ятимісячне ув’язнення ще більше переконало у необхідності боротьби проти безправ’я і тиранії.

Найважчі випробування чекали Івана Франка після виходу з тюрми. Його проголошено найбільшим злочинцем, виключено з усіх громадських товариств й організацій, перед ним закривали двері квартир перелякані галицькі міщани, навіть добрі знайомі боялися заговорити з ним на вулиці:

    Самотою ходжу я, мов блуд,

    З горем в серці нестерпно важким…

    Всі знайомі минають, ідуть —

    Поділитися горем ні з ким.

Отже, боротьба і праця — це становило тепер весь зміст життя. У 1878 році І.Франко засновує журнал «Громадський друг», у першому номері якого друкує славнозвісну поезію «Товаришам із тюрми», що проголошувала програму боротьби демократичної молоді за новий суспільний лад:

Наша ціль — людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ,

І братерство велике, всесвітнє,

Вільна праця і вільна любов!

За цю поезію журнал «Громадський друг» було конфісковано, натомість І.Франко разом с М.Павликом та їхніми однодумцями готують наступні випуски журналу під назвами «Дзвін» і «Молот».

І ще з могутнішим закликом звучать Франкові «Каменярі»:

Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу сесю розбить.

Велика видавнича праця Каменяра — це лише частка його титанічної праці. Письменник-борець бере активну участь у виданні польської робітничої газети «Рrаса», виступає з лекціями перед робітниками, відвідує лекції в університеті, самотужки вивчає англійську та французьку мови, удосконалює слов’янські й німецьку мови; пише, перекладає і друкує.

4 березня 1880 року І.Франка арештовують вдруге. Три місяці утримували його в коломийській в’язниці під найсуворішим наглядом. Після звільнення поет зазнав страшних поневірянь. У супроводі жандармів його відправляють з Коломиї у рідне село. Його переслідують, з ним не спілкуються навіть найближчі друзі, він втрачає надію одружитися з коханою дівчиною Ольгою Рошкевич. Але він продовжує працювати і видає цикл поезій «Думи пролетарія», програмним твором якого є вірш «На суді». Звучить заклик підсудного в’язня повалити експлуататорський лад.

Після шевченківських закликів до боротьби не чути було такого прямого і нещадного засудження тогочасного суспільного ладу:

... дармоїдство тут

З робучих рук ссе кров і піт;

За те, що тут з катедр, амвон

Ллєсь темнота, не ясний світ;

За те, що ллєсь мільйонів кров

По прихоті панів, царів;

За те, що люди людям тут

Кати, боги, раби гірш псів.

   «На суді»

У 1887 році видає збірку «З вершин і низин», що стала найвизначнішим явищем в українській літературі після Шевченкового «Кобзаря».

На повний голос на всю Україну прозвучали визвольні Франкові ідеї.

(Виразне прочитання вірша)

* Пояснити учням, що слово «революціонер» увів І.Франко. Воно означало «дух» прагнення боротьби, здобуття свободи. У нашому розумінні — це людина-борець.

Працю - народові

У 1889 році І.Франка чекало нове випробування — його арештовують і обвинувачують у соціалістичній пропаганді. Більше двох місяців поліція тримала письменника в тюрмі, але за відсутністю доказів змушена була відпустити.

Палка любов до свого народу, боротьба за його волю єднає І.Франка з М.Коцюбинським, Лесею Українкою.

Іван Франко успішно захищає у Віденському університеті докторську дисертацію і мріє викладати у Львівському університеті українську літературу. Та австрійський уряд і галицьке панство бояться впливу І.Франка на молодь і не допускають його до університетської кафедри. За цим життєвим ударом сиплються інші, зокрема, його тричі не обирають до австрійського парламенту. Кандидатуру мужицького посла провалюють підкупом, шантажем і навіть кривавими розправами.

Загартований боротьбою і постійними переслідуваннями, Великий Каменяр починає видавництво журналу «Житє і слово», об’єднуючи при цьому прогресивні літературні сили України.

Знаменною подією в житті І.Франка було святкування 25-річного ювілею його літературної діяльності. Виступаючи, він сказав: «Яко син селянина, «вигодуваний твердим мужицьким хлібом» я почуваю себе до обов’язку віддати працю свого життя простому народові».

Безсмертна спадщина

Яку ж спадщину залишив українському народові Іван Франко?

Звертаю вашу увагу на таблицю. Прокоментуйте занотоване вами у ході уроку. (Коментар учнів)

Жанрова різноманітність творів І.Франка

Жанри	Твори
Лірика (збірки)	«З вершин і низин», «Зів’яле листя»
Епос	«Перехресні стежки», «Захар Беркут»
Ліро-епічні твори	«Мойсей», «Іван Вишенський»
Драма	«Украдене щастя»

Серед цих творів ті, які винесені на ЗНО. Їх ми будемо вивчати на наступних уроках.

Хочу звернути увагу на титанічну перекладацьку діяльність Івана Франка. Він знав й перекладав з староруської, чеської, болгарської, італійської, португальської, єврейської, китайської, австралійської, угорської, німецької, мадярської, шведської, фінської, сербської і, звичайно, англійської. Робив це майстерно, геніально.

Домашнє завдання: ст. 76-79, короткий конспект, підготуватись до бесіди

15.11.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок  (посилання вище)

П. Грабовський, поетичний цикл "Веснянки", 

його спорідненість з "Веснянками" І.Франка

10.11.2022

Лірична поезія Я. Щоголева та І. Манжури, її місце в історії української літератури. Роль поезії Б. Грінченка, М. Старицького та П. Грабовського у пробуджені національної свідомості українського народу.

П. Грабовський, стисла розповідь про життя поета (збірки "Пролісок", "З півночі", "Кобза"). Вірш "Я не співець чудової природи".

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

       Павло Арсенович Грабовський – український поет-революціонер, публіцист і критик, перекладач з багатьох мов світу, полум’яний пропагандист російської літератури і послідовний співець дружби народів.

         Народився П.Грабовький в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена і Ксенії Грабовських. Він був другою дитиною в сім’ї. Батько був паламарем у слободі, занедужав на сухоти і помер у молодому віці, лишивши п’ятеро дітей.

         Спочатку П.Грабовький навчався у місцевій церковно-парафіальній школі, а на десятому віці життя стає учнем Охтирської бурси, котра нічого йому не дала. З 1879 року П.Грабовський навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час Грабовський знайомиться з передовою російською і світовою літературою, що сприяє формуванню його революційного світогляду. Вступає в організацію народників “Чорний переділ” і мріє всі сили, навіть життя, віддати за народ.

         У 18 років Грабовський за переховування забороненої літератури був заарештований, виключений з семінарії і висланий в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає початок творчості поета.

         Перебуваючи під гласним наглядом поліції в Пушкарному Грабовький пише численні кореспонденції в газеті “Южный край”, вірші і прозові твори.

         В 1885 році після закінчення домашнього арешту Грабовський знову повертається до Харкова, влаштовується коректором. Але працював недовго. Поета було знову заарештовано. Чимало часу П.Грабовський знемагав в харківській та ізюмській тюрмах і після тривалого слідства та суду його було вислано на 5 років до Сибіру (в Іркутську губернію).

         Шлях на заслання полегшили Грабовському зустріч і дружба з Надією Костянтинівною Сигидою, революціонеркою, людиною великої душі і мужнього серця. Вплив Сигиди на Грабовського був величезний. Цій мужній людині письменник присвятив близько 18 поезій. Із схвилюванням він розповідав про трагічну смерть Сигиди і її трьох товаришок – М.Ковалевської, Н.Смирницької, М.Калюжної, що тієї самої ночі померли, прийнявши отруту як протест проти закатування Сигиди.

         Смерть Надії Сигиди була великим ударом для Павла Грабовського, але не похитнули його віри в необхідність і справедливість революційної боротьби.

         Це були важкі роки, але незважаючи на несприятливі умови для творчої роботи, на тяжку хворобу легень, П.Грабовський багато працював. І люди, особливо молодь, дуже тяглись до поета.

         У Вілюйську Грабовський підготував збірки своїх оригінальних і перекладних поезій, які згодом вийшли у Львові (“Пролісок” (1894), “Твори Івана Сурика” (1894), “З чужого поля” (1895), “З півночі” (1896) та інші.

         У 1896 році Грабовський переїхав до Якутська, а згодом, знесилений, хворий, він оселяється назавжди в Тобольську. У Якутську поет укладає збірки “Кобза” (1898), “Песни Украины” (1898), “Хвиля” (1899).

         В кінці 1900 року – Грабовський одружився з А.М.Лук’яновою, яка вчилася у фельдшерській школі. Анастасія Миколаївна Лук’янова, вислана з Москви до Тобольська під таємний нагляд поліції, була молодою, вродливою, життєрадісною особою. У кінці 1901 року у Грабовських народився син Борис, названий на честь Бориса Грінченка.

         Ще в Іркутській тюрмі П.Грабовський зрозумів, що єдиним його засобом боротьби, який надає смисл життю, є слово. Все інше – воля, Україна, здоров’я – у нього вже було відібрано. Залишалася робота. Як порятунок від самотності й туги, як спосіб буття, як надія, що твій голос почують там, на рідній землі.

         Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята гуманізмом та оптимізмом, глибиною народної мудрості, стала органічною частиною творів поета.

         Творчість Грабовського була неперевершеним зразком. Революційні мотиви в ліриці поета знаходимо в поезіях “Справжні герої”, “Уперед”, “Надія”, “До Н.К.С.”. Про громадські обов’язки митця Грабовський пише у своїх віршах “Я не співець чудової природи”, “До парнасців”, “Поетам – українцям”.

         Інтернаціональні мотиви займають значне місце в літературному доробку П.Грабовського. Про спільність інтересів трудящих говориться у віршах “До Б.С-го”, “Текінка”, “Бурятка”, “Червоний жупан”.

         Поезії Грабовського “До українців”, “Далеко”, “До України”, “Україна приснилась мені” мають патріотичний, національно-визвольний характер. В поезіях Грабовського знаходимо чимало майстерно змальованих картин природи, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих. Це пейзажна лірика “Сон”, “Квітень”, “Вечір”, цикл “Веснянки”.

         Дитяча тематика приваблювала Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання “До школи”, “Дітям”. Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші поета “Сонечко та дощик”, “Щоглик”, “Соловейко”, “Дніпр”, “Метеличок”.

         Ім’я П.Грабовського перекладача стоїть поруч з іменами інших українських передових письменників кінця 19 ст., які вписали яскраву сторінку в літературно-мистецьке єднання українського народу з іншими народами.

         Постать П.Грабовського важко уявити без його літературно-критичних праць. Адже поет вперше в українській літературі порушив саме у своїх критичних працях цілу низку важливих суспільно-політичних питань.

         Будучи вже тяжко хворий, за п’ять днів до смерті поет пише Б.Грінченкові хвилюючого листа, в якому виливає свій біль, що вже не доведеться йому більше побачити улюбленої батьківщини. 12 грудня 1902 року П.Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт – поховали поруч з могилами декабристів.

         Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота, - ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.

***

         Значне місце в творчості П.Грабовського відведено змалюванню важкого підневільного життя трудівника. Найбільше вражають твори, в яких поет малює конкретні вихоплені з життя образи, картини. Такими є поезії “До матері”, “Швачка”, “Трудівниця”, “Робітникові”.

У ліричному зверненні “До матері”, яке було написане у місцях Сибіру, поет у дусі народної творчості з теплотою і ніжністю називає матір голубкою. Звернення “мамо-голубко!” посилюється повторюванням у наступній строфі.

         Поет проникає в глибину материнської душі, проймається її болями, горем, стражданням. Зіставленням душевного стану сина й матері досягається ще глибше психологічне взаємопроникнення.

         Так дві протилежні соціальні сили, - з одного боку – знедолені поет і матір, з другого – їх гнобителі “судді” – входять у кульмінаційне зіткнення. Конфлікт набирає найвищої напруги, протест досягає найбільшої сили. А все разом випромінює ясну ідею: єдиний захист від неправого суду – незламна стійкість і невпинна, до повної перемоги, боротьба проти класових ворогів трудящих.

Ніби дальшим поглибленням жіночого образу є вірш “Швачка”. Праця швачки на веридливих паненят – каторжна, вона “кров висисає”. Поет створив виразний образ “тяжкою працею змореної” жінки, переконливо розказав про сумну долю швачки, яка холодними днями і ночами сидить над панським шитвом, нахиливши голівоньку, щоб худесенькими руками заробити на шматок хліба.П.Грабовський порушив важливі соціальні проблеми, торкнувся болючих питань народу.

         Героїня твору “Трудівниця” – народна вчителька. Вона безмежно любить людей, самовіддано служить їм аж до самої смерті. Грабовський відтворив у вірші типове явище 70-80-х років, коли революційно-демократична інтелігенція йшла “в народ”, несла, пропагувала передові ідеї і часто гинула в нерівній боротьбі за правду. Грабовський знав чимало фактів з життя інтелігенції, яка “всю душу” вкладала в роботу для поліпшення життя народу.

         Поезія “Трудівниця” – сюжетний вірш, відтворює життя народної вчительки. Опис сільської школи говорить про ту бідність і нужду, в якій жила вчителька. Поет показує, що для дітей вчителька була ясним променем у важкому і темному житті села, а для їх батьків – порадником і другом. Тому з таким болем і гіркотою прощається село з учителькою:

Гірко батьки заридали,

Аж надривались малі.

         Смерть своєї вчительки діти і їхні батьки сприйняли як особисте непоправне горе. У творі поет висловив глибоке співчуття до людини тяжкої долі, підніс ідею вірного і самовідданого служіння народові. Глибока і щира любов трудящих до померлої вчительки була найвищою нагородою за її труд. У творі важливу роль відіграють пейзажі, якими починається і завершується вірш.

Вірш “Трудівниця” змушує читача замислитись над причинами такого становища. Поезія звучала як заклик до громадськості звернути увагу на народних учителів, здатних на самопожертву заради інтересів трудящих.

         Трагічну картину життя знедоленого трудівника – важка щоденна праця, потім смерть “посеред улиці” – відтворено у вірші “Робітникові”. Твір має дві редакції. У другому варіанті поет пішов по лінії нагнітання деталей, введення нових образів, конкретизації і соціальної загостреності:

Нехай без хліба пухнуть діти,

Як цуценята у норі;

А ти працюй; ти мусиш жити,

Щоб мали кошт багатирі.

         У цьому вірші П.Грабовський показав тяжке становище трудящої людини в капіталістичному суспільстві, її підневільну працю. Людина потрібна лише до того часу, поки вона “на вічнім заробітку” не витратить своїх сил. Коли ж це станеться, її викидають геть на вулицю. Отже, в поезіях “Швачка”, “Робітникові”, “Трудівниця” поет проводить думку, що народ оцінить твою працю, коли служити йому самовіддано, щиро.

Домашнє завдання: зробіть конспект біографії,  перегляньте відео

09.11.2022

Запрошую вас о 11 годині на Всеукраїнський диктант єдності. 

Посилання скину у групу 

07.11.2022

Новий етап у розвитку української поезії. Провідна роль поетичної творчості І.Франка в літературі цього періоду. Визначальна роль збірки "З вершин і низин" та філософської поеми "Мойсей" в українській літературі

1. Біографія Івана Франка

2. Про збірку "З вершин і низин"

Домашнє завдання:   зробіть конспект поданого матеріалу у зошиту зошит

03.11.2022

Контрольна робота №3. «Творчість Старицького»

Виконати в робочому зошиті

І рівень

1. Яку назву отримав театр другої половини XIX ст.?

   а) «театр драматургів»;                  б) «театр професіоналів»;

   в) «театр корифеїв»;             г) театр Марка Кропивницького.

2. Який твір М. Старицького за жанровими ознаками не є драматичним?

   а) «Не судилось»;                 б) «Ой, не ходи, Грицю, тай на вечорниці»;

   в) «Виклик»;               г) «Талан».

3. Заклик боротися, не покладаючи рук, із самодержавною тиранією звучить у поезії М. Старицького:

   а) «В садку»;               б) «До молоді»;

   в) «Поету»;                           г) «Гетьман».

4. Якому персонажеві твору М. Старицького «Облога Буші» належать слова: «Слухайте ж, панове, тою другу річ... Чотири дні тому від славного нашого полковника Богуна... здібрав я наказа, щоби ми, в разі нападу на нас сил ворожих, затримали їх тут в іпермицерії наскільки мого, аби тим дати пану полковнику час діждатися підмоги у Барі. То як, на вашу думку, панове, чи надовго здолаємо ми затримати злочинців?»?

   а) Верхидубу;             б) Шраму;            в) Потоцькому;

   г) сотникові Завісному;        д) Антону Корецькому.

5. Народною піснею стала поезія М. Старицького;

   а) «О дякую, що ти прийшла-таки»;       б) «Не сумуй, моя зірко кохана»;

   в) «Виклик»;                                   г) «Ой, не ходи, Грицю…»

6. Драму «Талан» М. Старицький присвятив:

   а) Г. Затиркевич-Карпинській;                б) М. Заньковецькій;

   в) М. Садовській-Барілотті;           г) Л. Старицькій-Черняхівській.

II рівень

1. Укажіть митця, який високо оцінив творчість Михайла Старицького: «Старицький був першим із тих, кому доводилося проламувати псевдошевченківські шаблони і виводити нашу поезію на ширший шлях творчості».

2. Слова якого персонажа повісті М. Старицького «Облога Буші» стали поштовхом до активних дій у боротьбі проти ляхів: «Не даймо ж ми на знущання ні хреста, ні жінок, ні сестер, ні дітей, а ляжмо кістками за нашу правду і за нашу віру»?

3. Історико-романтична повість – це… (дайте визначення).

III рівень

1. Дайте визначення трагедії як жанру драматургії. Наведіть доказовий приклад.

2. Визначте тему, головну думку та проблематику твору М. Старицького «Талан».

3. Визначте тему і сюжет повісті « Оборона Буші»

IV рівень

1. Виконайте одне із завдань.

1) Якою була роль української жінки в боротьбі проти польських загарбників? Поясніть свою відповідь на літературному матеріалі повісті М. Старицького «Облога Буші».

2) Як ви розумієте слова М. Старицького про те, що «сцена має велике суспільне значення»?

 

03.11.2022

Тема уроку Морально-етичні проблеми сім’ї та становище українського театру за п’єсою“Талан”.

ТЛ: соціально-побутова драма.

Епіграф: Сцена ж, – мій кумир, театр – священний храм для мене!

І. Карпенко-Карий

Словом “талан” – називають долю, життєвий шлях кого-небудь або ж щасливу долю, щастя, успіх, удачу.

1.    Про М. Старицького, М. Заньковецьку.

П’єса корифея національного театру М. Старицького, 170-річчя з дня народження якого українська культурна громадськість святкуватиме у грудні цього року, «Талан», цілком присвячена театральному середовищу і розповідає про складний і хвилюючий світ духовного життя українських провінційних акторів. Письменник показує їх побут, професійні та поза сценічні взаємини.

Колись давно, в Іудеї, йшов апостол-рибалка, просто убога людина, а назустріч йому – знеможена жінка, знесилена важкою працею, простягла до нього руку.

“Сестро, ти не бачила і увірувала, я нічого не маю, ні золота, ні срібла, але за те, що ти повірила, даю те, що маю, Святий вогонь та невмируще життя”.

Ці слова були сказані Марії Заньковецькій її подругою, Людмилою Старицькою-Черняхівською, і стали підсумком усього її життя.

Сценічне життя п’єса розпочала в бенефіс М. К. Заньковецької у Москві 26 березня 1894 р., де у той час гастролювала трупа М. Садовського. Роль Лучицької бенефіціантка зіграла тоді з величезним успіхом, але пізніше відмовилась від неї, мотивуючи це тим, що їй важко грати саму себе.

Як ви думаєте, чому вона відмовилась грати цю роль?

Таблиця-анкета драматичного твору

1.	Назва	“Талан”
2.	Автор	М. Старицький
3.	Жанр	Соціально-побутова драма
4.	Тема	“Драма із побуту малоруських акторів”. Про трагічну долю талановитої української актриси в умовах тогочасного суспільства кінця ХІХ ст.
5.	Ідея	Найвища мета служителів мистецтва – віддавати народові свій талан.
6.	Конфлікт	Роль мистецтва в суспільстві.
7.	Присвята	Марії Костянтинівні Заньковецькій (Адасовській).
8.	Прототипи	Лучицька – Марія Заньковецька, Безродний – Старицький.
9.	Основа твору	Історія життя однієї актриси (окремі моменти із життя Заньковецької, Старицького), чий талант поставив під питання її життєвий талан.
10.	Образи	М.І. Лучицька, А.П. Квітка, Ю.С.Котенко, М.Жалівницький.
11.	Художні прийоми

1.    Характеристика героїв п’єси

Марія Лучицька – обдарована, має благородніший намір служити народній справі, розчаровується і зневірюється.

Квятковська – бездарна, чистолюбниця, підступна, брехлива і дворушна, стала мало не безпосередньою причиною загибелі Лучицької.

Юрій Котенко – антрепренер, заздрісний, жадібний до наживи, розпусник.

Аврал Юркевич – представник преси, репортер газети, не має своєї думки, піддається впливу брудних пліток за кулісами, рецензія – це просто мізерний заробіток для нього.

Антось Квітка – безвольний чоловік, що швидко збайдужів до дружини, все більше піддається намовам матері.

Поміркуйте:

1.    Хто є представниками інтелігенції? (Лучицька М.І., Квітка А.П., Котенко Ю.С., Жалівницький Марко).

2.    Про що мріяли прогресивні люди того часу? (віддано служити своєму народові).

Виразне читання: дія ІІ ява Х (Лучицька, Палашка)

Щодо театру були різні думки – віддавати народові свій талан (Лучицька і Безродний), інші – театр – це лише джерело прибутку (Котенко, Аврав Юркевич), театр – мистецтво має бути тільки розважальним (Квятковська).

1.    Чому “Талан” – називають драмою української інтелігенції? (прагнення до самореалізації були високими, але можливості самовираження в тогочасному суспільстві – незначними).

2.    Як автор змальовує нелегку долю акторів? (складне матеріальне становище, непроста морально-етична атмосфера всередині провінційного театру й навколо нього: інтриги, невдачі сімейного життя тощо).

3.    Основна увага драматурга приділялася постаті талановитої актриси Лучицької. Це видно хоча б із того, що драма побудована на епізодах з її роботи й життя. Усі інші постаті або сприяють, або ж заважають її талантові.

1.    Чому акторка у розквіті кар’єри залишає сцену і змінює свої переконання? (після тривалих вагань, важкої душевної боротьби, під тиском жалю і незгасимого почуття кохання до Квітки, Лучицька повірила його запевненням, зважилася залишити сцену і стати його дружиною).

2.    Чи знайшла героїня щастя у сім’ї? З якими проблемами вона зіткнулася? (морально-етичними).

1. Чи знала вона про інтриги за її спиною?

2. Що є основою міцного шлюбу?

3. Чи не приречена їхня сім’я з самого початку? (вони не вінчаються у церкві, а вводять усіх в оману).

10. Чому сумує за сценою, за товаришами по мистецтву? (М. Старицький у своїй драмі певним чином висловлює ідею “сродної праці”, яку проповідував Г.Скоровода. Лучицька роздвоюється між сім’єю і театром і все ж потяг до останнього перемагає).

 

***Драма “Талан” різномовна.

11.Якою мовою говорять персонажі? Чому? (учасники трупи – українською; Антипов і мати Квітки – виключно російською, а решта – мішаною, ще й з неправильними зворотами (такої “натуральної” мови, щоправда, вимагала тодішня театральна критика, але драмі це зашкодило).

12. Чому Антось Квітка завжди говорить українською, а у сцені ревнощів – російською? (бо ним керує не серце, а холодний прагматизм).

Виразне читання дія третя ява одинадцята (тільки слова Лучицької)

13. Лучицька знову повертається на сцену. Як її зустріли? Хто змінив своє ставлення до неї? (Котенко, бо уже сам став режисером, і для нього головне – прибуток).

Особливість IVдії яви ІІ “сцена на сцені”, уривок з драми “Богдан Хмельницький” (яка тоді була заборонена цензурою. М. Старицький приймав це як лихо, яке треба вміти перебороти усіма засобами).

Дискусія. У V дії є такі діаметрально протилежні слова:

Лучицька “... життя марно пройшло. Не справдились ні мрії, ні надії!”

Безродний “... немарно пройшло ваше молоде життя.”

Якої думки притримуєтесь ви? Чи мало сенс життя Марії Лучицької? (учні висловлюють свої думки, дискутують).

 

Як велика артистка Марія прагне змінити світ на краще! Заради цього вона жертвує собою, сім’єю. Сцена для неї – усе, і вона не могла бути щасливою поза театром. На її долю випало багато випробувань, але своєму покликанню вона не зрадила. Це достойно оцінили сучасники: «Хай ми не тішимо тепер слухача новинкою та диковинкою, але наше народне життя з його радощами і горем великим, наша рідна мова з’єднали його з меншим братом, прихилили серце до його. І поміг цьому і ваш талант».

Закінчується трагічна історія життя артист­ки хвилюючим епізодом: тяжкохвору Лучицьку прийшли привітати українські та російські студенти – шанувальники її таланту, відданого театру, народові.

Вислухавши привітання, знеможена артистка говорить: «Надміру, надсилу... сьогодні мені щастя. Благодарю всех, всех. Видите, как я тронута. Ось воно... найвище щастя!».

Марія Лучицька помирає з вірою у велике майбутнє рідного театру.

 

На цьому закінчується наш урок, присвячений драмі з життя української інтелігенції, змалюванні нелегкої долі акторів та становища українського театру. Його творили люди одержимі. Мабуть, кожен із них мав повне право поставити свій підпис під словами І. Карпенка-Карого: «Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!».

 

Домашнє завдання:

Написати коротке есе "Як ви розумієте поняття «любов і кохання»

02.11.2022

Запрошую вас на 6 онлайн урок з (посилання вище)

"Талан" - драма з життя української інтелігенції, змалювання нелегкої долі акторів. Марія Заньковецька як прототип образу Лучицької

Театр – це світ довершено величний,

Є в нього і минуле, й майбуття.

Та лиш тоді він може бути вічний,

Коли йому присвячене життя. 

 

Є ті, про кого не забувають. Їхні імена повинен знати кожен, хто по-справжньому любить свою Батьківщину. Вони – це душа народу. А чи можна любити когось по-справжньому, не знаючи його душі.

Вона виступала на багатьох сценах, її охрестили актрисою во істину світової величини.

- Про кого йде мова?

Так! Марія Заньковецька ввійшла в історію як видатна українська актриса на зламі 19 і 20 століть. Саме про її геніальну постать і написав свою драму М.Старицький «Талан».

І як ви вважаєте: хто  став прототипом Марії Лучицької – головної  героїні?

 - Марія Заньковецька.

 

Перед нами непросте завдання: ми повинні здійснити подорож у часі , щоб мати можливість зрозуміти всю трагічність долі актриси і щирої люблячої жінки у жорстокому світі грошей, у якому руйнуються людські душі і долі. 

До якої категорії питань можна віднести ті, що стосуються долі? 
(філософські, морально-етичні)

- Згадайте, як розкрито тему долі в творах, які ви вивчали зі світової, української літератури? (Лермонтова «Герой нашого часу» - герой випробовує весь час долю , в епіграфі до теми уроку (Ліричний герой у поезії Шевченка «Доля» прагне, щоб доля привела його до слави, тобто не просто приймає долю,як вона є , намагається вплинути на неї.)

- Доля, талан, фатум – це сила, якій не варто опиратися – вважали романтики.

А що ми спостерігаємо у реалістичних творах? У реалістичних творах герої намагаються йти всупереч долі 

Ваше завдання : дослідити як ця проблема розкрита в драмі «Талан»

Перенесімося уявою до його величності театру.

Драма « Талан» М.Старицького.

- Кому присвячена драма і чому?( Марії Заньковецькій, тому що вона є прототипом головної героїні. Марія Заньковецька лише кілька разів грала головну героїню. тому що говорила: грати себе важко).

Портрет М.Заньковецької в центрі ,поряд В.Черкасової (40-ві роки минулого століття,

 Н.Васько – актриса Молодого театру в Києві(2011рік) в ролі головної героїні п’єси «Талан».

- Хто головна героїня? Чи можна назвати це прізвище символічним? (Лучицька, луч-промінь, який несе світло у маси).

 

Інтерв’ю з головною героїнею соціально-побутової драми Михайла Старицького «Талан»

-                 Яке ваше ставлення до професії актора?  (це мій талан, моя доля, «се діло велике і чисте : воно наставляє на розум людей,проводить високі думки;я вірю в сцену я вірю в її високу вагу:вона мене ласкою відігріла і я мушу їй послужити», «іскуство веде нас до всесвітнього храму» 
- Чи можете назвати випадки ставлення до вас глядачів, які Вас неприємно вразили? ( на жаль, так. Адже окремим актриса – «це бездушна забавка. Хіба в актриси є серце,є честь»). 

- Заради чого ви ризикували власним здоров’ям, коли виходили на сцену,зібравши останні сили ( Котенко пообіцяв половину збору на хор). 

- Чому Ви відмовились від вигідної пропозиції працювати на російській сцені, адже це слава, визнання? ( моя слава – служіння своїм талантом рідному народу: «родная ж речка с зеленими вербами и безопаснее, и симпатичне» ) 

- Що заважає Вам працювати в театрі? ( «скажи йому, що я кидаю сцену», Квятковська «готова в ложці води утопити», «спокуситель знов патрує»,зверхнє ставлення до українського театру, інтриги) 

- Чи є у Вас друзі, вороги? («зовсім поганих людей немає», Жалівницький «от хто уже не зрадить так не зрадить, душу за друга положить», Степан Безродний, няня, Ганна Кулішевич, а вороги –«у великій акторській сім’ї не без лихих людей») 

-                 - Чи були Ви щасливі з Квіткою? («Щастя, щастя. Та де ж воно справді. Чи в широкій славі, чи в схованці власній. Одно тільки ясно, що двом богам служити не можна»). 

Літературний критик про місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві

 

Розкриваючи життєву долю головної героїні — талановитої актриси Марії Лучицької, автор порушує низку найактуальніших соціальних, мистецьких і морально-етичних питань, що стосуються місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві.

·      Події, змальовані в драмі, відбуваються в добре відомому для Старицького мистецькому світі. Чудово знаючи стан театральних справ на Україні, добре розуміючи велике значення сценічного мистецтва в житті народу, драматург правдиво відтворив важкі умови життя та праці акторів українських театрів. Він показав, що причиною цього було буржуазно-поміщицьке суспільство з його антигуманними законами життя та розтлінною мораллю.

·      Старицький уперше в українській літературі порушив тему життя та творчих буднів українських акторів. Ця п’єса, як зазначає автор у назві, «Із побиту малоруських акторів».

·      Драматург зображує діяльність прогресивних митців, що прагнуть своєю сценічною працею вірно служити народові. Борючися проти безідейного мистецтва, мистецтва для розваги, вони захищають основні принципи реалістичного, народного театру, його могутню соціально-виховну роль. Такими є Степан Безродний, Марко Жалівницький, Ганна Кулішевич та інші актори.

·      Зовсім інша  молода талановита актриса Марія Лучицька. У театрі вона веде тривалу боротьбу проти сваволі та інтриг з боку бездарної артистки Катерини Квятковської, деспотичного антрепренера трупи Юрія Котенка, продажного репортера газети Аврама Юрковича та інших. Усі вони не тільки заважають творчій праці актриси, але й прискорюють її трагічний кінець.

Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.

 

 

Чому відмовляється українська актриса від російської сцени? Згадайте причину відмови Заньковецької. Зачитайте.

(«…наша Україна надто бідна,щоб її можна було покинуть .Я дуже люблю її, мою Україну,і її театр, щоб прийняти цю пропозицію.)

Зачитайте уривок – останній вихід на сцену Лучицької.

- Зробіть висновок про ставлення до актриси з боку суспільства у поданому уривку.

( публіка прагне розваг, не звертає увагу на стан героїні). Визначте психологічний стан героїні і чим він викликаний (морально виснажена , вразлива, глибоко емоційна знервована через зраду Квітки) 

Характеристика Лучицької.

Марія Лучицька прагне нести світло мистецтва глядачам, виховувати їх картинами народного життя , звичаїв, красою рідної мови. Натомість актриса бореться зі зверхнім ставленням до національного театру,який не сприймається як російський, боротися з хижацьким споживацьким ставленням до актриси, збирати останні сили, щоб не зірвати виставу і не нанести збитків театру( закон капіталістичного суспільства – прибуток понад усе). Актриса не має ніякого права і захисту з боку суспільства, може бути знищеною морально. Велика актриса змушена миритися із заздрощами і низьким рівнем моралі.
Наболілу душу в’ялили журба,невгасима туга за сценою, за товаришами по мистецтву, зла свекруха не любить її і намагається очорнити перед сином, безвольний чоловік швидко збайдужів до неї, багате товариство не приймає дружину-актрису.. 
 Марія сильна особистість, соціально активна, вона не може грати роль безправної жінки, яка у всьому підкоряється чоловікові і не має права голосу.

Висока мета – служіння народові своїм талантом вступає в суперечність із умовами життя суспільства , де все купується і продається, де жінка не має права голосу і повністю залежить від чоловіка, його сім’ї, актриса безправна і вразлива, а висока духовність знищується бездуховністю і моральною ницістю. 

 

Значення драми «Талан».

«Коло думок»

П’єса «Талан» не позбавлена окремих мелодраматичних прийомів, і все ж її можна вважати одним із кращих зразків жанру соціально-психологічної драми в українській літературі. Як режисер Старицький виходив із засад правдивості, життєвості, поваги до слова — одного із найважливіших засобів творення сценічного образу. Розвиваючи традиції О. Островського в зображенні життя акторів провінційного театру, він у драмі «Талан» не тільки показав актора як виразника морального потенціалу народу, а й зробив наступний крок у художній розробці проблеми інтелігенції та народу.

Продовжуючи типологічний ряд образів жінок, які ведуть нерівну боротьбу за особисту гідність, Лучицька багато в чому повторює їхню долю. Але, на відміну від них, із життя йде не тільки не зломленою, а в момент найвищого творчого злету.

Правдиво змальовуючи нелегкий акторський побут, Старицький не тільки торкнувся драматичного становища українського театру. Філософська проблема вибору між любов’ю, сімейним життям і сценою, від якої залежить душевний стан героїні, якісно відрізняєм «Талан» від драми М. Старицького «Не судилось», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», де суперечність між почуттям та обов’язком виявилась усе ж у межах сімейно-побутових.

Висока мета — служіння народові своїм талантом, своїм мистецтвом — вступає в суперечність із умовами життя суспільства, в якому мистецтво є предметом купівлі-продажу, а висока духовність піддається страшному натискові вульгарності та корисливості.

Михайло Старицький збагатив українську драматургію,написавши п’єсу «Талан» проблематикою: митець і суспільство; творча особистість; вибір між особистим щастям та служінням мистецтву. Показав ідеал жінки – соціально активної особистості , яка має вольову вдачу, незалежна сильна особистість, глибоко емоційна, вразлива). 

Домашнє завдання :

Прочитати п’єсу «Талан», зробити літературний паспорт

01.11.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок з (посилання вище)

27.10.2022

Театральна діяльність і драматургія М. Старицького - Український театр і драматургія 70-90-х років ХІХ ст. як мистецьке явище. Творчість М. Старицького

27.10.2022

Тема. Михайло Старицький.  Історико-романтична повість  «Оборона Буші», її пригодницький сюжет, драматизм, антимілітаристське спрямування. Шлях помсти і крові як трагічна сторінка в житті українського та польського народів. Образи твору.

 

…Як не хочеш іти в світові наймити,

                                        а в житті  цьому вищої прагнеш мети,

                                 поспіши до Буші, на коліна упадь

                                     і святої землі поцілуй кожну п’ядь..

                                                                                  Валентина Сторожук

 

Провідною темою у прозі М.Старицького є історична. Національна пам’ять, національна самосвідомість, багатостраждальна доля України – саме ці питання турбували прозаїка. Повість «Оборона Буші» – один із творів антимілітаристського спрямування. Що означає слово антимілітаризм? (Слайд №4)

Антимілітаризм – широкий міжнародний рух проти політики мілітаризму, гонитви озброєнь, підготовки і розв’язання імперіалістами загарбницьких та грабіжницьких воєн.

Війна і мир. Якими кривавими дорогами історії довелося пройти нашим    пращурам! Старицький уславив тих, хто стояв за землю, за віру, за волю. Своїм твором він заперечує війну як шлях помсти й крові. Змушує нас, прийдешніх, не допустити війни.

Село Буша розташоване на березі неглибокої бурхливої річки Бушанки за 20 кілометрів від районного центру Ямполя на Вінниччині, на кордоні з Молдовою. Усього три години від Вінниці автомобілем – і немовби сотні років від гамірних, задимлених міських вулиць. Кожен пагорб, кожен клаптик цієї древньої землі дихає історією. На території села розташовано історико-культурний заповідник «Буша», поблизу села знаходиться природний заказник «Гайдамацький Яр». Свого часу знаний місцевий краєзнавець Сергій Іванович Кокряцький писав: «Безумовно, немає на Поділлі іншої визначнішої пам'ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої допливи Дністра Мурафи, прихована історія з найдавніших часів».

М.Старицький мандрував селами, знайомився з людьми, з усною поетичною творчістю. Бував і в містечку Буші, бачив руїни фортеці. Під враженням побаченого і почутого про трагедію, яка там сталася, почав працювати над повістю «Оборона Буші», яку написав у 1891 році. Це був його перший історичний твір. Спочатку твір було написано російською мовою «Осада Буши» і опубліковано в газеті «Московский листок». Згодом (1894-1895р.) в українському перекладі автора повість під назвою «Облога Буші» друкувалася у львівському журналі «Зоря».

Поміркуйте:

1.       Коли відбуваються події повісті М.Старицького «Облога Буші ?» (Восени 1654 року.)

2.       Хто раніше володів замком «Орлине гніздо» в Буші? (Рід польських шляхтичів Чарнецьких .)

3.       Від кого обороняли Бушу і чому?  (Від поляків, які хотіли повернути свої володіння і помститися.)

4.            Хто керував обороною Буші?     (Сотник Завісний.)

5. Кому доручили очолювати оборону замку?    (Дочці сотника Завісного Орисі.)

6. Знайдіть і зачитайте опис містечка й фортеці Буші «Орлине  гніздо», яке колись належало магнатові Чарнецькому.

7. Хто такий Антось Корецький? Ким він був для Орисі?

    (Названий брат Орисі, якого батько ще малим знайшов напівживого, врятував, виростив і виховав доброго козака.Орися його дуже кохає, але після того, як Корецький перейшов на бік шляхти, Орися, тяжко страждаючи, викинула його з думок.)

    8. Як козаки зустріли поляків?  (Козаки відкрили такий вогонь, що атака захлинулася. Загинуло безліч нападаючих. Потоцький аж синів з люті й наказав будь-що  до вечора здобути фортецю.)

    9. Яку таємницю розповів отець Василь Орисі?

      (Що під церквою пороховий погріб і дав ключі від дверей.)

    9. Де і за яких обставин  зустрілися Антось із Орисею?

       (Антось приїхав парламантером . Орися сказала, що ніяких  перемовин не буде і наказала вистрілити, але ядро не попало. Парламентери послали стрілу із запискою, де говорилося про те, що їх відпустять живими, якщо здадуться й полишать зброю та замок. Корецький зробив приписку для Орисі – він просив останнього  побачення, бо не хотів гинути непрощеним . Орися порадилася з  народом і вирішили не здаватися. Наказала впустити одного Корецького. Антось запропонував Орисі втекти разом. Без Орисі йому  життя не миле, а загибель разом із нею – щастя. Дівчина дає йому ключ від льоху і просить прийти туди за її умовним сигналом.)

9. Як чинили козаки, потрапивши в безвихідь, в оточення ворогів?( Убивали одне одного )

10. Чим закінчується твір ? Зачитайте, будь ласка.

    (Орися підриває фортецю із собою, коханим, захисниками та ворогами:

v   З церкви було чутно журливі пісні. Покидаючи цей світ, усі спокійно дожидали смерті й велебно співали…

v   Буша укупі з святкуючими звитягу ляхами злинула в повітря.

v   Полинули вони туди, де нема  сліз, ні ридання, ні тяжкої журби, де панує лишень одна свята любов… ).

 

 

Патріотизм, служіння Вітчизні і зрада. Самопожертва. Кохання.  Життя і смерть. Засудження братовбивчої війни.

Остання проблема дуже важлива. З поняттям антимілітаризм ви познайомилися. То у чому ж антимілітаристське спрямування повісті?

-            Детально виписані батальні сцени, змальовано, як молоді, дужі люди гинуть, страждають і мучаться, як руйнуються сім’ї, нехтуються почуття.

-            Показано безглуздя війни, її антигуманну сутність, пов’язану з людськими вадами, аморальністю.

-            Автор наполягає на тому, що війна з боку загарбників несправедлива, люди змушені захищати рідну оселю, своїх близьких.

 

Плинуть тихо води старої Мурахви і малої Бушанки, розповідаючи легенди про давню історію цього подільського поселення, про історію його мешканців. Каміння бушанських скель задумливо зустрічає кожного перехожого. Про що воно думає? Що хоче розповісти? По широких яругах, понад річками гуляє вітер, здуваючи з доріг нашого життя порохи минувшини.

Вітер шепоче:

« Життя продовжується...

Продовжується історія...

Бережіть її... Вивчайте...

І ви будете щасливою Людиною...»

 

Домашнє завдання: прочитати повість «Оборона Буші»

 

26.10.2022
Запрошую  вас на 6 онлайн урок (посилання вгорі) 

РМ №2. Усний навчальний міні твір за опрацьованим матеріалом. Багатогранність  таланту Михайла  Старицького

Епіграф.   Вище від любові до своєї Вітчизни немає на світі

                                          М. Старицький.

1.Пригадайте:

1.     М.Старицький  народився  на  …

2.     Освіту  здобув….

3.     Організував Товариство  українських акторів …..

4.     Співпрацював з акторами ……

5.     Перекладав  твори ….

6.     Очолює першу професійну………

7.     Творча співпраця з ….…

Ознайомившись на уроці із творчістю і життям М. Старицького, ви маєте дати відповідь на питання: У чому виявляється багатогранність таланту Михайла Старицького.   

2.     Перегляд відефільма « Гра долі»

https://www.youtube.com/watch?v=eBV3Yj4hxkE

3.     Розвиток мовлення. Усний навчальний міні-твір (за опрацьованим на уроці матеріалом). Тема «Михайло Старицький — багатогранна особистість»

 

 

4.     Вирішення проблемного питання «Живеш в Україні, то знай її мову!»

Михайло Старицький -автор слів-неологізмів, які сьогодні є широковживаними:

         "мрія", "байдужість", "чарівливий", "пестливий", "завзяття, нестяма".

 

Домашнє завдання (диференційоване)

Написати листа  М.Старицькому від його нащадків

25.10.2022

Тема: М. Старицький. Життя і творчість, багатогранна діяльність як поета, перекладача, драматурга, організатора театральної справи. Поезія  М. Старицького, її мотиви, патріотичний характер. Вірші «До молоді», «Гетьман», «Виклик»

 

1.    Пригадайте:

Якому персонажеві п’єси належать слова?

1.   «Я всю країну об’їздив в серцем переконався, що жити тут немає сил»(Саві Чалому)

2.   «А хлопові далеко гірше живеться, ніж панським коням та собакам» (Шмигельському)

3.   «Поки ж на Україні будуть кривди проти поспільства, якими б муками народ ми не карати, не діждуться спокою не тільки наші діти, але й онуки наші» (Шмигельському)

4.   «Не маю я охоти кров без оружних проливать і плюндрувать край» ( Саві Чалому)

5.   «З таким народом можна весь світ покорить» (Шмигельському)

6.   «Навколо скрізь народ катують без оружний, а ми будемо мовчать і ждать?» (Гнату Голому)

7.   «Тепер ж для користі краю цим блискучим ланцюгом я прикую тебе до Речі Посполитої» (Потоцькому)

8.«Не проти народа я воюю, а проти гайдамак, народові ж бажаю миру і спокою» (Саві)

9.   «Ми перед образом дали присягу оборонять людей своїх від лядської кривди і напасті. Присягу ту зламав ти, брате, тепер вона тебе вбиває» (Гнату Голому)

10.  «Ти тільки мстити хочеш, а я прогнать всі кривди з України хочу, щоб не було потім причини нам кров братську знову проливать» (Саві Чалому)

11.  «Я зараз смілива така, я – справжній гайдамака і нічогісінько вже не боюсь; з твоїх грудей в мої переселилася смілість і одвага» (Зосі Курчинській)

12.  «Історія складається з помилок, і коли ті, що на чолі стоять народу, свої помилки поправляють бажанням стати на певний шлях – вони достойнії сини Отчизни!»(Шмигельському)

 

2.    Ознайомлення із біографією письменника

14 грудня 1840 р. у родині дрібного поміщика-дворянина, відставного ротмістра в с. Кліщинці на Полтавщині народився Михайло Петрович Старицький.

З 1851 року навчався в Полтавській гімназії.

У 1858 р. вступив до Харківського університету.

У 1860 р. перейшов до Київського університету, де спочатку навчався на фізико-математичному факультеті, а потім на юридичному. Наступного року повернувся до Кліщинців.

У 1862 р. М. Старицький одружився. Через два роки повертається до Києва на навчання, і у 1865 р. закінчує університет.

1868 р. Старицький купив маєток в с. Карпівці на Поділлі й переїхав туди з родиною.

У 1871 р. повернувся до Києва, разом із М. Лисенком організував Товариство українських акторів, поставив «Різдвяну ніч» за мотивами повісті М. Гоголя. Брав активну участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, який тоді очолював талановитий учений-народознавець автор пісні «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський.

Упродовж 1873–1876 рр. М. Старицький писав вірші, перекладав з Г. Андерсена, І. Крилова, М. Лермонтова, сербські народні думи та пісні.

На початку 80-х рр. він домігся видання літературно-художнього альманаху «Рада». Очолив першу професійну трупу.

У 1886–1887 рр. трупа з успіхом гастролювала в Москві та Петербурзі, потім — у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі.

У 1893 р. за станом здоров’я М. Старицький залишив трупу.

У 1897 р. відбувся Перший Всеросійський з’їзд діячів сцени, на якому виступив М. Старицький. У Києві він керував драматичним гуртком Літературно-артистичного товариства, продовжував літературну діяльність.

У 1903 р. готував видання альманаху «Нова рада», але за його життя альманах не вийшов.

27 квітня 1904 р. Михайло Старицький помер. Похований на Байковому кладовищі.

 

3. Дослідження-відновлення (відновлений текст записати в зошит)

-                 Доповніть твердження

1.М.Старицький народився в с._______________ в родині________________. 2. Навчався в____________________. 3.Разом із М.Лисенком організував ______________. 4. За мотивами повісті М. Гоголя поставив ____________________.5.На початку 80-х років очолив ______________.6. У 1897 році  виступив  М. Старицький на _____________. 7. У Києві митець керував ___________. 8. Пішов М. Старицький із життя ______________.

4.  Ідейно-художній аналіз поезій М. Старицького

а) “ Виклик” ( 1862)

 

Ø Слухання пісні – поезії «Виклик» покладеної на музику.

https://www.youtube.com/watch?v=wEY2I3X1LaU&ab_channel=LudmilaKonstantinova

Ось  текст поезії.

Ніч  яка,  Господи!  Місячна,  зоряна:

Ясно,  хоч  голки  збирай…  
Вийди,  коханая,  працею  зморена,  
Хоч  на  хвилиночку  в  гай!

Сядем  укупі  ми  тут  під  калиною  —  
І  над  панами  я  пан…  
Глянь,  моя  рибонько,  —  срібною  хвилею  
Стелеться  полем  туман;  

Гай  чарівний,  ніби  променем  всипаний,  
Чи  загадався,  чи  спить?  
Он  на  стрункій  та  високій  осичині  
Листя  пестливо  тремтить;  

Небо  незміряне  всипано  зорями  —  
Що  то  за  Божа  краса!  
Перлами-зорями  теж  під  тополями  
Грає  перлиста  роса.  

Ти  не  лякайся-но,  що  свої  ніженьки  
Вмочиш  в  холодну  росу:  
Я  тебе,  вірная,  аж  до  хатиноньки  
Сам  на  руках  однесу.  

Ти  не  лякайсь,  а  що  змерзнеш,  лебедонько:  
Тепло  —  ні  вітру,  ні  хмар…  
Я  пригорну  тебе  до  свого  серденька,  
Й  займеться  зразу,  мов  жар;  

Ти  не  лякайсь,  аби  тут  та  підслухали  
Тиху  розмову  твою:  
Нічка  поклала  всіх,  соном  окутала  —  
Ані  шелесне  в  гаю!  

Сплять  вороги  твої,  знуджені  працею,  
Нас  не  сполоха  їх  сміх…  
Чи  ж  нам,  окривдженим  долею  клятою,  
Й  хвиля  кохання  —  за  гріх?  

 

Ø    Ідейно-художній аналіз поезії

Рід: лірика.

Жанр: інтимна лірика.

Мотив: любов, вірність, щирість почуттів.

Історія написання: вірш був написаний тоді, коли М.Старицькому виповнилося 30 років і він одружився з Софією Лисенко.

 Поезія майже відразу полюбилася читачеві, бо вона близька до високоморальної, рідної, української пісні. Митець зумів поєднати і красу української ночі, і глибокі почуття закоханих. Пейзаж перегукується із настроєм ліричного героя. Лише  місяць та ясні зорі – свідки чистого, потаємного кохання. Такої досконалості вдалося досягти за допомогою художньої досконалості слова. Поезія стала піснею. Музику написав М.Лисенко.

 

Ø    Заповнення анкети до вірша ( робота в зошиті):

Епітети:

Пестливі слова:

Звертання:

Вигуки:

Порівняння:

б)  Поезія “До молоді”

На вас, завзяті-юнаки,
Що полюбили Україну,
Кладу найкращії гадки,
Мою сподіванку єдину.

 

В вас молода ще грає кров,
У вас в думках немає бруду.
І в серці гріється любов
До обездоленного люду…

 

Не занехайте ж ви її,
Не розпустіть по вітру всує,
Нехай ваш дух вона гарує
В культурній, чесній боротьбі…

 

Бо зло буя, бо ґвалт кругом,
А між слов’ян немає згоди…
Так заспіваймо ж ми псалом
Братерства, рівності, свободи.

 

Забудьмо чвари вікові,
Подаймо руки, як братове,
І на пролитій в нас крові
Збудуймо щастя народове.

 

Сліпому люду понесім
В хатину сяєво просвіти,
І в серце, тугою сповите,
Живу надію закропім!

 

Угору ж стяг, а світоч — в руки,
І, що б не сталося, — вперед!
Під гаслом правди і науки,
Під гартом вражих приверед

 

Ми насталим і серце й волю,
І чересло на переліг,
Та нашу знищеную долю
Поведемо через поріг…

 

І не поклонимось кумиру,
Як не вклонивсь і наш співець,
Що за любов, за правду щиру
Прияв стражденницький вінець!

 

Ø    Ідейно-художній аналаз поезії

Цей вірш звернений до молоді як надії на майбутнє України.

Рід: лірика.

Жанр: вірш – алегорія.

Ідея: заклик єднатися, щирою працею відродити матір – вітчизну.

Віршований  розмір: ямб.

 

Ø    Інтерактивна вправа “Мікрофон”

- Я думаю, що ідея вірша “До молоді”є особливо актуальною у наш час, тому що… (запишіть у зошит)

 

Домашнє завдання

1.              Записати аналіз і паспорт поезій «Виклик», «До молоді»

2.              Здійснити ідейно-художній аналіз поезії М. Старицького «Гетьман»

20.10.2022

Тема: Контрольний твір за мистецькою спадщиною І. Карпенка-Карого

I.               Пригадайте

-  У якому році була написана комедія «Мартин Боруля»?

-  Яка тема твору?

-  Визначте його ідею.

-  Що стало поштовхом для створення цього твору?

-  Чого навчає нас цей твір? (Із початком судової тяганини у Мартина Боруля з’являється ряд небажаних проблем. Освіченою людиною можна бути і без титулу, тому що це не головне. Вміння залишатися самим собою

– ось що важливо. У погоні за титулом починаєш деградувати, моральні цінності порушуються, а це все зрештою губить саму людину.

Трагікомедія навчає, що титул не допоможе людині краще влаштувати власне життя і життя близьких, треба бути, перш за все, людиною).

-  Чи може п’єса бути актуальною сьогодні?

-  Що ж таке комедія?

-  Дайте визначення трагікомедії.

ІІ Сьогодні на уроці основним завданням є написання есе на одну із тем.

Важливою рисою творчої роботи є її конкретність, тому, пишучи твір на літературну тему, потрібно розкривати її не загальними фразами, а заглиблюватися в аналіз епізодів твору, аргументувати свої думки.

Обов’язково потрібно показати власне ставлення до прочитаного, робити узагальнення та висновки.

Написати твір на одну із тем:

«Чи можливі в сучасному житті такі як Боруля і чому?»

«Актуальність творів Івана Карпенка-Карого»

«Морально-етичні   проблеми   в   комедії Івана   Карпенка-Карого                      "Мартин Боруля"»

 

Домашнє завдання – виконати тести

1. Драматургія - це:

а) один із родів художньої літератури;

б) драматичний твір з гострим життєвим конфліктом;

в) сукупність драматичних творів певного письменника, народу, історичної епохи;

г) літературний твір, написаний для постановки на сцені.

2.   Назвіть творчу сім’ю, яка подарувала світу видатних особистостей в драматургії:

а) Тобілевичі; в) Красовські; б) Садовські;

г) Саксаганські;

Іван Карпенко-Карий прибрав собі псевдонім на честь: а) драматичного персонажа;

б) діда;

в) дядька; г) брата.

Виберіть поняття, яке випадає з логічного ряду: а) драма;

б) комедія; в) бурлеск;

г) трагікомедія.

5. Укажіть прізвище митця, який випадає з логічного ряду: а) Микола Садовський;

в) Михайло Кропивницький; б) Іван Карпенко-Карий;

г) Панас Саксаганський.

6.   Твір «Мартин Боруля» І.Карпенка-Карого за жанром: а) гумористична п’єса;

б) побутова повість; в) трагедія;

г) комедія.

7.   Текст драматичного твору складається з двох компонентів (оберіть їх):

а) мова героїв;

б) авторські відступи; в) ремарки;

г) пейзажі; д) портрети.

8.   Із якого твору наведена цитата: «От мука мені з цим каторжним …! І вигнав би, жаль, - давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно».

а) І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»;

б) Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; в) Панаса Мирного «Пропаща сила»;

г) І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля».

9.   Зі славнозвісною французькою комедією Ж.-Б. Мольєра

«Міщанин-шляхтич» перегукується твір:

а) І.Котляревського «Енеїда»;

в) І.Карпенка-Карого «Хазяїн»»; б) І.Карпенка-Карого «Сто тисяч»;

г) І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля».

10.   До видатних драматургів кінця ХІХ століття належить: а) І.Карпенко-Карий;

б) І.Нечуй-Левицький; в) Г.Сковорода;

г) Панас Мирний.

11.   Першу українську професійну трупу створив:

А) І. Карпенко-Карий у Бобринцях; Б) М. Садовський у Харкові;

В) М. Старицький у Полтаві;

Г) М. Кропивницький у Єлисаветграді.

12.   Серед перелічених творів перу І. Карпенка-Карого не належить:

А) «Мартин Боруля»; В) «Хазяїн»; Б) «Назар Стодоля»; Г) «Сто тисяч».

20.10.2022

Тема:   Життя і творчість  М. Старицького. Багатогранна  діяльність  мотиви поетичної творчості.

 В українській літературі другої половини 19 ст. – початку 20 ст.  значне місце посідає творчість Михайла Петровича Старицького — талановитого поета, драматурга, прозаїка. Всеосяжність інтересів, дійовий громадський темперамент спонукали Старицького до роботи в різних галузях культури. Він був організатором театральної справи в Україні, режисером і антрепренером, одним із фундаторів Всеукраїнського театрального товариства, видавцем, перекладачем — одним із тих невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна культура.

 Михайло Старицький прожив величезне життя – не за кількістю літ, а за їхньої наповненістю. Сучасників дивувала, а нас вражає багатоликість таланту письменника. Куди не кинь погляд в українській культурі – скрізь він лишив слід. Свого часу деякі письменники закидали йому етнографізм (описом побуту українського селянства, його звичаїв, обрядів, тощо) і побутовізм, т.з. народність у його творах, особливо в п’єсах. Це можна зрозуміти: життя не стоїть на місці. Але все в ньому відносне. Той, хто вчора був модерним, сьогодні вже традиціоналіст. У своєму часі Старицький був теж модерним.

Старицький – автор 33 п’єс. Більшість з них оригінальні, але в цьому числі чимало переробок творів інших авторів. Можливо, М. Старицький перший, хто взявся до такої праці. «За двома зайцями» – переробка твору Івана Нечуя-Левицького «На кожум’яках», «Циганка Аза» – переробка повісті польського  письменника Ігнасія Крашевського, «Сорочинський ярмарок», «Різдвяна ніч», «Утоплена» – за Гоголем, «Чорноморці» – переробка п’єси Якова Кухаренка, «Юрко Довбиш» – за австрійцем Француозом, «Зимовий вечір» – за повістю Елізи Ожешко, «Ніч під Івана Купала» – за повістю російської письменниці Шабельської (Записати у зошит).

Серед оригінальних творів Старицького є драми соціально-психологічні «Не судилось», 1881, «У темряві», 1892, «Талан», 1893, соціально-побутові – «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», 1892, історичні – «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші». Писав і водевілі (різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику) – «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «По-модньому», «Чарівний сон».

Старицький написав тексти до оперет і опер Миколи Лисенка «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба».

У романах «Руїна» і «Молодість Мазепи» виводить неспотворений образ майбутнього гетьмана.

Старицький перший відтворив укр. мовою повний текст «Гамлета» і перший поставив на сцені. Він був перекладачем «Казок» Андерсена (1873), «Байок» Івана Крилова (1874), «Пісня про купця Калашникова» Михайла Лермонтова (1875), «Сербських народних дум і пісень» (1876) (Записати у зошит).

Це був один з перших українських меценатів. Старицький ризикнув продати власний маєток і вкласти гроші в український театр – славнозвісну групу корифеїв: Кропивницького, Садовського, Саксаганського, Заньковецької. І за кілька років на тому збанкрутував.

Саме Михайлу Старицькому належить чимало неологізмів – нових словоутворень, які він увів в обіг в українській літературі і які тоді шокували багатьох, а нині звичні в нашій мові, наприклад: потужний, мрійливий, бойовище, хутчій, чарівливий, пестливий, чудовий, маєво, млявий, страдниця, байдужість, приємність...

М. Старицький дав початок цілому творчому родові Старицьких, що разом з ним становить три покоління. Три доньки: Марія Старицька – актриса, театральний педагог, Людмила Старицька-Черняхівська – письменниця у багатьох жанрах, громадська діячка, Оксана Стешенко (за чоловіком, першим міністром освіти в уряді УНР) – видавець, освітянка, письменниця. Троє онуків: Ірина Стешенко – актриса, перекладачка з багатьох європейський мов на українську; Вероніка Черняхівська – поет, перекладачка, Ярослав Стешенко – бібліограф, мистецтвознавець. Четверо з шести стали жертвами комунобільшовицьких репресій...

Зауважу, що М. Старицький рано залишився сиротою, що привело його у родину, в якій виховувався майбутній славетний композитор – в сім’ї Віталія Лисенка, двоюрідного брата його матері. Троюрідний брат Микола Лисенко – найкращий товариш.

Високо оцінили Михайла Старицького Микола Зеров, Іван Франко, Євген Сверстюк. Новаторство письменника першим означив Іван Франко: «В тих перших поезіях Старицького і всіх пізніших бачимо виразно, що це говорить український інтелігент до рівних інтелектуалів про свої погляди та почування».

 

Складання таблиці «Багатогранність творчої спадщини

М. Старицького»

 

Поезії	«Борвій», «До молоді», «До України», «Виклик», «Поету», «Поклик», «Поклик до братів слов'ян» та інші
Історичні романи, повісті, оповідання	«Осада Буші», «Богдан Хмельницький», «Последние орлы», «Разбойник Кармелюк»
Драматичні твори	«Не судилось», «Талан», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка»
Драматичні переробки творів інших авторів	«На Кожум’яках» І. Нечуя-Левицького —  «За двома зайцями»; «Ночь перед Рождеством»  М. Гоголя — «Різдвяна ніч»; «Хата за селом» Ю. Красневського — «Циганка Аза»
Переклади та переспіви творів	Й. Гете, Г. Гейне, Ч. Байрона,       В. Шекспіра, А. Міцкевича,          І. Крилова, В. Лермонтова,           В. Гюго, О. Пушкіна,                   М. Некрасова, словацького та сербського фольклору

 

Домашнє завдання

Зробити конспект матеріалу

19.10.2022

Твір на тему: «Спорідненість п’єси Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля» з комедією Мольєра «Міщанин-шляхтич»

 

Для того, щоб знайти риси спорідненості п’єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» і комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» насамперед треба звернутися до історії написання цих творів. В основу п’єси українського автора було покладено прикру історію з реального життя родини письменника. Як і герой п’єси, батько І. Карпенка-Карого намагався будь-якою ціною змінити своє прізвище і довести дворянське походження.

А Мольєр свою комедію написав на замовлення власного короля, і за задумом вона повинна була висміювати пишні традиції турецьких церемоніалів. Але сталося так, що в комедії автор висміяв марнославство та пиху французьких міщан, іронічно змалював тогочасне суспільство.

Мабуть, саме тому образи Мартина Борулі і пана Журдена були типовими для свого соціального середовища й історичного часу. Відтак, досліджуючи образ героя комедії Мольєра, слід зазначити, що поет звертає увагу на характеристику пана Журдена. Це досить недалека людина, яка годинами може вдягатися у своє недоладне вбрання, наймати вчителів і навіть заводити коханку. І все це лише для того, щоб його визнали своїм у вищому суспільстві. Герой комедії за будь-яких умов прагне стати дворянином і для цього нічого не шкодує.

Пан Журден намагається подружитися зі знатними особами: «Хіба це для мене не честь — дати в борг такому знатному панові? Чи можу я вельможі, який називає мене люб’язним другом, відмовити в такій дрібниці?». Кожною своєю реплікою, рухом, вчинком він намагається показати свою одержимість ідеєю дворянства. Як він каже, «дозволив би відрізати собі два пальці на руці, лише б мені народитися графом або ж маркізом». Мольєр характеризує героя своєї комедії як у монологах, так і у діалогах. Це дає можливість створити найбільш повний і цілісний образ.

Слід сказати, що між паном Журденом і героєм п’єси І. Карпенка-Карого Мартином Борулею можна провести багато аналогій. Перш за все, український драматург, як і Мольєр, теж вдається до характеристики головного героя. Головною у п’єсі є самохарактеристика, до якої Мартин Боруля, як і пан Журден, вдається після отримання листа про підтвердження свого знатного походження: «Я не бидло, і син мій не теля!». При цьому можна побачити миттєву реакцію персонажу. Одразу ж змінюється й поведінка героя, і тон його мовлення. Саме через це він не віддає свою дочку заміж за простого селянина, бо той «ні дворянин, ні чиновник». Це яскраве свідчення того, що Мартин Боруля, як і пан Журден, не хоче визнавати себе звичайною людиною, а хоче увійти то дворянського суспільства. Він мріє грати в карти, їздити на полювання і завести для цього собак, мріє робити все, що роблять дворяни.

Кожна репліка героя п’єси і його поведінка підкреслюють неосвіченість і культурну обмеженість, тому образи Мартина Борулі та пана Журдена позначені комізмом. Отже, п’єса І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» і комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич» дуже схожі між собою і присвячені одній темі.

 

 

Твір на тему: «Роздуми над винуватцями родинних сварок і баталій» за повістю Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

---

Соціальна, побутова і надзвичайно реалістична повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» відтворює не тільки життя українського селянства у часи після відміни кріпацтва, а й дає деякі відповіді на складні питання сьогодення. У повісті багато кумедних ситуацій, але не слід поспішати з них сміятися. Адже патріархальні сімейні стосунки в родинах українських селян, які після земельної реформи 1861 року тільки-но почали розпадатися, були й справді досить безглуздими, та все ж раціональне зерно в них було.

Конфлікт у родині Кайдашів розпочинається між представниками старшого й молодшого покоління. Можна спостерігати, як все напруженішими й напруженішими стають стосунки між Кайдашихою і Мотрею — свекрухою та невісткою.

Приводи для сварок у Кайдашевій сім’ї найрізноманітніші, але усі вони мають суто побутовий характер. Та проблема тут значно серйозніша: духовне непорозуміння між членами родини. Конфлікти в повісті перемежаються невеличкими перемир’ями, але явище це тимчасове. І. Нечуй-Левицький застерігає: «Лихо в хаті тільки затихло й притаїлося, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодиці, і гадина підвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвір’я».

І посварилися стара Кайдашиха та Мотря не через мотовило: просто стала нестерпною атмосфера в хаті. Можна багато розмірковувати про несумісність характерів жіночої половини Кайдашів, але у випадку з цією родиною причиною сварок були не характери героїв, а глобальні соціальні зміни тогочасного села.

«Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького є одним з найпопулярніших творів класичної української літератури. Письменникові вдалося відтворити найяскравіші риси українського селянства, народної мови, а також трагічне і складне явище: хоча й повільний, але невідворотний занепад української родинності.

Повість «Кайдашева сім’я» сповнена дотепного гумору, але загальне враження від неї досить важке. Адже складається враження, що у творі йде оповідь не тільки про післяреформене українське село, а й про нашу сучасність. І ні для кого не секрет, що чимало сучасних українських родин впізнають себе в героях твору.

Хоча винуватцями стану, що склався у сім’ї Кайдашів, були не стільки побутові проблеми, скільки загальнонародні, у них є лише дві можливості зберегти родинність: або відступити старшому поколінню і дати дорогу молоді, або розійтись по інших кінцях рідного села чи навіть по різних селах, на що у них немає ніякої можливості.

18.10.2022

Запршую вас на 5 онлайн урок

13.10.2022 

Тема 1. І Карпенко Карий «Мартин Боруля»

Перегляньте відео

 

Аудіокнига  

 

 

 

Тема 2 . І.Карпенко-Карий «Мартин Боруля». Психологічна переконливість розкриття  образу Мартина Борулі.

 

1. Пригадайте

1) На кого Боруля образився й збирався подати апеляцію? (На Красовського, шляхтича.)

2) Чому радів повірений Трандалєв? (Що може без клопоту мати гроші за повіренство, служити двом протилежним сторонам.)

3) Як Боруля звелів Марисі називати його з матір’ю? (Папінь-ка, мамінька.)

4) Хто такий Микола? (Коханий Марисі.)

5) Ким і де служив Степан? (Канцеляристом у земському суді.)

6) Хто кому говорив: «Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять. Трись, трись меж людьми, і з тебе будуть люди!» (Боруля синові Степану.)

7) Чому Боруля відмовив сватам від Миколи? (Бо Микола дочці не пара, простий селянин.)

8) Що трапилося з Омельком у місті? (Обікрали.)

9) Чим Марися нагадує Наталку Полтавку? (Не хоче заміж без любові.)

10) Через що посварилися Боруля і його дружина Палажка? (Через майбутніх кумів.)

11) Чому Націєвський хотів одружитися з Марисею, а потім утік? (Хотів багатого посагу; подумав, що Марися вже чекає дитину.)

12) Хто і з якого приводу сказав: «Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала!» (Боруля, спаливши папери про дворянство.)

 

2. Теоретичний матеріал

       Один із методистів, дослідників літератури, Н. Думанський склав «формулу» життєпису комедійного героя. Спробуємо й ми за цією формулою схарактеризувати образ Мартина Борулі, героя однойменного твору І. Карпенка-Карого, враховуючи поки що лише комедійний бік його характеру.

Дослідження-спостереження.

Фази	Цитати
«Докомедійна» фаза; свідчення про те, яким герой був раніше	Гервасій говорить про Борулю: «Я тебе, Мартине, не пізнаю. був чоловік, як і всі люди, тепер же…». І Омелько засвідчує: «…Поки був чоловік, і не вередував, а як…» Мартин Боруля раніше «був чоловік, як і всі люди», тобто був не таким, яким бачимо його в комедії
Фаза фантазії, або ідея-фікс (в один прекрасний день героя комедії «осіняє» незвичайна ідея). Це ж і мета, але нереальна, помилкова, нездійсненна	Фантазія Мартина Борулі в тому, що він «уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родової книги». Але цей факт якось затерся, загубився, то його треба поновити, довести, підтвердити. Тому Боруля і став на «таку лінію». Він навіть знайшов (купив?) 12 свідків, які підтвердили, «що весь рід Боруль завше вів род жизні, свойственний дворянам.»
Фаза зустрічі	Боруля зустрічається з Красовським, у якого орендує землю і якому платить «чинш». Той називає його «бидлом», «хлопом», ображає. Герой не може відповісти «на рівних, бо дійсно належить до нижчого від дворянства селянського стану»
Фаза досягнення мети. Пізнання і діяння	Процес досягнення мети героєм — це його взаємодія з навколишнім, з обставинами. Він завжди є інтенсивним, поверховим і помилковим. Герой часто одержує звістку або дуже хоче одержати. Мартин Боруля наказує Омелькові: Герой комедії часто здійснює пізнавальні дії, про все розпитує. Боруля питає про жениха для Марисі: «А він же сам має який чин чи так ще — канцелярист?» Герой комедії ні в що не вникає глибоко, він усе сприймає на віру. Самоорганізацією Боруля займається, щоб виглядати якнайкраще для інших або щоб взагалі утвердитись у новому способі життя, коли це було його метою. Мартин Боруля намагається змінити стиль свого життя: Марусю змушує сісти за п’яльця («панське» заняття), від дітей вимагає звертатися до себе та дружини
Фаза торжества	Для комедійного героя дуже характерними є дії-реакції, зокрема вираження радості, торжества. Будь-яка зміна ситуації, досягнення аби чогось незначного, але бажаного дуже тішить героя, і він відразу ж виражає свою радість Мартин. Він. Жених!.. (До дверей) Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщій! А Господи, аж серце забилось! Прийнять треба на славу.
Фаза прозріння. Фаза самобичування	Прозріння героя настає раптово і несподівано. Впевненість у тому, що мета досягнута, була помилковою. Радість змінюється відчаєм (або навпаки). Герой розуміє свою помилку, як розуміє й те, що у всьому винен сам. «Я вже й сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беру-ля… Жаль живий бере за серце.

3. Проблемне запитання до учнів.

— У чому трагедійність образу Мартина Борулі? (Дійсно існували «нижчі» й «вищі» стани в суспільстві; одні люди вивищувалися над іншими, не маючи ніяких особистих заслуг; Боруля зазнав приниження, прагнув зберегти свою гідність і забезпечити гідне життя дітям відповідно до власних уявлень, які виявилися хибними, бо йшли «проти природи» й проти волі його ж дітей, навіть морально калічили їх, як, наприклад, Степана.)

6. Робота в зошиті.

• Складіть характеристику Мартина Борулі.

- Скласти характеристику  персонажів твору.

7. Творче завдання.

• Опишіть ситуацію з нинішнього часу, яка б нагадувала історію Мартина Борулі.

 

Домашнє завдання

Характеристика Мартина Борулі ; скласти тези до теми «Значення творчості

І. Карпенка-Карого».

У підручнику ст. 54-58

 

 

12.10.2022

ПЧ№1. І.Карпенко-Карий "Хазяїн"

Урок тут 

11.10.2022

Література рідного краю. Творчість М. Джус

               1. Ознайомтеся з біографією Марини Джус.

             Марина Дмитрівна Джус, дівоче прізвище Горячева, народилася 23 червня 1950       року в Гайвороні в сім”ї залізничників. По закінченню середньої школи чотири роки працювала в піонерському таборі “Артек”, а з 1973 року живе і трудиться в рідному місті. Має двох синів - 1973 та 1980 року народження. Професія у Марини Джус далека від Парнасу. Щодня з восьмої до сімнадцятої веде вона буденну розмову із цифрами за прозаїчним казенним столом з балансовими відомостями, кошторисами,розрахунками. За фахом вона - бухгалтер (працює на водоканалі), а за способом мислення й передачі своїх думок, за станом душі - митець. Марина Джус - член обласного літоб’єднання “Степ”. Визнана лідером районної рейтинговоі програми “Люди Прибужжя” в номінації “Талант Прибужжя”.

За своє творче життя Марина Джус створила безліч поезій; та на жаль, світ побачила поки що тільки одна збірка “І слів буденних незбагненні чари”. Поетична палітра поетеси дуже багатогранна і розмаїта: інтимна лірика, публіцистика, епічні та філософські твори, балади з драматичним сюжетом, гуморески та дитячі вірші.І тому в збірці вміщено розділи під назвою “Витоки буття”, “Розмовлятиму серцем з тобою”, “Я не соромлюсь жодного рядка”, “Пливе мого життя благенький човен”, “Курортні романи”. “З усмішкою”, “Я Женена”, “Из цикла “Почаев”, за що авторка просить пробачення у Господа і в читачів, що в одній збірці надруковані такі несумісні теми, як цикл “Почаєв”, гумор та “Курортні мотиви”. Але ж авторці так хотілось донести до читача хоча б невеличку частку написаного нею на різні теми.

 

2. Прочитайте декілька поезій поетеси.

 

Гімн Кіровоградщини

                        Квітуй наш рідний Гайворон -
Земля батьків священная,
Родючая і гарная,
В віках благословенная.
Хай минають літа,
Ти завжди молодієш.
Ти - колиска свята,
Наша доля й надія!

                    Нехай прямують потяги
Твоєю залізницею.
Тисячоліття протягом
Дає Господь сторицею.
Хай лихий буревій
Не захопить зненацька
Рідний Гайворон мій,
Славне місто козацьке.

                        В твоїх обіймах виросли,
Живем всі як годиться.
Ми присягаєм вірності
Святим твоїм традиціям.
Хай минають літа,
Ти завжди молодієш.
Ти колиска свята,
Наша доля й надія!

Пісня про Гайворон
Весь в садах яблуневих і вишень                                                                              

У години розлуки ти приходиш у сни.                                                                 

Рідне місто над Бугом, наймиліший у світі,                                                              

Найдорожчий для мене куточок земний.

Злетить над Бугом вітер колисковий,                                                                  

Навіє смуток журавлина зграя,                                                                              

Озветься в серці незрадливим словом -                                                                  

До рідних місць душею прикипаєш.

Перевесло БугГЕСу, осяйне у блакиті,                                                                       

У вінках із рум`янку береги запашні,                                                                          

Вікна білих будинків, мов росою промиті,                                                           

Наче чайок ячання, материнські пісні.

У буденних турботах і у дні урочисті                                                                     

 Кожен штрих у пейзажі твоїм повен краси.                                                             

З залізничних майстерень починалося місто,                                                           

А тепер височіють заводські корпуси.

Люди тут роботящі і душею відкриті,
Тут щасливо лунає сміх дітей голосний.
Рідне місто над Бугом, у віках тобі жити,                                                                  

У віках молодіти, рідний Гайворон мій.
1989

Моя мова
В салони - з каторги. Повернення Шевченка.                                                          

А вже тому минуло зим та літ!                                                                                 

О, рідна мова! Матінка старенька,                                                                            

Що втрапила у місто під обід.

Квітчаста хустка їй сповзла на плечі,                                                                         

В руках набряклих - вузлики й торби.                                                                    

 Вона і безпорадна, й недоречна                                                                              

Серед міської шумної юрби.

ЇЇ навмисне боляче штовхали:
"Не плутайсь попід ноги, навісна!",
І навіть рідні діти не впізнали,
А може, посоромились, хто зна?

Вона, неначе зіткана із болю ,                                                                                    

Терпіла все і вибачала всім.
Минула місто, вийшла в чисте поле -                                                                         

І заспівала голосом дзвінким.

Вона співає, і слова, мов квіти,
І плинуть хмари, і ясніє день...
Вона співає... Вслухайтеся діти!
Не розгубіть ні слова з тих пісень.
1990

Я у тебе в полоні
Скільки часу пройшло...
Вкрила паморозь скроні.
Та усе, як було -                                                                                                         

Я у тебе в полоні.

Ні на день, ні на мить
Я не можу забути.
Моє серце щемить ,                                                                                                

До твойого прикуте.

Обпікає мене
Легкий дотик долоні.
Моє щастя земне,
Я у тебе в полоні.

Сиві пасма журби,
Свої ночі безсонні
Пробачаю тобі -
Я ж у тебе в полоні.

О, володарю мій,
Не завдай собі болю -
Полонянку не смій
Відпускати на волю!

Хто в полоні у кого,
Зрозуміємо згодом:
Без кохання мойого
Ти - жебрак, не володар.
1986.

Рідна земля
Так щедро життя обдаровує
Сивинами, мов нагородами.
Та й досі, бува, зачаровує
Простенька якась мелодія.

Жалію зірвати пролісок.
Чому - пояснити важко,
В душі озивається болісно
Загибель малої комашки.

І навіть в камінні сірому
Вбачаю красу бентежну.
Довіку б кроками міряла
Рідну землю безмежну.

Зажурену осінню пізньою,
Усміхнену в літньому платті,
Люблю тебе різною, різною.
Шаную тебе, як матір.
1987.

 

Домашнє завдання: напишіть у зошиті короткі біографічні дані Марини Джус, перегляньте збірку поезій, оберіть 4 поезії та письмово виконайте аналіз та запишіть паспорт поетичного твору. 

 

06.10.2022 (2 уроки)

Тема 1:      «Українська драматургія і театр 70-90 років XIX ст.»

1. Гра «Запиши  - так чи ні».

 -    І.П.Котляревський – родоначальник нової української літератури.

 -    Двадцять років він працював над славнозвісною «Енеїдою».

 -    Поміщик Парпура за відома автора видав друком перші частини «Енеїди».

 -    Бурлеск – різновид комічної творчості.

 -    Травестія – художній твір гумористичного характеру.

 -    «Енеїда» за своїм характером і природою значно відрізняється від поеми Вергілія.

 

2. Отже, тема нашого уроку : «Українська драматургія і театр 70-90 років XIX ст.». Мета нашого уроку: ознайомитися, як і коли в Україні виник професійний «театр корифеїв», навести конкретні приклади зв'язку українського театру  з музикою,  розвивати мовлення, навички самостійної ро­боти,  виховувати інтерес до минулого України, любов до рідного слова.

 

3. Словникова робота

Корифей — найвидатніший діяч у певній галузі мистецтва, науки. Аматорський — самодіяльний.

 

Перші спроби відродити національний театр з'являються лише в 60-х та 70-х рр. XIX ст. У 1873-1874 рр. Марко Кропивницький з успіхом улаштову­вав українські вистави в Харкові, а 1876 року створив трупу в Катеринославі. Проте Емський указ спричинив майже п'ятирічний вимушений «антракт» у розвитку національного театру. У 1880 році пункт Емського указу стосовно заборони українських п'єс був переглянутий, унаслідок чого театральні вистави та концерти, хоч і з величезними обмеженнями, але дозволили проводити.

Вісімдесяті роки дев'ятнадцятого століття на Наддніпрянській Україні стали періодом розквіту українського професійного театру, справжнім батьком якого вважають Марка Кропивницького. 10 січня 1882 року М. Кропивниць­кий здійснив постановку п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Власне, саме з цієї дати й починається літочислення українського професійного театру. Для повноцінного функціонування новоствореної трупи потрібні були кошти та досвідчений керівник. Ним став Михайло Старицький.

На утримання трупи він використав усі гроші з продажу свого маєтку, що дало змогу збільшити персонал трупи, створити власний оркестр, підвищити платню акторам. Уже восени в Єлисаветграді Старицький створив українську професійну трупу, куди ввійшли: Олександра Вірина, Ганна Затиркевич-Карпинська, брати Тобілевичі — Микола Садовський (театральний псевдонім від дівочого прі­звища матері), Панас Саксаганський (псевдонім від назви місцевої річки Сак-сагань), Іван Карпенко-Карий, їхня сестра Марія Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька та інші самобутні актори, часто звані «корифеями українського театру». Становлення М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого як драматургів та театральних діячів нерозривно пов'язане з глибин­ними процесами в житті українського народу, з розвитком його культури. У середовищі селян, свідомих своєї національної гідності, представників ін­ших верств української суспільності вони вчилися розуміти людей і життя, під їх впливом задумувалися над своїми обов'язками, визначали свої життєві принципи та ідеали, своє місце у світі.

 

4. Самостійна робота- завдання підготувати план-конспект

«Джерела драматургії та театру II пол. XIX століття» за поданим матеріалом

Матеріал для конспектування

У другій половині XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру по­ширився аматорський рух, що'сприяв піднесенню національної культури. Ама­торські вистави були популярними в Чернігові, Полтаві, Єлисаветграді, Києві. В аматорських гуртках розпочинали діяльність реформатори українського теа­тру І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Садовський, II. Саксаганський, М. Старицький. У цей період посилюються утиски українського театру з боку царського уряду — Емський акт 1876р., циркуляр 1881р. Категорично забо­ронялися українські вистави історичного й соціального змісту. У 1883 р. київ­ський губернатор заборонив діяльність театральних труп на підвладній йому території — Київщині, Полтавщині, Волині, Поділлі. Репресивні заходи цар­ського уряду все ж не могли знищити глибокі українські театральні традиції.

У 1890р. І. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського», яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі в 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру — «Малоро­сійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької».

Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п'єс. Серед них — «Без­таланна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий» та ін. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням суспільного буття.

З театром корифеїв пов'язана творчість Марії Заньковецької. її прирів­нювали до видатних актрис світу — італійки Елеонори Дузе та француженки Сари Бернар.

Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного теа­тру XIX ст.

У Галичині до 1848р. українського театру не було, тут діяв театр німець­кий і польський. Поширювались аматорські гуртки в Коломиї, Львові, Пе^ ремишлі.

Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві  «Руська бесіда». Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський.

          На Буковині при чернівецькій «Руській бесіді» 1869 р. утворилися ама­торські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884 р. «Руського літературно-драматичного товариства» під керівництвом С. Во-робкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що ста­новили основу театрального репертуару.

Творчу допомогу театрові надавав І. Франко. Свої роздуми про завдання театру він виклав у низці статей — «Руський театр у Галичині», «Наш те­атр» та ін.

Український театральний процес кінця XIX — початку XX ст. засвідчує спільність із модерністськими тенденціями Європи.

Перші спроби підготовки професійних акторів пов'язані з діяльністю дра­матичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка.

Творчою лабораторією став один із найкращих тогочасних театрів — те­атр М. Садовського: 1906р.— у Полтаві, з І907р.— у Києві.

М. Садовськии розвивав кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас, якого М. Садовськии запросив зі львівського українського народного театру товариства «Руська бесіда». Музичне оформ­лення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, ху­дожнє — В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Укра­їнки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся.

Українська музика була невід'ємною складовою побутово-реалістичного й романтичного театру, доповнювала його психологічну дію, чіткіше окрес­лювала людські характери. Тут багато важив неповторний чар української народної пісні.

Народна пісенна творчість пов'язана і з розвитком професійної української музики («Катерина» М. Аркаса, «Підгоряни» М. Вербицького, «Осада Дубна» П. Сокальського та ін.), стає основою фортепіанної музики та камерних во­кальних творів П. Сокальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Композитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло піднесенню україн­ської пісні на рівень високого професійного мистецтва.

Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнесприятливіші умови склалися для розвитку опери. Д. Антонович пояснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової під­готовки актори не мали, відсутньою була національна оперна традиція і, го­ловне, не було державного опікування українською культурою.

Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Артемовський — оперний співак, драматург, що навчався в Київській духовній семінарії. У 1839р. М. Глинка, О. Даргомижський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії. Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери.

Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — створення за влас­ним лібрето першої національної опери «Запорожець за Дунаєм» (1862р.). Сюжет опери підказаний М. Костомаровим. Майже 20 років царська цен­зура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884 р. М. Кропивницький.

У другій половині XIXст. виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища в Києві, Одесі, Харкові, Львові.

Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський закінчив Афінський уні­верситет, де здобув ступінь магістра наук. В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його творчості вважається музична картина «Вечорниці», написана для п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство любителів музики. Він створив близько 40 фортепіанних п'єс, 40 романсів, опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна».

          Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко (1842-1912) — видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики й педагог, засновник професійної школи. На­вчався в Петербурзькій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освою­вав у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів).

Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому нале­жать опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», ди­тячі «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

М. Лисенко — основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов'язаний розвиток національної музичної освіти. Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські ком­позитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, О. Кошиць.

Видатними творцями духовної музики на зламі ХІХ-ХХст. були К. Сте­ценко та М. Леонтович.

Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консервато­рій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету.

Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Україні прово­дили композитори І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Сочинський, В. Барвінський, С. Людкевич.

У Львові 1903р. заснована музична школа (з 1907р.— Вищий музичний інститут, з 1939р.— державна консерваторія імені М. В. Лисенка). У 30-х ро­ках діяли 9 філій музичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах.

Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. від­крився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині в цьому приміщенні — театр імені М. Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львівської консерваторії С. Крушельницька, М. Мен-цинський, О. Мишуга, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстер­ність яких набула світового визнання.

У новій українській музиці одним з провідних діячів був В. Барвінський.

У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відо­бражають ідеї національно-визвольного руху на західноукраїнських зем­лях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф. Колесса, В. Барвінський, М.Тайворонський, Л- Лепкий, Р. Купчинський, Л. Леонтович.

 

5.  Літературна гра «Знайди помилку»

 

1. Емський акт 1876 р. сприяв розвитку українського театру. {Посилював утиски)

2.  У Галичині до 1848 р. існував тільки український театр, а діяльність ні­мецького та польського заборонялася. {Навпаки)

3.  10 січня 1882 року М. Старицький здійснив постановку п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». (М. Кропивницький)

4. І. Карпенко-Карий написав 19 оригінальних п'єс. {18)

5.  М. Лисенко навчався в Московській консерваторії. {Петербурзькій та Лейпцігській)

 

Домашнє завдання

Ст. 51, 53 у підручнику, пит. 12 ст. 53

 

06.10.2022

Тема 2: Іван Карпенко-Карий. Життєвий і творчий шлях митця. Жанрова

різноманітність творів і «театр корифеїв».

1.    Літературна вікторина

-        В якому році було створено новочасний театр? (1882)

-        Які драматурги ставили на сцені свої п’єси? (М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий)

-        Яка родина присвятила себе театрові? (Тобілевичів)

-        Які перешкоди стояли на шляху українському театру? (Емський указ, Валуєвський циркуляр, політика влади)

-        Хто відкрив у Києві перший стаціонарний театр? (М. Садовський)

 

2.    Опрацювання біографії Івана Тобілевича.

Іван Карпович обрав собі псевдонім Карпенко від імені батька Карпа, що буквально означає «син Карпа», а Карий – від імені персонажа п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого. Вперше псевдонімом Гнат Карий було надруковано оповідання «Новобранець» в альманасі «Рада» в 1883 році. Цього ж року він вступив до театральної трупи М. Старицького. Та був звільнений з посади секретаря поліції за неблагонадійність. Доля Івана Тоблевича приготувала йому нелегкі випробування. Двічі одружений, мав семеро дітей та хутір Надія від першої дружини, Надії Тарковської, яка померла. Втратив доньку Галину. Вдруге оженився з Софією Дітковською. 1884 заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886 у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.

 1887, отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

 1888 з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата Панаса Саксаганського. 1890 вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

          У 1900-1904 роках створив власну трупу, проте на заваді подальшій праці стала невиліковна хвороба. Вирушає на лікування до Берліна, але хвороба виявилася сильнішою за ліки. Помирає драматург, який народився в родині зубожілого шляхтича, котрий багато років домагався визнання на папері визнання свого шляхетського походження, 2 вересня 1907 року. Похований на хуторі «Надія».

3.    Побудова конспекту-опори за біографією Івана Карпенка-Карого (самостійна робота учнів).

 

4.    Робота з матеріалом підручника про творчий доробок драматурга (створення схеми-опори або таблиці визначних творів у творчому доробку митця).

 

5.    «Вільне письмо» (пояснити, чим саме вам сподобався Іван Карпенко-Карий, та які твори драматурга ви хотіли б прочитати).

Домашнє завдання

          Ст. 54, 55 у підручнику

 

 

05.10.2022

Контрольна робота №1

«Творчість І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Б. Грінченка»

 

І рівень

(6 завдань по 0,5 бала) Виберіть варіант відповіді

1.  «Творцем живих типів, великим артистом зору» І.Нечуя-Левицького назвав

а)  Пантелеймон Куліш;

б)  Михайло Старицький;

в)  Іван Франко.

2.  Своєрідно визначити і розв'язати проблему батьків та дітей І.Нечуй-Левицький намагається в повісті

а)  «Микола Джеря»;

б)  «Кайдашева сім'я»;

в)  «Дві московки».

3.  Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» написаний у співавторстві з

а)  Іваном Біликом;

б)  Іваном Нечуєм-Левицьким;

в)  Іваном Франком.

4.  Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» уперше був надрукований у

а)  Празі;

б)  Женеві;

в)  Відні.

5.  Чотиритомний «Словарь української мови» Б.Грінченко видав у

а)  1893-1895 pp.;

б)  1900-1902 pp.;

в)  1907-1909 pp.

6.  За своєю темою і напруженістю розгортання конфлікту не має аналогів у нашій літературі оповідання Б.Грінченка

а)  «Олеся»;

б)  «Дзвоник»;

в)  «Палії».

 

IIрівень

(З завдання по 1 балу) Закінчіть речення

1.  Жанрова специфіка повісті «Кайдашева сім'я» полягає у зображенні...

2.  В алегоричній назві роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» звучить основна ідея:...

3. Улюбленою подругою Докійки була...

IIIрівень

(2 завдання по 1,5 бала) Дайте відповіді на запитання

1. Чому, на вашу думку, Тодозя Світайлиха стала черницею?

2. Які проблеми порушують автори у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»?

 

IVрівень

(1 завдання - З бали)

Напишіть невеликий твір на одну з тем

·       Кайдашеві «звички» в сучасному житті.

·        Наталя - жертва суспільства (за оповіданням Бориса Грінченка «Дзвоник»).

 

 

 

04.10.2022

Запрошую на 5 онлайн урок

Майстерне відтворення психології дитячої душі в оповіданні "Дзвоник". Огляд інших творів письменника Б.Грінченко (дилогія про "українське село", "Серед темної ночі", "Під тихими вербами", повість "Сонячні промені" про просвітительську діяльність інтелігенції, драма "Степовий гість")

28.09.2022

Запрошую вас на 6 онлайн-урок

Література рідного краю, творчість К. Лесьєва-Леся

29.09.2022 - працюємо дистанційно

29.09.2022

Тема: Борис Грінченко. Оповідання «Каторжна» - утвердження прагнення людини до любові, добра. Психологізм твору

За що стільки мук, горя та сліз додають людям люди,

коли й так життя таке коротке і таке сумне?

Борис Грінченко

 

1.     «Біль літературного героя» - письмово

Який духовний та фізичний біль переймав головну героїню? Кому вона про це розповідає? Чим це для неї обернулось?

2.    «Один день з життя головного героя» - усно

У житті кожної людини, напевно, є найпам’ятніший день. Чи був такий день у Докії? Як змінилось її життя після цього дня?

3.    «У ролі психолога».

«За що мене так мучать? Хіба я гірша від інших?» - запитує Докія.

Спробуйте дати відповідь Докії, опираючись на думки автора та свої висновки.

Учні працюють над завданням:  виявити ознаки психологізму оповідання Б.Грінченка «Каторжна»?

Домашнє завдання: визначити особливості композиції та елементи сюжету оповідання «Каторжна»; виявити, які засоби творення характеру використав письменник, моделюючи образ Докії.

 презентація до уроку

29.09.2022

Урок: Оповідання «Дзвоник». Майстерність відтворення психології дитячої душі. Значення творчості письменника

 

1. Визначення засобів творення характеру Докії в оповіданні Б. Грінченка «Каторжна»

Довідка Засоби творення характеру в епічному творі — це:

• показ персонажа у діях і вчинках, у безпосередніх стосунках з іншими персонажами, у його реагуванні на життєві події;
• авторська характеристика персонажа безпосередньо від себе або від імені іншого персонажа;
• змалювання зовнішності героя (портретна характеристика);
• індивідуалізація мови персонажа через використання характерних елементів різних лексичних шарів — діалектизмів, жаргонізмів, професіоналізмів, вульгаризмів тощо;
• розкриття внутрішнього світу персонажа через показ його почуттів, переживань, настроїв, роздумів.

Як в оповіданні «Каторжна», так і в оповіданні «Дзвоник» письменник показує, що зі смертю матері діти втрачають ту опору, яка тримала їх у житті, бо саме жінка завжди відчувала відповідальність за щастя своєї родини, саме вона готова була захистити свою дитину від усіх життєвих негараздів.

Оповідання «Дзвоник» за темою і напруженістю розгортання конфлікту не має аналогів у нашій літературі, є одним із найкращих в українській дитячій літературі. На думку дослідників творчості письменника, ним Грінченко досяг найвищого рівня світової реалістичної новелістики. І навіть якби він не написав більше нічого, то цей твір прославив би його як талановитого прозаїка.

1. Поміркуйте

• Про що йдеться в оповіданні «Дзвоник»? (Про семирічну сільську дівчинку Наталю, яка опинилася в сирітському притулку великого міста.)
• У чому полягає особливість змалювання образу дівчини? (Свою увагу автор зосереджує на показі моральних страждань дитини, якій нелегко жилося і вдома після смерті матері, бо батько-п'яниця, прогайнувавши господарство, не вилазив із шинку, а вона залишилася ніким не доглянута, і в притулку, бо відчуває себе самотньою, чужою, відчахнутою від звичного сільського побуту, бо глузування товаришок травмує її психіку. І не можна з цього пекла дитині вирватися, бо вона позбавлена найголовнішого — волі.)

2. «Вживання в образ» Розкажіть від імені Наталі про те, як їй жилося в притулку, про що вона мріяла.

3. Дослідження творчої лабораторії митця Визначте, який основний прийом і з якою метою його використав автор в оповіданні.

(Прийом персоніфікації: «Дзвоник будив її — вона вставала, кликав снідати — вона йшла, велів учитися — вона вчилася, випускав із класу після лекції і знову наказував сідати — вона слухалася». Він дає письменникові змогу глибоко і всебічно розкрити образ головної героїні, для якої дзвінок стає прокляттям, забравши її волю. Наталі здавалося, що дзвінок — це жива істота, яка наглядає за всім притулком, але найдошкульніше вразити намагається саме її. І в душі дівчинки поступово визріває рішення через самогубство вирватися з неволі. Думка про колодязь не полишає її, а дзвінок шістнадцять разів на день ніби наказував їй: топись, топись.)

4. Вироблення власної думки Використовуючи метод ПРЕС, спростуйте або згодьтеся із думкою, яку Б. Грінченко доводить майже кожним своїм твором про дитину: «Суспільство, у якому діти не мають майбутнього, також приречене».

Учень, відповідаючи, використовує такі словесні форми: Я вважаю, що… (озвучення позиції);

Оскільки… (обґрунтування позиції);

Наприклад,.. (наведення прикладів);

Таким чином,.. (підбиття підсумків).

Письменник в оцінці критиків, видатних діячів культури Зіставлення різних оцінок творчого доробку письменника допоможе десятикласникам усвідомити, ким же був Борис Грінченко, у чому полягає значення його творчості.

• «Він належав до «неспокійних, вихроватих» натур, котрі кидаються на всі боки, заповнюють провалини, латають, підтримують повалене, валять те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукають способів підняти до роботи більше рук» (Іван Франко).
• «Ви й не збагнете, яке то гірке і вкупі солодке те почуття, що збудили в мені ваші вірші. Я дякую…Вам і Вашій музі…» (Леся Українка).
• «…таких невтомних, завзятих діячів, борців громадських, якого ми в особі Бориса Грінченка втеряли, в пантеоні українських писателів зазначити можна небагато. Великий хист, незвичайна витривалість у роботі, скрашені великою любов'ю до рідного краю» (Микола Лисенко).
• «…високо ціню і шаную Вашу корисну безупинну працю…» (П. Грабовський).
• «Нехай буде потіхою Вам, як і всій Україні, що він був серед нас, що його велика праця, його велика любов до народу не згинуть ніколи і в них він ще довго житиме серед вдячних нащадків» (Михайло Коцюбинський).

Домашнє завдання

1. Повторити матеріал уроку за конспектом.
2. Підготуватися до контрольної роботи за творчістю Панаса Мирного та Б. Грінченка.
3. Написати твір-есе «Моє знайомство з письменником Борисом Грінченком».

28.09.2022

Запрошую вас на 6 онлайн-урок

Література рідного краю, творчість К. Лесьєва-Леся

27.09.2022

Запрошую вас на 5 онлайн-урок

22.09.2022(2урок)

РМ №1 Письмова творча робота на тему "Українська ментальність"

Написати роботу в чорновику і перевірити її

Домашнє завдання: переписати роботу в чистовик

22.09.2022 (1урок)

Тема: Традиції народного побуту і моралі, цінності національної етики засобами комічного (гумор, художні тропи). Оцінка «Кайдашевої сім’ї»   І.Франком.

 

Повість «Кайдашева сім’я» І.С.Нечуя-Левицького за повним правом можна назвати, як «Енеїду» І.П.Котляревського, енциклопедією народознавства. Вона знайомить нас із яскравими картинами життя і побуту, обрядів і звичаїв українського села після скасування кріпацтва. Про традиції народного побуту і моралі, цінності народної етики, засоби комічного, застосовані письменником,  і піде мова на уроці.

 

Завдання 1: дослідити звичаї та обряди, про які згадується в «Кайдашевій сімї». Що нового ви дізнались про українські народні традиції? Які зі звичаїв і обрядів не були б зайвими і сьогодні? - усно

Завдання 2: Коротко розкажіть про процеси праці, які згадуються у повісті.Поясніть, які процеси праці існують і тепер. - усно

Процес праці
Виготовлення полотна
Вишивання одягу
Випікання хліба
Розмальовування печі, призьби

 

Завдання 3: виконати дизайнерський прект обкладинки повісті. На основі назви, звичаїв, вірувань створити  візуальні тексти, ілюстрації до повісті. – робота в зошиті

 

4.Робота зі словником літературознавчих термінів: визначення видів комічного

 

«Кайдашева сім¢я» належить до кращих гумористично-сатиричних творів української літератури.

Гумор-  це м’яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне подсміювання.

 

Сатира-  це гнівне осудження у творі явищ суспільного і особистого життя.

 

Іронія-  іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний зміст, коли сказане набуває у контексті мови протиледного значення; висміювання, яке містить у собі критичку оцінку того, що висміюється.

 

Сарказм- зла, уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії.

 

 

5.     Тестування. Визначити види комічного - письмово

 

1.                - Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натопчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила,-  сказала Мотря. Мотрині слова були дуже докірливі. Мелашка спалахнула од сорому.

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

 

2.                –Схаменися, п¢янице! Чи ти здурів, чи ти знавіснів! Гаращо вже горілки напився!

 

-                    Еге, здурів! Чи ти ба! Чорти їдуть верхом на свинях! А бий вас сила божа! Дух святий при нас і при хаті! А ондечки на панському бунаєві сидить пузатий, та витрішкуватий, та рогатий

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

 

3.                –Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця, - говорив Кайдаш за чаркою горілки в шинку.

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

 

4.                – Які в тітки жовті ноги, неначе в нашої зозулястої курки,- сказав голосно, але ніби про себе, старший хлопчик.

 

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

 

5.                По спині лупи її! Виколи дрюком їй друге око! – кричала з двору Мотря. – Не так мені шкода матері, як шкода чобіт!- гукнув Карпо на березі!

 

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

 

Домашнє завдання:

Ст.25-28 читацький практикум, записати паспорт твору .

21.09.2021

Тема: Майстерне змалювання характерів старих Кайдашів (Омелька і Марусі), синів (Карпа і Лавріна),  невісток (Мотрі і Мелашки). Художні деталі у портретах персонажів, колоритність їхньої мови. Роздуми над винуватцями родинних сварок і баталій.

 

 «Прототипи головних героїв повісті»

Відкидаючи звинувачення начебто у тому, що в його творах багато художнього домислу,  І.С.Нечуй-Левицький писав «… я роками виходив і виїздив місця, де народжувалися , росли і важко робили герої моїх оповідань і повістей. Коли пишу, їх обличчя завжди стоять переді мною, їх болі і зітхання, темність і горе крають моє серце». Яскравим підтвердженням слів письменника є «Кайдашева сім’я». Твір має точно вказане місце, де відбуваються події. Село Семигори, так майстерно виведене митцем у повісті, було авторові майже рідне. У дитинстві і в юності він тут деякий час жив у родичів, був знайомий із багатьма семигорськими ровесниками. Кайдаші мали своїх прототипів: сім’ю Мазурів із цього ж таки села, яка прославилася постійними бійками і колотнечами. Вуличне прізвище Мазурів – Кайдаші – письменник і подарував своїм літературним героям. Хата заможних Мазурів стояла на кутку Солоному, коло церкви, поруч дійсно був горб, на якому ламалися вози. Жили у Семигорах й свати Маззурів – багаті Довбиші. Про героїв повісті, про те як змалював їх письменник у творі, і піде розмова на уроці.

Завдання1.

 Назвіть чоловічі образи в повісті. Випишіть із твору портретні характеристики образів. Які риси характеру персонажів прочитуються в них? Чи знаходить ваша здогадка підтвердження у дальшому перебігу подій?

 Омелько Кайдаш. «Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш у білій сорочці із білими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачалися до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові як пух, і блищало сивиною.»

Карпо. «Карпо був широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».

Лаврін. «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».

 

Завдання2. Заповніть таблицю і дайте відповіді на питання.

Омелько	Кайдаш	Карпо	Лаврін
Позитивне в образі	Негативне в образі	Спільне в	характері
		Відмінне в	Характері

 

·                Чи можемо ми, аналізуючи діалог братів на початку повісті, визначити, котрий із них добріший, людяніший? Чому?

·                Хто був главою сім’ї? Чому?

·                Кайдаші жили в достатку. Хто в родині заробляв гроші?

·                Проаналізуйте залицяння Карпа до Мотрі. Яким постає перед нами закоханий Карпо?

·                За що Карпо штовхнув старого батька так. Що той упав? Чи відчувається каяття у поведінці Карпа? Як зреагував на вчинок  сина Омелько?

За дібраними матеріалами зробіть висновок, чи можемо ми говорити про індивідуалізацію чоловічих образів у повісті.

 

Завдання 3:

·                Назвіть жіночі образи повісті.

·                Випишіть із твору портретні характеристики образів. Які риси характеру персонажів «прочитуються» в них?

 

Завдання 4:

Заповнити подану таблицю, розставивши бали від 1 до 6, таким чином оцінити рівень вини кожного персонажа твору. Свій вибір обґрунтувати.

Персонажі повісті
Омелько
Маруся
Карпо
Лаврін
Мотря
Мелашка

 

 

 

Домашнє завдання

 

С. 21-24 читати;

 

Дібрати прислів’я до образів повісті, які б вказували на основну рису їхнього характеру.

20.09.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок

15.09.2022

Українська проза 70-90 років ХІХ ст.

1.     ПРОЗА

Творцями української прози аналізованого періоду є Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Франко. У 80—90-і роки цей ряд поповнюють Борис Грінченко, Степан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська. Прозаїки збагатили художній світ українського реалізму розмаїттям суспільних типів: інтелігенти-просвітники (Павло Радюк з роману «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, Марко Кравченко з повісті «Соняч­ний промінь» Бориса Грінченка), селяни-правдошукачі (Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького, Чіпка Варениченко з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика), робітники та заробітчани (твори бориславського циклу Івана Франка, «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького), емансиповані жінки («Товаришки» Олени Пчілки), жінки-повії («Повія» Панаса Мирного).

Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображен­ням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали  українські  майстри  слова,  показавши  життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройди­світ» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проб­лему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».

Жанрове багатство української прози у 70—90-х роках визначається активним побутуванням жанрів оповідання (цикл «Баба Параска та баба Палажка» Івана Нечуя-Левицького, «Каторжна», «Дзвоник» Бориса Грінченка, «Задля празника» Івана Франка), новели («Лови» Панаса Мирного), повісті та роману. Два останніх жанри в епоху реалізму зазнали особливого розквіту та жанрових варіацій. Так, в українській літературі означеного тридцятиліття функціонують повість соціально-побутова («Микола Джеря» Івана Нечуя-Левицького), родинно-побутова («Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького), повість-хроніка («Старо­світські батюшки і матушки» Івана Нечуя-Левицького), ідео­логічно-проблемна («Лихі люди» Панаса Мирного, «Сонячний промінь» Бориса Грінченка), історична повість («Захар Беркут» Івана Франка, «Оборона Буші» Михайла Старицького).

У 1886 році стараннями Івана Франка у Львові був опублікований роман Анатоля Свидницького «Люборацькі». Написаний у 1861—1862 роках, цей твір порушував винятко­во важливу і актуальну проблему денаціоналізації, що призво­дить до деградації особистості. Названий автором «сімейною хронікою», цей твір переріс задекларовані жанрові рамки. Па­нас Мирний та Іван Білик виступили творцями жанру соціаль­но-психологічного роману («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»). Роман проблемно-ідеологічний з'явився з-під пера Івана Нечуя-Левицького («Хмари», «Над Чорним морем») та Івана Франка («Лель і Полель»). Незважаючи на заборону опрацювання певних тем (історичної, з життя української інтелігенції), написано історичні романи «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького.

На зміну оповіді від першої особи приходить об'єктивізована манера викладу зображуваного від третьої особи. Це розшири­ло можливості художньої виразності прозового письма, що виявилися у широкому застосуванні описів — портретів, пейзажів, інтер'єрів. Панорамності зображуваного світу сприяли авторські відступи, характерні для великих епічних полотен другої половини XIX століття. Визначальними рисами укра­їнського письменства 70—90-х років були віра у суспільно-перетворюючу роль художньої літератури, вплив на неї національно-визвольного руху. Епічні твори Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка та інших створи­ли надійний ґрунт для подальшого розквіту української художньої прози

2. ДРАМАТУРГІЯ

В умовах цензурних заборон, штучно обмеженого функ­ціонування українського друкованого слова важливого значення набувала українська драматургія. Для неї у 70— 90-х роках були властиві широка соціальна проблематика, нові герої, досконала художня форма. Сценічно втілені п'єси Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Бориса Грінченка, Івана Франка розширю­вали сферу впливу української літератури, її функціональні можливості, спілкування з різними верствами народу. У Російській імперії театральна сцена була єдино можливим офіційним місцем, де звучала українська мова. Театр кори­феїв (Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий) став найкращою суспільною, національною і естетичною школою. «Ці троє людей, — писав Іван Франко, — склали першу українську трупу, головними оздобами якої згодом були брати Івана Тобілевича, широко відомі артисти Садовський і Саксаганський, далі пані Заньковецька та Затиркевич і чимало інших талановитих артистів і артис­ток. Склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані по тому, трупа, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві, і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найзнаменитіших артистів світо­вої слави. Гра українських артистів була не дилетантською імпровізацією, а наслідком сумлінних студій, глибокого знан­ня українського люду та його життя, освітленого інтуїцією великих талантів».

До багатопроблемних і різножанрових досягнень україн­ської драматургії аналізованої доби відносять твори «Глитай, або ж Павук» та «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького, «Не судилось», «Талан» Михайла Стариць-кого, «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Сто тисяч», «Суєта», «Житейське море» Івана Карпенка-Карого, «Лимерівна» Панаса Мирного, «Степовий гість», «Серед бурі» Бориса Грінченка, «Учитель», «Сон князя Святослава», «Украдене щастя» Івана Франка.

3. ТЕМАТИКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

Особливо глибоко і всебічно опрацьовується в цей час тема селянського життя. Хоч у творах ще часом і зображується давнє, кріпосницьке лихо, з’являються оповідання і повісті про панщину (“Микола Джеря” Нечуя-Левицького, “Панщизняний хліб” Франка, “Протестант” Кониського), проте на перший план тепер виходить тема становища селянства в умовах капіталізації господарства (“Кайдашева сім’я” Нечуя-Левицького, “Лесишина челядь” Франка, “Козарський ланок” Кониського, “Серед темної ночі” і “Під тихими вербами” Грінченка, “Навернений скупець” Ярошинської).

Прозаїки показують зубожіння селянства (“Лихо давнє й сьогочасне”, “Морозенко” Панаса Мирного, “Ціпов’яз” Коцюбинського), його відхід на промили, його пролетаризацію (“На роботі”, “Навернений грішник” Франка, “Панько” Грінченка, “П’яниця” Ганни Барвінок, “Наслідки непорадності” Ковалева). Як логічне продовження цієї теми з’являються повісті Франка “Boa constrictor”, “Борислав сміється”, в яких розгортається життя й побут учорашніх селян в умовах нечуваного капіталістичного визиску, показується наростання протесту робітників проти експлуатації. У прозі відбито й таке соціальне лихо, як еміграція (“Іван Базилець” Бордуляка, “Пересельці” Грицька Григоренка).

У сферу художніх спостережень письменників входить життя й інших соціальних груп – міщанства, чиновництва, духівництва (“Для домашнього огнища”, “Основи суспільства” Франка, “Пропащий чоловік” Павлика, “Перекинчики” Ярошинської, “Старосвітські батюшки і матушки” Нечуя-Лувицького, “Суддя Гарбуз” Кониського).

Прозаїки намагаються з’ясувати місце і роль молодої різночинної інтелігенції в суспільному житті.Панас Мирний у повісті “Лихі люди” показує ідейне роздоріжжя колишніх шкільних товаришів, їхнє соціальне протистояння. Франко розкриває антинародну суть тих освічених за народний кошт урядовців, які, підлабузнюючись до властей і сильних світу того, дбали тільки за власну кишеню (“Рутенці”, “Свиня”, “Опозиція”). Нечуй-Левицький (“Хмари”), Кониський (“Семен Жук і його родичі”, “Юрій Горовенко”), Грінченко (“Сонячний промінь”, “На розпутті”), Олена Пчілка (“Світло добра і любові”) намагаються створити позитивний образ інтелігента, що прагне принести користь обездоленим трудівникам. Вони водночас правдиво показують, , як під тиском соціальних обставин руйнуються світлі ідеали культурників.

 

Отже, прогресивно налаштована інтелігенція стає основною силою народницького руху. В Україні виникають нелегальні політичні гуртки, розпочинається «ходіння в народ» різночинців з метою підняти селян на боротьбу «за землю і волю». Але селянство було роз’єднане, тому не сприйняло ідей народників, і ті вдалися до терористичних актів. Пожвавлюється рух демократичного студентства, виникають перші робітничі гуртки. У губернських містах створюються громади — культурно-освітні товариства української інтелігенції. Вони займаються вивченням історії й культури українців, збиранням і студіюванням фольклору, виданням та розповсюдженням української літератури.

1873 року в Києві створюється Південно-західний відділ Російського географічного товариства, в якому активно працюють історики І. Лучицький, О. Лазаревський, М. Драгоманов, мовознавець П. Житецький, композитор М. Лисенко, письменник і театральний діяч М. Старицький. Завдяки енергійним зусиллям народознавця П. Чубинського виходить семитомник «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край».

Пожвавлення громадського руху відбилося у творах І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, О. Кониського, Олени Пчілки, М. Старицького та інших письменників, які показували переслідування інтелігентів властями, вороже ставлення до них як урядовців-шовіністів, так і зденаціоналізованого панства й чиновництва.

У 70-90-ті роки ХІХ ст., як і в попередні часи, український народ був роз’єднаний кордонами чужих для його ментальності імперій, і це стримувало духовний поступ.

На Лівобережній Україні російським царським урядом проводилася політика жорстокого переслідування всього українського; постійно видавалися відповідні укази (Валуєвський, Емський та ін.). Заборонена була й діяльність громад, ввіз українських книжок із-за кордону. Доходило до смішного. Тексти українських пісень під нотами доводилося писати латинськими літерами (Nese galja wodu…).

Багатьох українських діячів того часу було заарештовано й вислано на Північ, дехто, як, наприклад, Драгоманов, емігрував за кордон, інші замовкли надовго.

Тому не випадково, що в цей час центром української наукової та культурно-освітньої діяльності стає Львів, адже в Австро-Угорській імперії все-таки були, хай і обмежені, умови для національного розвитку українців. З 1868 року у Львові починає діяти товариство «Просвіта», яке організовує в містах і селах бібліотеки, читальні, драматичні гуртки, видає українські газети, журнали, брошури.

А 1873 року з ініціативи Драгоманова і Кониського у Львові засновується Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке згодом реорганізовується в Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Ним видано десятки томів матеріалів з історії української мови, літератури, фольклору, етнографії, різноманітні словники.

На західноукраїнських землях у 70-80-х роках ХІХ ст. активно діяли політичні партії москвофілів і народовців. «Москвофіли» підтримували російський царизм і не визнавали права українського народу на самостійне національно-політичне життя. «Народовці» орієнтувалися на східноукраїнське культурне відродження й головну увагу звертали на піднесення національної свідомості галичан. Народовські журнали «Правда» (1867-1898), «Зоря» (1880-1897) та газета «Діло» (1880-1939) стали трибуною всієї української літератури, сприяли розвитку української критики та публіцистики.

З ініціативи І. Франка видаються журнали «Світ» (1881-1882) й «Житє і слово» (1894-1897).

Михайло Драгоманов організовує в Женеві випуск кількох українських альманахів. У Східній Україні теж час від часу (коли вдається отримати дозвіл) виходять літературно-публіцистичні альманахи. Художня література цього періоду розвивається в дусі шевченківського реалізму, народності та національної самобутності.