15 березня

Класна робота

Трагедія жінки-матері, боротьба за своє материнство, жорстокість народної моралі ( «У нашім раї на землі…»). Наскрізний ліризм творів Т.Шевченка про жіночу долю

Любі учні, на онлайн-урок перейдіть за посиланням

https://meet.google.com/sgj-zdzd-bgt

eap-sxbk-pza

23.02.2023

Урок1. РМ №3. Соціально-психологічна повість "Земля".

Доведення Савиного злочину

Завдання: подивитись відео, проаналізувати твір і на основі цього матеріалу написати у зошиті роботу "Доведення Савиного злочину"

23.02.2023

Урок 2. КР №4.

Творчість М. Коцюбинського та О. Кобилянської

. Тести . Початковий і середній рівень( 6б)

I Якою мовою були написані перші твори Ольги Кобилянської?

а) Російською;

б) Англійською;

в) Німецькою.

II. Укажіть яку назву мала перша редакція повісті О. Кобилянської «Людина».

а) «Вона вийшла заміж » ;

б) «Земля»;

в) «Царівна»

III. Укажіть персонажа , який не присутній у повісті О. Кобилянської « Людина»

а) Маргарита ;

б Іваниха Дубиха;

в) Маргарета

IV . Укажіть головного героя твору О. Кобилянської «Земля»

а) Михайло;

б) Івоніка

в) земля;

V. Які за жанрами пісні складала Марічка .( М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»)

а) Коломийки;

б) Веснянки;

в) Гаївки

VI Головними героями повісті «Тіні забутих предків» є:

а) Чугайстер і нявка;

б) Іван і Марічка;

в) Микола -спузар і Химка.

VII М. Коцюбинського справедливо вважають:

а) Імпресіоністом;

б) Експресіоністом;

в) Романтиком.

VIII Кому М. Коцюбинський присвятив твір «Intermezzo»?

а) Дружині;

б) Кононівським полям;

в) Є. Чикаленку

IX Кому ідейно протиставлена Марічка в образній системі повісті «Тіні забутих предків»

а) Іванкові;

б) Матері Іванка ;

в) Палагні.

X Розмістіть етапи життя і творчості М. Коцюбинського в правильній послідовності

а) Знайомство з М. Горьким в Італії;

б) Робота в земській управі м. Чернігова;

в) Участь в урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві

г) Вихід поезії «Наша хатка»

1…..2…..3…..4…..

II. Достатній рівень (3 б.) Дайте вичерпну відповідь

а) Охарактеризуйте образ ліричного героя з новели «Intermezzo»?

б) Поясніть , які проблеми у творі «Тіні забутих предків » підняв М. Коцюбинський

в) Які погляди Олени Ляуфлер на кохання.( О. Кобилянська «Людина»)

III. Високий рівень (3б.)

Напишіть твір- мініатюру на одну із тем:

а) Як розкрито красу кохання у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

б) «Порівняльна характеристика братів Михайла і Сави з повісті О. Кобилянської «Земля»»

22.02.2023

Тема уроку: «Тема: Образи повісті Ольги Кобилянської «Земля». Михайло й Сава як протилежні психологічні типи. Марійка та Івоніка – уособлення цінностей народної моралі в повісті. Духовні орієнтири твору.»

Аудіокнига https://4read.org/960-olga-kobilyanska-zemlya.html

…Бо ти на землі – людина.

Василь Симоненко

Сьогодні на уроці ми будемо працювати над твором О. Кобилянської «Земля». Давайте згадаємо, що нам вже відомо про цей твір.

Метод « Незакінчених речень» .

1 Жанр твору О. Кобилянської «Земля» ….

2 Авторка висвітлює в творі такі проблеми….

3 Ідея твору «Земля» О Кобилянської

1. Художнє читання біблійної легенди про Каїна й Авеля.

1Скажіть як ця біблійна легенда пов язана з текстом повісті О Кобилянської «Земля»???

Саме завдяки цій легенді впродовж багатьох віків ім’я Каїна символізує братовбивство. Що стало причиною цього страшного гріха? А причиною стало те, що було порушено Божу заповідь «Не убий!».

Каїнова печать лежить на Саві, який підняв руку на свого брата. Трагедія, що відбувається в родині Федорчуків, виривається за межі родини. Зойкнуло все село, адже жорстоко позбавили життя молоду людину, що була надією та опорою для своїх батьків, носієм споконвічної моралі та спадкоємцем традицій. Чому ця трагедія сталася в порядній, працьовитій родині? Де її витоки? Чи має прощення гріх братовбивства? На це питання відповідає Ольга Кобилянська у своїй повісті. Але цю відповідь вона дає не прямо, а змушує замислитися над нею читачів. Братів Федорчуків письменниця змальовує за принципом контрасту: Михайло уособлює добро, світло, а Сава – щось незбагненне і страшне.

Тож сьогодні на уроці ми спробуємо дати характеристику цим головним героями повісті О.Кобилянської «Земля».

2 Інтерактивна вправа “Одержав---поверни».

1. Кажуть, що двох однакових людей і характерів не буває навіть в одній родині. Яким був і в кого вдався Михайло, а в кого Сава?

2. Чому Марійка любила більше Михайла, ніж Саву, хоч Сава був схожий на неї? (Дитину зі складним характером любити важче).

3 Пригадайте, який перший тяжкий гріх учинив Сава? (Укинув джмеля за пазуху своєму кривдникові, хлопчик помер).

4. Чи були в Михайла негативні риси в характері?

6. Які стосунки були між братами?

7. Чим була сім'я для кожного з братів? (Неправильне виховання породило в Сави комплекс неповноцінності й викликало відчуття того, що він у сім'ї чужий. Він шукав людину, яка могла б його зрозуміти).

8. Як ставився до землі Михайло, а як Сава?

9. Як уплинула на Михайла служба? До яких висновків він дійшов? (Сила людини не в землі, а в руках людини, в праці).

Слово вчителя: письменниця кожним своїм словом застерігає, що вбивство-непрощенний гріх. Немає в світі нічого ціннішого від людського життя. Ніщо не може виправдати злочин Сави. Сава Федорчук- утілення духовної деградації.

4 Словникова робота.

Духовна деградація- поступовий занепад, втрата моральних цінностей.

5 Робота над характеристикою образів.

Проблемне питання.

«Михайло й Сава-протилежні психологічні типи».

Доведіть це або спростуйте (за планом)

План

1 Портрет.

2 Ставлення до роботи.

3 Риси характеру.

4 Ставлення до батьків.

5 Брати у коханні.

6 Стосунки між братами.

7 Ставлення батьків до синів.

Чи є, на вашу думку, щось спільне в характері братів?

Який висновок ми можемо зробити, чи дійсно брати Федорчуки протилежні психологічні типи? Ми вже говорили з вами про те, що Кобилянська використовувала прийом антитези, тобто протиставлення. При своїй роботі в парах, над характеристикою образів, використайте цей прийом!!!

Робота в парах «Знайди потрібне».

1 варіант- риси характеру Сави.

2 варіант- риси характеру Михайла.

А чи знаєте ви яке покарання передбачає сучасний Кримінальний кодекс України за умисне вбивство? (ст. 115 від 7-15 років).

В якій родині виросли брати? Якими людьми були їх батьки?

6 Проблемне питання.

« Чи справді Марійка та Івоніка уособлення цінностей народної моралі?»

— З трепетом ставляться до землі, невтомно на ній працюють.

— Люблять своїх дітей, дбають про них, наставляють на правильний життєвий шлях.

— Коли сталося горе, дбають про бідних, підгодовують обідами; сина Анни наділяють полем у пам'ять про Михайла.

— Івоніка усвідомлює свою провину за недогляд у вихованні синів; Марійка дуже жалкує, що відштовхнула Михайлове дитя і його дівчину.

— Івоніка, захистивши Саву від суду, сам покарав його, не давши землі, не прийшовши на весілля.

А які, на ваш погляд, були в цих людей недоліки, слабкості?

Івоніка був надто поблажливим до Михайла й суворим до Сави, протиставляв їх, викликаючи в молодшого сина заздрість та ненависть. Марійка жорстоко поставилася до Анни, її дітей і сама себе прирекла на беззмістовне існування, гірку старість; у неї від любові до ненависті — один крок.

7 Пошуково-аналітична робота.

Знайдіть образи-символи, сцени-символи та поясніть їх.

Підсумовуючи наш урок, хочеться зазначити, що людина має цінувати не тільки своє життя, а й життя інших, бо тільки у любові, злагоді, співпраці вона досягне успіху та щастя.

Людське життя — це найвища цінність, щастя можливе, але воно залежить від людини. Пошук сенсу життя, свого місця в ньому — дуже складна робота. Давайте спробуємо виробити правила, яких ми будемо дотримуватись у житті. Адже потрібно завжди починати влаштовувати світ із себе: з життя в класі, у родині, в спілкуванні з друзями, родичами, викладачами, з власного відношення до своїх прав і обов'язків.

Домашнє завдання.

ст. 155-158, прочитати твір та виписати цитати до головних героїв

Аудіокнига https://4read.org/960-olga-kobilyanska-zemlya.html

Шановні учні, чекаю ваші зошити!!!

28.12.2022

Тема. І. Франко. «Легенда про вічне життя». Виразне читання поезій митця напам’ять

1. Виразне читання.

1) Повторення віршів напам’ять, теорії виразного читання.

2) Розповідь напам’ять віршів І. Франка.

2. Виразне читання «Легенди про вічне життя» І. Франка.

Поміркуйте

— Як аскет заслужив у богині чудодійний горіх?

— Чому аскет передав горіх цареві?

— Рабом чого відчував себе великий Олександер?

— Чому цар передав горіх коханій?

— Кому і для чого віддала горіх Роксана?

— Як чудодійний горіх знову потрапив до царя?

— Чому цар не скористався шансом?

3. Складання схеми.

Накресліть схему-коло, яка відображає шлях чудодійного горіха.

Домашнє завдання

За однією зі строф скласти усний твір-роздум.

27.12.2022

Контрольна робота №4

Перейти за посиланням, обрати варіант та виконати контрольну роботу в робочому зошиті

22.12.2022

Дослідження драми «Украдене щастя» І. Франка

Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів.

В історії українського театру І.Я. Франко відомий не лише як автор семи великих драматичних творів, п’яти одноактівок («Послідній крейцер», «Будна черга 27», «Майстер черняк», «Кам’яна душа», «Суд святого Миколая», але і як відомий дослідник історії українського театру та драматургії (близько двадцяти публікацій). Та, переживши сам у житті тричі («Тричі мені являлася любов») любовну драму, Франко залишив глибоко ліричну п’єсу «Украдене щастя», яка і нині є окрасою репертуарів багатьох театрів України (і не тільки України).

Наш урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження.

1) Дослідження історії написання драми.

2) Дослідження особливостей назви драми.

3) Дослідження жанру драми.

4) Дослідження сюжету драми.

5) Дослідження проблематики драми.

6) Дослідження образів драми.

7) Сценічна історія драми.

1. «Дослідження історії написання драми».

«Украдене щастя» – це найдовершеніша драма з сільського життя І. Франка, написана в 1893 році. Для її написання драматург скористався джерелом народних пісень. 1878 року знайома Франка Михайлина Рошкевич записала в селі Лолин Долинського повіту нову пісню «Про шандаря» від селянки Явдохи Чигур і передала її письменникові. Зацікавившись піснею, він потім сам чимало зібрав таких пісень про тяжке життя жінок і написав спеціальне дослідження про жіночу недолю.

Вперше надруковано в журналі «Зоря», 1894, № 9, с. 202 – 207; № 10, с. 225 – 227; № 11, с. 250 – 252; № 12, с. 276 – 280. Того ж року п’єса вийшла окремим виданням у Львові. У текст другого окремого видання (Львів, 1901) автором внесено ряд виправлень змістового та стилістичного характеру, кілька реплік зроблено більш лаконічними. За життя І. Франка було здійснено й третє видання (Київ, 1909), але даних про участь у ньому автора немає.

Драму написано на конкурс, що був оголошений Львівським крайовим відділом 18 березня 1891 р. і мав тривати до кінця вересня того ж року. І. Франко подав п’єсу вчасно, але термін конкурсу жюрі продовжило. Осип Маковей згадує, що спочатку драма мала назву «Жандарм». Цензура не дозволила «виставляти на позорище такої важної в суспільності людини, як жандарм», і драма пішла на сцені після того, як автор замінив жандарма поштарем. Жандарм з’являється лише в останній дії, щоб арештувати Миколу. Франко одержав лише третю премію. Комісія боялася викликати обурення громадськості. П’єсу, хоч і покалічену, глядач зустрів з ентузіазмом. Це відзначила преса. «Кур’єр львівський» так оцінив постановку п’єси на сцені Львівського театру у листопаді 1893 року: «П’єса Франка, хоч і її скасував комітет і потім поліційна цензура, зробила могутнє враження. І ми сміливо можемо твердити, що в українській драматичній літературі вона займе видатне місце. Про це можна судити з того прийому, який вона мала серед громадськості…»

2. «Дослідження особливостей назви драми».

П’єсою «Украдене щастя» Іван Франко вказує трудящим, де криється причина їхньої трагедії. Тож недаремно австрійська цензура не допускала її до постановки в такому вигляді, в якому її написав автор. І тому не випадково перший варіант п’ятиактної драми мав назву «Жандарм», проте, щоб уникнути конфлікту з цензурою, оскільки зачіпалося життя урядової особи, драматург змушений був дати п’єсі інший заголовок. Нова назва чіткіше відбивала ідейний пафос драми, адже щастя було вкрадене не тільки в селянина Миколи Задорожного, а і в його дружини та її коханого – жандарма Михайла Гурмана.

Украдене щастя. Чому така назва? Щастя украдено у всіх трьох – і в Анни, і в Михайла, і в Миколи. Щастя тут і не було. Брати украли його у Анни й Михайла. Михайло вкрав щастя у Миколи, а тогочасне життя суспільство вкрало щастя у всіх трьох. Тобто, у центрі п’єси – тема людського щастя, яке виростає у своєрідний художній образ, який є провідним, наскрізним.

Персонажі драми є жертвами світу гноблення й безправності, стихійно протестують проти нього. Головний винуватець трагедії – тогочасний суспільний лад, що украв щастя в народу, знедолив його.

3. «Дослідження жанру драми».

За жанром «Украдене щастя» — соціально-психологічна драма, сюжет якої являє собою традиційний «любовний трикутник»: Михайло Гурман – Анна – Микола Задорожний. Традиційна форма любовного трикутника є чисто умовною; на перший план висунуто не особисті почуття, а важливі моральні та соціальні проблеми.

На фольклорно-побутовому матеріалі Франко створив соціально-психологічну драму трагічного змісту. Психологічні колізії, внутрішнє життя персонажів, їх душевні переживання усвідомлюються через складну суспільну опосередкованість, розкриваються через категорії соціального характеру, набувають високого гуманістичного звучання. Жанр драми вимагає від драматурга високої професійної майстерності. Анна, Микола, Михайло, самі того не бажаючи, стали жертвами боротьби за спадщину. Отже, основа конфлікту – соціальна. Конфлікт реалізується через вчинки, думки, прагнення персонажів. Таким чином, драма «Украдене щастя» – соціально-психологічна.

4. «Дослідження сюжету драми».

Основний сюжет у п’єсі розгортається між трьома центральними персонажами: Анною, яку брати підступно віддають за нелюбого чоловіка, Михайлом, коханим Анни, якого взяли у солдати, та Миколою, чоловіком Анни, який щиро любить її, але не може сподіватися на взаємність. Обкрадений у своєму щасті, обдурений долею і людьми кожен із персонажів проходить свій страдницький шлях. Скупі й жорстокі брати, щоб не дати Анні посагу за допомогою війта віддали її коханого, Михайла Гурмана в солдати. Потім вони підробили листа, ніби Михайло загинув на війні, і силою видали Анну заміж за бідного чоловіка з далекого села – Миколу Задорожного. Після повернення з цісарської армії Михайло стає жандармом, випадково зустрічається з Анною. Вона намагається повернути своє украдене щастя. Микола, боронячи своє родинне щастя, у пориві гніву й обурення убиває Гурмана.

У центрі сюжету – Анна – жінка. Так склалася в трикутник доля трьох героїв.

Характер конфлікту: гострий соціально-психологічний конфлікт, який розгортається динамічно, навально. Етапами розвитку конфлікту є:

- зав’язка – одруження Анни з Миколою, три роки їхнього подружнього життя;

- розвиток дії – повернення Михайла з війська, арешт Миколи, зрада Анни;

- кульмінація – смерть Михайла від руки Миколи;

- розв’язка – Михайло не звинувачує Миколу, щоб не залишити Анну самотньою.

5. «Дослідження проблематики драми».

Для художнього втілення проблематики драматург скористався невичерпним джерелом українських народних пісень. І. Франко порушує у драмі соціальні, загальнолюдські та морально-етичні проблеми:

- морального вибору;

- щастя і кохання;

- вірності і зради;

- людської гідності і честі;

- жінки в суспільстві;

- влади людини над людиною;

- взаємодії індивідуальної свободи і патріархальної моралі;

- влади чоловіка над жінкою;

- права та обов’язку.

6. «Дослідження образів драми».

Як великий художник-реаліст, Франко не мав потреби віддавати перевагу комусь із своїх персонажів. З однаковою любов’ю і сповненим болю співчуттям він малює і образ Анни, і образи Миколи Задорожного та Михайла Гурмана, бо всі вони – представники народу, життя яких нещадно поламали важкі суспільні умови того часу.

В образі Миколи Задорожного Франко змалював галицького селянина-трудівника у типових побутових і суспільно-правових обставинах тодішньої дійсності. З розвитком подій Задорожний закономірно виходить на передній план, набуває глибокого соціального узагальнення. Усвідомлюючи свою правоту, Задорожний вступає у нерівну боротьбу зі своїм мучителем-жандармом. Франко підкреслив у своєму персонажі зростання свідомості й людської гідності. Це добрий, працьовитий чоловiк. Змолоду, поневiряючись у наймах, вiн врештi-решт зумiв придбати невелике господарство, яке дiсталося йому кривавими мозолями. Сподiвався, що одруження з Анною, яку вiн дуже кохав, дасть йому щастя. I вже пiсля одруження зрозумiв, що серце його молодоï, красивоï дружини йому не належить. Але вiн ще не знає, що Анна кохає iншого. Михайло, прагнучи вiльно зустрiчатися з Анною, яку вiн дуже кохав, несправедливо звинувачує Миколу у вбивствi корчмаря й заарештовує його. Повернувшись iз тюрми, Микола дiзнається про невiрнiсть дружини, але, кохаючи ïï, не насмiлюється одверто висловити своï докори. Починає пити. Та не такими терплячими i розсудливими були сусiди. Вони насмiхаються з Миколи i пiдбурюють його проти Анни й Михайла. Доведений до вiдчаю безсоромною поведiнкою Михайла, Микола вбиває його сокирою.

Центральний персонаж драми – Анна. Це добра, вродлива, розумна жiнка. Життя ïï повне тривог i хвилювань. Але завдяки силi волi вона вмiє стримувати своï почуття, ховаючи ïх на самому днi свого серця. Ще до одруження у життi Анни сталася трагедiя: прагнучи отримати частку спадщини Анни, брати силомiць вiддали ïï замiж за нелюба Миколу, який згодився одружитися з Анною без посагу. Вони переконали Анну, що ïï коханий Михайло загинув. Минули роки. Тихо й спокiйно живе Анна з чоловiком. Сусiдка вважає, що сiм’я Анни i Миколи – найщасливiша в селi.

Але якось до села, де жили Анна з Миколою, прибув жандарм. Це i був коханий Анни Михайло Гурман, якому вона присягалася у вiрностi. Тепер жінка зрозумiла, як жорстоко, пiдло вчинили ïï рiднi брати. «Одурили, ошукали, мов кота в мiшку продали», – каже обурено Анна. Вона починає розумiти, що життя ïï понiвечене, що в неï назавжди вкрадено щастя. Жiнка розумiє, що не можна зараз повернути втраченого: вона дружина iншого i мусить бути вiрною своєму чоловiковi. Але розумiє й те, що не в змозi стримати свого кохання, що вона жити не може без Михайла. Анна «все готова вiддати йому, кинути в болото, коли вiн того схоче! Навiть свою душу, честь жiночу, свою добру славу». Потрапивши у жорстокi пута нелюдських обставин, якi ïй несила розiрвати, Анна повнiстю вiддала себе своєму коханню. У душi ïï стався психологiчний злам, ïï не лякають уже людськi пересуди, не криється вона й вiд свого чоловiка Миколи, одверто говорячи, що нiколи не кохала його, сподiваючись, що зустрiч з коханим поверне ïй втрачене, що житимуть вони з Михайлом довго й щасливо. Але трагiчна смерть Михайла вирвала в неï цю надiю.

Михайло Гурман – не менш трагiчний образ драми. Вiн син бiдноï вдови, якого нечесним шляхом вiдправили в армiю. До служби в армiï й жандармерiï вiн був чесним, працьовитим парубком. Казарма i вiйськова служба зробили його жорстоким i безсердечним, а служба в жандармерiï довершила формування його характеру. Вiн став жорстоким, безсердечним. Незмiнною й палкою залишилася лише його любов до Анни, яка не померла з роками, i яку вiн хоче будь-що повернути. «Се любов була моïм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла б з мене зробити доброго, порядного чоловiка. А ти, Миколо, до спiлки з тими нелюдами вкрав менi те одиноке щастя», – каже вiн Миколi. Зустрiвшись з Анною, Михайло намагається повернути своє вкрадене щастя, йде напролом, не боячись поговорiв, нi законiв Божих чи людських, що й призвело до його загибелi. Але в Михайла залишилися ще краплi людяностi й благородства: вбивство, скоєне Миколою, вiн видає за самогубство. Вiн прощає Миколi й говорить, що сам собi заподiяв смерть.

Важко однозначно назвати позитивні й негативні образи п’єси. Бо кожен з цих персонажів протестує і бореться за своє щастя, на яке він має право; але всі вони самотні у своїй боротьбі, не розуміють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. Ніхто з персонажів драми не вийшов із боротьби щасливим. Трагедія, що відбулася в хаті Задорожних, вразила всіх селян, змусила їх замислитись над питанням: «Хто тому винен? Хто украв щастя цих людей?»

Таким чином, доля усіх персонажів драми трагiчна. Причина соціальна – це несправедливий суспiльний лад.

7. «Сценічна історія драми».

Після нескінченних цензурних удосконалень 15 листопада 1893 року постановку п’єси Франка на сцені театру товариства «Руська бесіда» здійснив Кость Підвисоцький, який і виконав роль Миколи Задорожного. Анну грала Антоніна Осиповичева, а Михайла Гурмана, поштаря – Степан Янович (батько Леся Курбаса). Про величезний успіх драми свідчить той факт, що на другій виставі глядачі влаштували авторові бурхливу овацію, а молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок. Виставі були присвячені численні статті. До кінця 1893 року п’єсу, окрім Львова, було поставлено ще у дванадцяти містах Галичини.

На початку лютого 1904 року за режисурою Івана Карпенка-Карого драму було вперше поставлено у Києві в приміщенні театру «Бергоньє» в першій редакції Франка. Ролі виконували: Микола – Карпенко-Карий, Анна – Любов Ліницька, Михайло – Микола Садовський.

1924 року за однойменною драмою Івана Франка чеський композитор Владімір Амброс написав оперу «Украдене щастя».

1952 року п’єсу було вперше екранізовано Ісааком Шмаруком.

1984 року за п’єсою було знято український художній фільм режисера Юрія Ткаченка на студії «Укртелефільм».

Також у 2004 році було знято телесеріал – сучасну версію однойменної п’єси І. Франка. Чотирьохсерійна стрічка українського режисера Андрія Дончика вийшла на телеекрани у листопаді 2004 року. Саундтрек до фільму створив Святослав Вакарчук — лідер українського гурту «Океан Ельзи».

Серед культурно-громадських і політичних діячів слов’янства останньої чверті ХІХ століття І. Франкові належить одне з найпочесніших місць. З величезної спадщини митця найбільшою цінністю є його художня творчість, яка в яскравих, барвистих картинах відбила ідеї, прагнення і почуття цілого покоління українського народу.

Драма «Украдене щастя» – один із найкращих творів І.Я. Франка, перлина української класичної драматургії. Їй судилася невмируща слава: ось уже друге столiття не сходить вона зi сцени провiдних театрiв не тiльки Украïни, а й усього свiту.

Домашнє завдання

Ст. 124 – підготуватись до усної відповіді за питаннями; виписати цитатну характеристику героїв Анни, Михайла, Миколи

21.12.2022

Драматургія І.Франка. Соціально-психологічна драма «Украдене щастя». Фолькльорна основа твору. Соціально-психологічний конфлікт у п’єсі

1. Перегляньте відеоурок

https://www.youtube.com/watch?v=XUrrTkcVh88&ab_channel=%D0%92%D1%81%D0%B5%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%BE%D0%BD%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BD

Прочитати драму "Украдене щастя" https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=653

3. Можете подивитись виставу "Украдене щастя"

https://www.youtube.com/watch?v=v60IRcKbi5c&ab_channel=LianochkaKnygnycka

Домашнє завдання: ст. 124-127. Прочитати драму. Виконати завдання 1-12 ст. 127

20.12.2022

Тема. «Перехресні стежки» І. Франка. Феміністичні ідеї у творі, їхній перегук

із творчістю О. Кобилянської. Художня майстерність твору

УРОК ТУТ

15.12.2022 (2 уроки)

ТемаІ. Іван Франко. Повість "Перехресні стежки" Змалювання життя і побуту провінційної інтелігенції

Уявіть собі перехрестя доріг. Рух, машини, людські обличчя, емоції. Одні рухаються у протилежні боки, інші сходяться тут, аби продовжити шлях в одному напрямку.

Перехресні стежки бувають реальними, а бувають і уявними, символічними. Існують перехрестя думок, людських доль, інтересів. Іноді буває так, що людські стежки перехрещуються задля великих, корисних народові справ. Саме про це як на мене, йдеться в повісті Франка “Перехресні стежки”.

Повість І.Франка “Перехресні стежки” належить до вершинних творів української та світової літератури. Тут, як і в “Мойсеї”, письменник виповів сокровенне, наболіле, що виношував упродовж багатьох літ, що вистраждав своїм апостольським служінням Україні. Великий Каменяр, як і інші щирі патріоти, намагався дошукатися відповіді на питання: “Яким буде майбутнє його народу? Якими шляхами йти до нього?”

Відповідь ми знаходимо в “Перехресних стежках”, що вийшли у світ на зламі віків – у 1900 р. Що ж передувало появі цього твору? Як народився й виношувався його задум? Які події життя письменника та всього галицького загалу знайшли відображення у повісті? З’ясувати ці питання допоможуть наші учні.

§ Розповідь про творчу історію повісті:

Повість “Перехресні стежки” Іван Франко друкував на сторінках львівського журналу “літературно-науковий вісник” протягом усього 1900 року. Таке траплялося в його творчій практиці й раніше: він міг почати публікувати великий за обсягом прозовий твір із продовженням, ще не поставивши в ньому крапку.

Кілька років, що передували роботі І.Франка над “Перехресними стежками” і дали йому матеріал для сюжету повісті, були надзвичайно драматичними в житті письменника. У 1895 р. його, доктора філософії, не допустили на посаду доцента кафедри української літератури Львівського університету. Сталося це з волі намісника Галичини графа К.Бадені, який остерігався політичного впливу І.Франка на студентську молодь. Це був тяжкий удар.

Проте ще більше сил відібрали у Франка, принісши йому безліч розчарувань, три спроби стати послом австрійського парламенту (1895, 1897, 1898 рр.) Влада зробила все, щоб не допустити “хлопського” кандидата до сейму. Втім, і самі селяни завдали Франкові чимало прикрощів своєю темнотою й покірливістю, – це був той випадок, коли люди обманюють самі себе, не відаючи, що творять. Добре розумівся Франко і на економічних питаннях, яким він приділить багато уваги у своєму майбутньому творі.

У другій половині 1890-х остаточно переривається листування І.Франка з Ольгою Рошкевич, яке тривало цілих двадцять років. Історія їхнього кохання відлуння і в “Перехресних стежках” (любовна драма Рафаловича і Реґіни). Отже, перебування у вирі тогочасного культурного та політичного життя Галичини давало письменнику багатий матеріал для його повісті.

План розгляду повісті

1. Змалювання становища українського селянства в умовах Австро-Угорської імперії в повісті “Перехресні стежки”.

2. Судово-правова система у творі – апарат приниження народу і маніпулювання законами на благо багатих.

3. “Бажання служити народові” – головна мета молодого правника Євгенія Рафаловича, носія авторської ідеї.

4. Перехресні стежки народних подвижників і чесних, небайдужих громадян сходяться для великих справ.

ü Поясніть назву твору. Якщо ми зрозуміємо назву, ми збагнемо автора, його творчий задум.

Назва повісті – від перехрещення життєвих доріг головних персонажів твору: адвоката Рафаловича і його коханої Реґіни, дружини нелюда Стальського. Перехресні стежки – це і своєрідний символ ідейних шукань інтелігенції. Це ті стежки, які ведуть людей до звершення великих справ.

§ Композиція повісті:

Сюжет повісті має два плани – любов і боротьба. Обидві сюжетні лінії не існують у повісті порізно; вони майстерно переплетені.

Повість складається із 60 розділів.

	Лінія любові	Лінія боротьби
Експозиція	Розмови Євгенія Рафаловича зі Стальським; розповіді Стальського про свою дружину.	Приїзд Євгенія до “акустичного міста” і його візити до “гонораціорів міста”.
Зав’язка	Поява “чорної дами” (розділ ІV), дивна реакція Є.Р. на неї. Історія любові Євгенія і Реґіни (розділи ХІІІ-ХVІІ).	Перші суперечки Є.Р.) з бургомістром Рессельбергом, наростання конфлікту зі Стальським). Плани Є.Р. (розділ V).
Розвиток дії	Зустріч Євгенія і Реґіни у домі Стальського (розділ ХХ). Наростання драми втрати ідеалу; мотив неможливості “украденого щастя” (розділи ХХІ-ХХVІ). Знущання Стальського над Реґіною. Її страждання і відчай, спогади й дивні монологи наодинці з собою; контраст символів: діамантова корона – і товчене скло (розділи LII-LIII).	Є.Р. починає втілювати задумане. Його робота з селянами; сумніви і їх подолання. Поїздка Є.Р. у Буркотин і Гумниськ (розділи ХХVI, XXIX-XXXVIII, XLIII). Зустрічі з селянами і священиками, участь у судовому процесі. Сутичка зі Шнадельським у корчмі. Ідея народного віче і політичної організації. Вороги Рафаловича і їхні дії (маршалок Брикальський, граф Кшивотульський, Шварц). Інтриги Італьського. Божевільний Баран – і його “місія” порятунку людей від “антихриста” (Рафаловича). Стосунки Є.Р. з Ватманом. Підготовка до віче і опір старости.
Кульмінація	Несподівана поява Реґіни у Євгенія; ще одна можливість-неможливість “украденого щастя” (розділ LIV).	Віче, арешт Євгенія, спроба звинуватити його у вбивстві Стальського. Убивство Ваг мана Шварцом і Шнадельським (розділ LX).
Розв’язка	Помста Реґіни Стальському і її смерть. (розділ LVIII).	Звільнення Є.Р. Нові перспективи боротьби. (розділ LX).

§ Тема повісті – показ боротьби представника української інтелігенції проти насильства над рідним народом, його прагнення пробудити в пригноблених почуття громадянської активності й національної гідності.

§ Центральне питання – Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?

§ Проблематика:

- тяжке становище українського галицького селянства кінця ХІХ ст.; його обмеженість, відсталість.

- служіння української інтелігенції національним інтересам суспільства.

- задушлива духовна атмосфера провінційного галицького містечка, обивательська психологія його мешканців.

- моральна деградація представників влади, судочинства, панівної верхівки тогочасного суспільства.

- усвідомлення людиною власної ролі і свого призначення у суспільному житті.

- обв’язок і відповідальність.

- проблема вибору між особистим щастя і громадянським обов’язком.

- шляхетність, благородство стосунків між чоловіком і жінкою, які кохають одне одного.

§ Ідея: людина завжди має вибір – прийняти лицемірну мораль чи боротися з несправедливістю.

§ Жанр соціально-психологічна повість – проблеми суспільного життя зображені через психологію, думки, вчинки, прагнення персонажів.

§ Конфлікти повісті:

Соціальні	Філософські	Моральні
1. Суперечності між прогресивними поглядами національно свідомого українця Рафаловича і тоталітарним режимом австро-цісарської імперії	1. Протистояння мислячої, сильної особистості нівелюю чому впливу суспільства;	1. Конфлікт між особистісними почуттями Євгенія і його громадським обов’язком.
2. Зіткнення народолюбця Рафаловича із властями міста, реакційною польською шляхтою та бюрократичним чиновництвом.	2. Супротив однієї особистості пануючим стереотипам поведінки в несправедливому суспільстві.	2. Трагедія загибелі великого почуття під тиском несприятливих обставин.
3. Протидія Рафаловича темноті, закостенілості й аполітичності українського селянства, намагання розбудити його до активного політичного життя.	3. Боротьба добра і зла	3. Зіткнення вимріяного Євгенієм ідеалу жінки з реальною особистістю Реґіни

§ Образи повісті: Образ Євгенія Рафаловича – носій головної ідеї: кожен, якщо захоче, може знайти своє місце на ниві служіння своєму народові. Людина має завжди вибір – прийняти лицемірну мораль суспільства чи боротися з несправедливістю.

Поміркуйте над образом:

1. У чому вбачає свій обов’язок Євгеній Рафалович? За що несе відповідальність?

2. Що значить для головного героя політика? (Уривок з р. ХLVIII “Політика – то не балакання на праздниках та соборчиках!”).

3. Чи усвідомлює Рафалович, які небезпеки і труднощі очікують його на обраному шляху? Як ставиться до цього? (“Він знав, що це праця страшенна, довга і важка, але сказав собі в душі: “Все одно! Мушу двигнути!”).

4. Які якості характеризують головного героя як людину вольову, сильну духом? (Відвертість, чесність: “Він поклав собі головним правилом говорити кождому щиру правду, не дурити нікого марними надіями”. Цілеспрямованість, витримка: “Д-р Рафалович, очевидячки, не рвався до надто швидкої і дешевої популярності, але спокійно і витривало тяг свою лінію”. Наполегливість: “Але в іншій справі д-р Рафалович виступ відразу новатором, консеквентним і впертим” (р. ХІ). Оптимізм “Євгеній був оптиміст, “незлічимий оптиміст”, як називали його товариші. Все, що трафлялося йому в житті, він витолковував собі на добро” (р. ХV).

5. Які риси Рафаловича виявляються у його ставленні до Реґіни? (Шляхетність, благородство, повага до жінки).

6. У чому виявляється ідеалізм Рафаловича? (Як у громадському, так і особисті тому житті він має чітко визначену мету, свій ідеал).

7. Як це позначилось на його характері? (Розумовий самоконтроль, самодисципліна – невід’ємні риси Рафаловича, звідси – виваженість, поміркованість у діях і вчинках).

8. Які почуття в душі адвоката оживила зустріч із “дамою в чорному”?

9. Яку “любовну рану” носив у серці Рафалович протягом довгих десяти років?

10. На якій думці ловить себе герой, згадуючи своє юнацьке кохання? (Любов продовжує жити в його душі, вона виявилась непідвладною часові й голосу розуму).

11. Як вплинуло кохання на Рафаловича, які внутрішні імпульси породило? (уривок з р. ХV “Він не мав відваги ані разу зирнути на неї...” та р. ХVІ “Він тулив у своїй душі ті слова, мов найдорожчий скарб...”).

12. Як відбулося освідчення двох закоханих? (епізод “розмови очей” з р. XVI “При сих словах вона вдивилася своїми великими ясними очима в його лице...”).

13. Що стало причиною розлуки Євгенія і Реґіни?

14. Як склалося життя Реґіни? Чи змінили її роки і обставини? Як?

15. Як переживав розлуку з Реґіною Рафалович? (Тяжко. Він навіть намагався піти з цього життя). У чому згодом знайшов рятунок і втіху? (У праці, “у вищих цілях”, у намаганні “вести інших за собою”).

16. Ким була для Рафаловича Реґіна всі ці десять років? ( уривок з р. XXVI “Мати Божа, – молилася я, – дай, щоб я була для нього найвищим,. найкращим, чим тільки може бути жінка...”).

17. Яку Реґіну побачив Рафалович після довголітньої розлуки у будинку Стальського? (уривок з р. ХХІІ “Ся Реґіна – то не була його Реґіна...”).

18. Які почуття викликала в душі головного героя ця зустріч? (Біль і розчарування, жаль і зловтіху).

19. З якими намірами приходить Рафалович на першу зустріч з Реґіною після довгої розлуки? Що пропонує їй? (“Подамося геть, хоч би за море”).

20. Як реагує на це Реґіна? Чим пояснює неможливість краденого щастя? (Вона свідома того, що рано чи пізно наступить прозріння і Євгеній зрозуміє невідповідність між нею нинішньою і тим вимріяним і ідеалом, який він носив довгий час у своїй душі. Реґіна з розумінням ставиться до тієї великої справи, якій присвятив себе Рафалович, і не хоче стати йому перешкодою на обраному шляху. Жінку стримують релігійні переконання і моральні засади людського співжиття (“Пане, я шлюбна жінка... чесна жінка”)).

21. Які події спричинили бажання Рафаловича кинути все і влаштувати своє особисте життя?

22. Чи вірить Євгеній, що залишивши місто. а заодно і свою громадську працю, він буде щасливим?

23. Що змусило згодом Реґіну прийти до Рафаловича з тією пропозицією, з якою він раніше звернувся до неї?

24. Чому тепер Євгеній відмовляється від краденого щастя? (Він розуміє, що минулого не воскресити і водночас не має права зрадити справі, яку назавжди обрав для себе).

25. Які особливості людської психології знаходимо у змалюванні образу Рафаловича? (Роздвоєність людської душі, внутрішня боротьба, поєднання несумісних почуттів, полярних душевних станів).

§ Образ Реґіни:

Багатство, широта натури, велич душі Реґіни виявляються вже в її зовнішності: “...її хід мав у собі щось незвичайне, щось таке, чого він досі не завважив у жодної женщини, щось таке плавне, свобідне, гармонійне, що він відразу сказав сам до себе: Оцей хід я пізнав би між тисячами!”.

1. У чому внутрішня краса цієї жінки? (Здатність на сильне, глибоке почуття, прагнення повноцінності існування, щастя, готовність до самопожертви, шляхетність духу, людська гідність).

2. Що символізує образ “діамантової корони”?

3. За що докоряє собі Реґіна? (“Я й давніше чула її, але у мене не було сильної постановки йти за її покликом”).

4. Що призвело її до краху? (уривок з р. LIII “Горе мені, горе! сліпій та необачній”).

5. Чи можна стверджувати, що причиною трагічного кінця Реґіни стали безвольність і слабкість її характеру? Обґрунтуйте свою відповідь.

6. Чи намагається вона відстояти свою честь і людську гідність? Яким чином? Як це її характеризує?

7. Як би ви вчинили на місці Реґіни?

8. Які психічні стани переживає Реґіна? (афективний стан, галюцинації, марення).

Ø Підсумок

У романі “Перехресні стежки” Франко викладає свої погляди на роль

інтелігенції в галицькому суспільстві. В образі Євгена Рафаловича формується програма дій демократично налаштованих галичан: “Ми, інтелігенти, повинні вказати народові законні форми, розв’язати йому язик і старатися пізнати його потреби, його кривди і болячки, його способи думання”. Це складні завдання і, можливо, тому дії Рафаловича дехто називає “донкіхотством”, адже він не має з них “ні користі, ні почесті, ні слави, хіба лайку, компрометацію, роздратування власних нервів, обурення та ворожнечу многих впливових противників”.

Так, Рафаловича можна назвати новітнім Дон Кіхотом за прагнення служити народові, за сміливість і рішучість у боротьбі зі злом. Та від сервантівського героя він відрізняється тверезими, раціональними поглядами на життя, реальною оцінкою власних сил.

Чітка громадянська позиція робить Рафаловича героєм свого часу, передовою людиною, що стає на герць із несправедливою системою, її жорстокими законами й лицемірною мораллю. Він мужній і твердий у своїх переконаннях, максималіст, готовий пожертвувати собою, особистим життям заради ідеї визволення рідного краю. Рафалович – це громадський діяч, потрібний українському народові. Він міг реально розв’язати його проблеми, сприяти національному, соціальному та культурному визволенню. І хоч його зусилля не завжди зрозумілі й підтримувані народом, і хоч Євген приречений на самотність, усе ж він вірить у своє високе покликання – працювати задля України.

Це стає єдиною всеохопною метою його життя, про що Франко у вірші “І знов рефлексії” (зб. “Із днів журби”) того ж, що й “Перехресні стежки”, 1900 року:

Суспільна праця, довга, утяжлива,

зате ж плідна, та, головне, вона

одна лиш може заповнить без дива

життя людини, бо вона одна

всіх сил, всіх дум, чуття, устремлінь людини

жадає, їх вичерпує до дна.

Вона одна бере нам все щоднини

і все дає, бо в’яже нас тісніш

з людьми, як діти спільної родини.

Домашнє завдання

Прочитати повість, написати есе «Життя і побут провінційної інтелігенції»

15.12.2022

Тема ІІ. Іван Франко "Перехресні стежки" – повість про боротьбу справедливості з жорстокістю і насильством

1. Поміркуйте:

- Які почуття виникли у вас під час читання повісті? Поділіться враженнями від прочитаного.

- Що з прочитаного ви не зрозуміли, не сприйняли?

- Як ви гадаєте, чому твір названо "Перехресні стежки"? (Рафалович губить Регіну на перехресті доріг; соціальні й національні перехрестя (Вагман і Баран); думки й почуття, людські долі)

- Прокоментуйте слова з тексту "Стрічаються перехресні стежки на широкім степу й розбігаються…Перелітні тіні, що линуть над долиною і не лишають по собі нічого-нічогісінько". Кого мав на увазі Рафалович? Чи справді Регіна не лишила ніякого сліду в його душі? А інші герої твору?

Пропоную простежити, з ким перетинається життєва дорога Рафаловича (адже в центрі твору саме цей молодий адвокат) і куди вона веде, до якої мети. Прочитаємо та прокоментуємо деякі розділи.

2. Словникова робота

Меценат – адвокат

Ґратулюю – вітаю

Цвікер – пенсне

Офіціал – дрібний урядовець

Вахтер – віяло

Ресторація – ресторан

Наглий – несподіваний

Фіакр – екіпаж

Термін – судове засідання

Бунда – верхній одяг із сукна

Обрус – скатертина

Елев – учень

П’ястук – кулак

Діткливо – гостро

3. Коментоване читання

А) Розділи 1-3 (Зустріч Рафаловича зі Стальським, обід з ним, спогади Рафаловича про Стальського (як мучив кота), відгуки Стальського про урядовців, його натяки про своє сімейне життя)

Бесіда за змістом прочитаного:

- Як подумки характеризує Стальського Рафалович під час несподіваної зустрічі з ним? Чому? ("Що воно значить, що на вступі в нове життя мені перебігає дорогу отся скотина в людській подобі?")

- Яка деталь повторюється в ІІ і ІІІ розділах? З якою метою? (Коли Стальський говорить про своє співчуття до людей, а також про своє вміння поводитися з жінками, Рафаловичу вчувається розпачливий рявкіт катованого кота).

- Яка роль цієї деталі? (Ми розуміємо, що того, хто потрапить до рук Стальського, не чекає нічого доброго).

Б) Розділи 22-23(Спогади Рафаловича про "сімейне свято" Стальських)

Бесіда за змістом прочитаного:

- Як почувався Рафалович після «гостювання у Стальських? Чому 23 розділ закінчується не думками про Регіну, а приходом маршалка? ("У нього в серці робилось якось холодно, тихо, мов там залягала велика порожнеча. Думки зупинилися, течія образів у фантазії зупинилася, воля лежала зомліла»)

- Пригадайте, про що говорили Рафалович із маршалком і який слід залишила ця розмова (Ішлося про те, як селяни розповіли своєму панові про те, що адвокат запропонував їм придбати панський маєток. Цей факт приголомшив Рафаловича більше, ніж вечір у Стальського).

В) Розділи 25-26 (Зустріч із Регіною)

Бесіда за змістом прочитаного:

- Яку відповідь дала Регіна на заклик Рафаловича все покинути й жити разом? Чому? («Адже тут подвійна крадіж. Ти вкрав би мене від мужа, а я тебе від твойого діла, від тих нещасних, віками кривджених людей, що потребують тебе»)

- Який вигляд при цьому був у Регіни? Чому? («Лице Регіни при тих словах поблідло ще дужче, було бліде, мов полотно. В губах не було ані кровинки, і вони тремтіли, мов два бліді рожеві листки від вітру, її груди дихали важко» Ми бачимо, як важко Регіні переборювати свої почуття)

- Як же почувається Рафалович?

Г) Розділ 29 (Поїздка Євгенія по селах, його роздуми про долю селян)

Бесіда за змістом прочитаного:

- Чим відрізняється цей розділ від інших? (Тут відтворено стан душі Рафаловича, його думки, а не події)

- Чому розділ починається саме описом осінньої погоди? («Так добре відповідає весь сей сірий, мокрий, тісний та холодний кругозір настроєві його душі»)

- Яку ще роль відіграє опис природи в цьому розділі? (на цьому тлі – нужденні селянські хати).

- Про що думає адвокат під час поїздки? (Згадує зустріч із Регіною, думає про те, скільки потрібно вкласти на благо народу, соромиться свого вчорашнього бажання покинути почату справу й присвятити себе створенню сімейного затишку)

- У яких рядках ми бачимо остаточний вибір Євгенія? Чому у нього не може бути іншого шляху? («Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі? Яке ти маєш право вдоволяти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твойого народу не мають чим вдоволити найконечніших потреб життя?»)

Д) Що робить Рафалович для полегшення долі селян?

Розділ 38 (Донесення в суд на лікаря, що робив щеплення неякісною сироваткою. Скандал з приводу справи Шнадельського. Дописи Рафаловича в газетах. Думка скликати віче)

Бесіда за змістом прочитаного:

- Чому Євгеній вирішив скликати віче? (Спробувавши боротися самотужки, не дістав бажаних результатів, вирішив, що селяни самі повинні висловити все, що наболіло, і боротися за себе).

- Яке завдання ставив перед собою Євгеній? (Пробудження свідомості селян та організація їх до політичної боротьби).

- Які перешкоди виникли у Рафаловича під час скликання віче? (Староста будь-що хотів заборонити віче, чинив перешкоди у найманні приміщення для віче, а потім заарештував Євгенія, звинувативши у вбивстві Стальського).

Е) Як же насправді сталося вбивство?

Розділи 57-58 (Скандал, вчинений Стальським. Смерть Стальського. Загибель Регіни та Барана)

Бесіда за змістом прочитаного:

- «Регіна, одягнена в свій чорний стрій, ходить, як звичайно, по покою, але не говорить нічого. Вона держить себе руками за голову, мов боїться, щоб голова її не розскочилася, і ходить, вперши очі кудись у неозначений простір, не бачачи нічого довкола себе, не думаючи нічого… Вона бліда, як труп, а жовтавий відблиск нафтового світла надає її лицю в нижній часті якийсь зеленкуватий страшний відтінок». Про що свідчить такий вигляд і поведінка жінки? (Приреченість)

- Які деталі допомагають уявити почуття Регіни перед убивством чоловіка? (уявляється «блискучий камінець на сонячній вершині», вчувається «сумна-сумна пісня, мов жалібний бренькіт мушки, замотаної в павуковій сіті», хробачок 4 рази стукає у стіну, саме стільки раз Регіна б’є по сікачеві, приставленому до тім’я Стальського).

- Як пов’язані між собою спогади у її свідомості? («блискучий камінець на сонячній вершині» і Євгенієве лице спогад по все прекрасне, що було в її житті. Далі те, що було огидне: обличчя тітки, «воно більшає, наближається, робиться страшенною гнилою машкарою, розхиляє гнилі уста, показує чорні щербаті зуби і сточений червами язик і бубонить прокляті слова: «Най вас Бог благословить! Най вас Бог благословить!». Страшні спогади перемежовуються з гарними, аж поки пісня-бренькіт мушки в павутині не підказала: « А справді, чи буде трепетатися»)

- Свідомо чи підсвідомо вбила Регіна чоловіка?

- Чи вмотивована у творі смерть самої Регіни? Як могла б скластися її доля, якби вона жила далі?

5. Складання опорної схеми за змістом твору (зміст назви, тема, головна думка, образи)

Домашня робота

Створити та записати таблицю на основі протиставленняголовних образів Рафаловича та Стальського. Записати власні роздуми про вчинки цих героїв

План-характеристика образу Євгена Рафаловича

Становище в суспільстві.

q Адвокат у провінційному галицькому місті.

q Закінчив Львівський університет, здобув ступінь доктора права. Три роки практикував у Тернополі в адвоката Добрицького, був “оборонцем у карних справах”.

q Здобув славу блискучого правника, талант якого визнавали й цінували його недоброзичливці та вороги. (Прокуратор: “Одна з найясніших голів у галицькій адвокатурі. Шкода, що не пішов на суддю, міг би зробити кар’єру”. Маршалок Брикальський: “Я щасливий, що, хоч на власну шкуру, пізнав такого знаменитого адвоката”).

Походження.

q Виходець із середніх прошарків: “Вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу, він повинен своєю працею, своєю інтелігенцією відплатити йому”.

q Рано залишився сиротою, мав опікуна-священика, після смерті якого спадок Євгенія вкрали.

q Навчався в гімназії. “У дитинстві був малим, слабкуватим хлопчиною, дуже боявся свого інструктора Стальського, вусатого і зовсім дорослого парубка”. “Рафалович ще й тепер аж стрепенувся, мов від наглого подуву холодного вітру, коли пригадав собі той настрій вічного страху, суму й отупіння, в якім находися його дитяча душа протягом цілого півтора року, поки Стальський був його інструктором”.

q Його погляди формувалися під впливом прогресивних ідей: “Він належав до того покоління, що виховувалося вже під впливом європеїзму, якому в Галицькій Русі виборов горожанство Драгоманов”.

q Не має родини, не знає сімейного тепла. Колись юності мав недовге захоплення дівчиною, яка невдовзі померла. Пізніше зустрів Реґіну.

Портрет.

q Автор не подає докладної портретної характеристики персонажа, йому важливіше змалювати його внутрішній стан. Це Франко робить за допомогою кількох деталей: “Спокійний, легко всміхнений, трохи скептичний, але наскрізь практичний, справляв враження егоїстичного чоловіка”; “Хто чув його балакання, розумне й холодне, і далеко від усякого сентименталізму, той був би ніколи не подумав. що той чоловік носить у своїх грудях глибоку, ледве загоєну любовну драму”.

Риси характеру.

q Щирий патріот українського народу, що глибоко переживає його соціальну й національну неволю (“Різні бувають мученики. Одні розкривають груди перед карабіном, інші весь вік двигають ярмо недолі і тихо терплять за свій ідеал”). Не ідеалізує галицьке селянство, шануючи його позитивні риси й засуджуючи негативні. Недовіра селян з Буркотина зранила “молоде, свіже і сильне деревце його громадської діяльності, його світлу віру в народ, в не пропащу моральну силу рідної нації, в її кращу будущину”.

q Національно свідомий українець, відкрито, відверто протестує проти колонізації: закинув бурмістрові Россельбергу, що “всі вулиці в місті поназивані іменами польських королів, гетьманів та патріотів, котрі тут ніколи не бували і нічим із сею місцевістю не зв’язані, а ані однісінька назва, ані один напис не нагадує, що се місто лежить на Русі і має руську минувшину”. Рафалович веде судові справи виключно українською мовою.

q Активний громадський діяч, що має за мету змінити соціальні та національні обставини в Галичині. Накреслив програму дій: згуртувати довкола себе товариство, “хоч би се мали бути прості предміщани та селяни”. “Він мав намір розпочати просвітню роботу, а далі й політичну організацію в повіті, стягти сюди помалу добірні інтелігентні сили, витворити хоч невеличкий, та енергійний центр національного життя”.

q Людина дії, уникає пустої балаканини про політику. Пише статті до опозиційних віденський видань, привертаючи увагу суспільства до галицького беззаконня, зокрема смертельних результатів вакцинації сільських дітей. Рафалович вважає першорядним завданням працю над економічним піднесенням життя народу: “Наш селянин – жебрак, слуга панський, жидівський, чий хочете. Що тут балакати про політику? Яку політику ви можете зробити з жебраками? Які вибори ви проведете з людьми, для котрих шматок ковбаси або миска дриглів – лакома річ, і при тім більше зрозуміліша від усіх ваших сеймів і державних рад? Попробуйте організувати його до економічної боротьби, закладайте по громадах каси позичкові, зсипані збіжжя, крамниці, привчайте людей адмініструвати, купчити, дбати про завтра; потім розширимо сю організацію на цілі повіти, поведемо систематичну боротьбу з лихварями, з шинками, з жидівськими банками. Будете видіти, що в міру того, як буде рости наша економічна сила, си будемо здобувати собі й національні права, і повагу до своєї народності”.

q Добрий спеціаліст, знавець правничої справи, авторитетний серед простолюду. “Слава його як одного з найліпших адвокатів швидко облетіла всі повіти. Селяни горнулися до нього зі своїми кривдами й жалями. Він поклав собі головним правилом говорити кожному щиру правду, не дурити нікого марними надіями... Не рвався до надто швидкої і дешевої популярності, але спокійно і витривало тяг свою лінію”.

q Ідеаліст і водночас прагматик. Здавалося б, взаємовиключаючі поняття. Ідеалістом Рафаловича назвав маршалок Брикалський, проте в контексті його оцінки (“Ідеаліст, русин, народолюбець і хлопоман”) це сприймається, як визнання жертовності, служіння високої ідеї. Однак, ідучи до мети, Рафалович тверезо оцінював навколишню дійсність, ніколи не ідеалізував народу й не переоцінював власних сил.

q Не позбавлений певних вагань і внутрішніх суперечностей у ставленні до простолюду. Йому боляче бачити темноту, покірність, марновірство й чорну невдячність селян, які не здатні побороти вікові стереотипи в оцінці ворогів і друзів. Його підзахисні, заради яких Рафалович жертвує блискучою кар’єрою, спокійним життям обивателя й особистим щастям, не вірять своєму адвокатові, підозрюючи його в обмані та нещирості. Євгеній усвідомлює, як це тішить його недоброзичливців: “О, я знаю, вам хотілося вшпигнути мене в саме серце, показати мені, що ті мужики, котрим добра я бажаю, самі перші зраджують моє довір’я, готові видати мене криміналові”.

q Почуття громадського обов’язку допомагає Євгенові подолати власні сумніви та вагання, а також нерішучість й обережність своїх соратників Зварила й Семеновича. Охоплений “ідеєю праці для рідного народу”, він твердо вирішує, що повинне зректися всього особистого. “Він чув, що та частина його буття, що тягне його до праці для рідного народу, до тої важкої, ненаситної праці, повної прикростей, абнегації (самозречення, утримання від чого-небудь), розчарувань, терпінь і – хто знає, може, десь там колись пізніх цвітків і плодів, – що та частина його чуття – краща, чистіша його частина”.

q Тонкий психолог, спостережливий, добре розбирається в людях.

q Урівноважений, стриманий, коректний у стосунках з людьми, не здатний на пристосуванство. Щирий, відвертий у висловлювані власної позиції, не приховує свого ставлення до соціальної несправедливості.

q Здатний на високе почуття кохання, яке проносить через десятирічну розлуку.

14.12.2022

Тема: Гуманістичний пафос новели І.Франка «Сойчине крило»

Твір І.Я.Франка «Сойчине крило» - один з кращих творів української інтелектуальної прози. Невипадково за часом «Сойчине крило» збігається з написанням поеми «Мойсей», тому тому можемо констатувати характер діалогічної взаємодії цих творів.У огляді «Новини нашої літератури» А.Крушельницький писав, що «Сойчине крило» зі збірки «На лоні природи» «найбільш інтересне оповідання,бо доктор Франко підносить у сім оповіданню любов на незвичайно високий п’єдестал – обтрясає її…із земських пут»

Дослідницька робота з текстом

Запитання і завдання для роботи:

1.Яка форма написання твору?

- Твір написаний у формі щоденникових записів. Про це свідчить і підзаголовок твору «Із записок відлюдника».

2.Що дає читачеві така форма викладу?

- Пізнаємо героя безпосередньо через його потаємні думки, почуття, найменші порухи душі, свідоме і підсвідоме героя.

3.Який літературний прийом використовує автор?

- Виклад у формі листа. Лист – сповідь. Використання епістолярного жанру. Лист переривається ліричними відступами, роздумами, коментарями. У результаті досягається ефект діалогу між героями –Хома – Массіно ---- Маня – Сойка.

4.Яка особливість композиції?

- Експозиція, зав’язка, розвиток дії , роз’язка викладені не послідовно, а перериваються ліричними відступами, роздумами героїв.

5.Ознаки якого твору наявні у творі ? Відповідь аргументуйте.

- Ознаки новели. Часовий проміжок(три роки)та кількість епізодів із життя героїв швидко змінюються, а це більше, ніж притаманно для оповідання; кількість героїв та брак хронологічного розвитку сюжету є недостатньою для повісті. І одна із найяскравіших рис новели – несподівана роз’язка.

6.Яки літературні роди переплітаються у новелі?

-Лірика, драма, епос.

Запитання до характеристики героїв

1.Хто такий Хома? Коли ми з ним знайомимось. Яке подвійне свято він відзначає?

2.Як характеризує героя інтер’єр його кімнати?

а)який його інтелектуальний та естетичний рівень?

Б)про що свідчать деталі інтер’єру, згадка про його улюблений музичний твір( увертюра Россіні з «Вільгельма Теля»)

В)до якого соціального прошарку належить герой?

Г)як характеризують Хому роздуми про його теперішній світогляд: «жити для себе самого, з самим собою, самому в собі…»

Отже, герой твору належить до інтелігенції, естет, інтелектуал, який ось уже три роки як став відлюдником, з якоїсь причини відгородився від зовнішнього світу, хоч цей новий світогляд, новий світ, який він собі витворив – ілюзорний, хисткий, саме тому він так швидко зазнає краху.

3.Яка подія порушила запланований вечір Хоми? Як це вплинуло на подальший хід сюжету?

- Прихід листоноші. Лист, який отримав Хома, змінив його світогляд і всю його долю. Коментарі, якими супроводжує Хома читання листа, розкривають перед нами Хому – Массіно, його душевні муки, його прозріння.

4.Хто така Маня? Як тон листа її характеризує?

Порівняти уривки листа Мані та коментарі Хоми до них.

І. Франко майстерно розкриває перед читачем психологію героїв через виваженість кожної репліки: від першого бажання кинути лист у вогонь і до мук прозріння: «Де мої сподівані радощі? Де мої естетичні принципи? Де мої тихе задоволення? Пропало, пропало все! Ось де життя! Ось де страждання! Ось де боротьба і розчарування, і безмежні муки, і крихітки радощів, задля яких і безмежні муки не муки!»

5.На чому базується конфлікт між героями?

6.Яка за вдачею Маня? Що переважає в її характері: раціо чи емоціо? Зачитати уривок, у якому Маня убиває сойку. Як цей вчинок її характеризує? Що символізують крила сойки?

7.Що основне у характері Массіно? Чи усвідомлює він свою провину? Якщо так, у чому вона?

8.Висловіть своє ставлення до вчинків героїв.

- Кохання виявилось непереможним , незважаючи на всі життєві колізії, які довелось пережити героям. Віриться, що обоє героїв мають досить сили та волі, аби «…рвонутися до нового життя.»

У яких творах світової літератури ми зустрічаємо подібні сюжети, прийоми, ідеї?

- У новелі австрійського письменника С. Цвейга «Лист незнайомки», у оповіданні французького письменника Гі де Мопассана «Плетільниця крісел», російського О. Купріна «Гранатовий браслет». У творах О. Купріна та С. Цвейга використано такий самий прийом листа – сповіді про нерозділене кохання, яке пройшло повз героїв, за яким вони жалкуватимуть все життя, але , на жаль, пізно: адресантів уже немає в живих.

Для порівняння можна використати таблицю:

І. Франко «Сойчине крило»	Хома-Массіно, інтелігент 40 р.	Лист від Мані	НЕРОЗДІЛЕНЕ КОХАННЯ	Жаль за втраченим коханням	Шанс на щастя	УСЕПЕРЕМАГАЮЧА СИЛА КОХАННЯ
С. Цвейг «Лист незнайомки» (австр.)	Р.белетрист 41. р	Лист незнайомки		Жаль за втраченим коханням	Смерть адресанта
О. Купрін «Гранатовий браслет» (рос.)	Віра Шеїна, княгиня	Лист від Жолткова		Жаль за втраченим коханням	Смерть адресанта
Гі де Мопассан «Плетільниця крісел (фр.)	Шуке, аптекар	Передсмертна сповідь старчихи		Нездатнісь на високі почуття	Смерть адресанта

Домашнє завдання.

Дати письмово відповіді на питання ст. 116, 118, 120

13.12.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок. Посилання вище

Тема. Іван Франко новела «Сойчине крило» – жіноча доля в новітній інтерпретації.

Листи — освідчення в коханні,

Листи — поради і повчання,

Листи — для серця справжня втіха,

Листи — зі звісткою про лиха.

Немов птахи летять до нас,

Летять крізь відстані і час…

Вічна загадка Любові… Саме вона породжує прекрасне й вічне на землі, звеличує людину, робить щасливою чи приносить душевний біль. Скільки існує людство, стільки нерозгаданою залишається таємниця почуттів, що надихають художників і композиторів, скульпторів і письменників...

Сьогодні на уроці ми продовжимо вивчення новели « Сойчине крило», яка допомагає кожному з нас замислитися над вічним, розкрити світ почуттів і пристрастей, створений словом великого майстра.

І. Подивись відеоурок

ІІ. Поміркуйте

§ До якого жанру належить «Сойчине крило»?

§ Як би ви сформулювали тему твору?

§ Про що свідчить ще одна назва твору: «Із записок відлюдька?

§ Що ви можете сказати про композицію твору? Визначте особливості кумпозиційної будови твору.

§ Визначити кульмінаційний момент у творі.

§ Що символізує дзвінок?

1. Словникова робота

Поясніть значення слів, що трапляються у творі.

Кореспонденція — листування між особами, сукупність поштових відправлень.

Адресат — одержувач листа.

Скептик — той, хто до всього ставиться недовірливо, в усьому сумнівається.

Відлюдник — 1. Той, хто тримається або живе осторонь від інших людей. 2. Церковний чернець, що зрікся стосунків з людьми.

Естет — прихильник усього прекрасного, витонченого

2. Проблемне питання

✵ Чи може кохання повернути людину до життя?

3. Поміркуйте

1. Один з провідних мотивів твору — мотив втечі. Визначте, від чого намагаються втекти головні герої.

2. Доведіть або спростуйте думку: «Сповідь об’єднує Массіно і Марію у відкритості їхньої любові, яка для кожного з них стає виміром свободи, а, отже, відповідальності».

Які основні ідеї новели Франка «Сойчине крило»?

q кохання, вірності і зради,

q людських стосунків,

q щастя,

q за помилки у виборі доводиться відповідати, нести спокуту;

q не можна жити лише емоціями;

q на першому місці у стосунках між людьми мають бути гуманізм, відповідальність за власні вчинки;

q утвердження думки про цілющу силу кохання.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Ст. 106-124 прочитати матеріал. Опрацювати питання вкінці кожного розділу. Зробити короткі записи

08.12.2022 (2 уроки)
Запрошую вас на онлайн урок. Посилання вище

І урок. ПРОЗА І. ФРАНКА (ІДЕЇ, ПРОБЛЕМИ). ХУДОЖНІ ШУКАННЯ ПРОЗАЇКА. ФРАНКО Й УКРАЇНСЬКИЙ МОДЕРНІЗМ. НОВЕЛА СОЙЧИНЕ КРИЛО - ЖІНОЧА ДОЛЯ В НОВІТНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Любов — це кара, це сумна в’язниця,

Бог від якої заховав ключі.

П. Сорока

Сьогодні ми продовжимо знайомство з творчістю видатного українського поета, письменника, драматурга, перекладача, літературного критика, громадського й політичного діяча, філософа — І. Я. Франка, познайомимось із одним з найкращих творів малої прози письменника — новелою «Сойчине крило».

Прозові твори І. Франка — одне з найвизначніших явищ української класики. Він є автором десяти романів і повістей, понад ста оповідань, новел і нарисів. У творах письменника широко показане життя робітників, селян, ремісників, інтелігенції.

Як прозаїк, І. Франко починав із реалізму: зображував громадські конфлікти, указував на соціальну достовірність людських характерів, змальовував переважно звичайних людей. Однак письменник розумів, що література постійно розвивається, тому митці наполягали знайти особливі художні засоби, нові жанри для передачі своєрідності епохи.

Тематика творів І. Франка

№

Тематика творів

Приклади

1

Робітнича тематика

Цикл «Борислав». Повість «Борислав сміється».

2

Селянська тематика

«Вугляр». «Лесишина челядь». «Добрий за- робок». «Ліси і пасовиська».

3

Оповідання про дітей та школу

«Малий Мирон». «Олівець». «Грицева шкільна наука». «Отець-гуморист».

4

Тюремні оповідання

«На дні». «Панталаха». «до світла». «В тюремнім шпиталі».

5

Сатиричні оповідання

«Свиня». «Опозиція». «Доктор Бессервіссер». «Історія кожуха». «Свинська конституція». «Чиста раса».

6

Історичні оповідання

«Захар Беркут». «Хмельницький і ворожбит». «Великі роковини».

7

З життя інтелігенції

«Лель і Полель». «Борис Граб». «Для домашнього огнища». «Основи суспільності». «Перехресні стежки».

2. Словникова робота. Опрацювання поняття «модернізм».

Модернізм (франц. modernisme, від modern — сучасний, новітній) — художньо-естетична система, яка склалася наприкінці XIX — на початку ХХ ст. Причиною появи модернізму стала криза об’єктивізму (релігійного і раціоналістичного), криза пошуків об’єктивних законів дійсності. Це сталося тому, що в цей час учені зробили цілу низку наукових відкриттів, які спростували уявлення про матеріальну будову світу й свідчили про те, що світ неможливо пізнати до кінця.

Модернізм об’єднує чимало різноманітних антиреалістичних напрямів і течій.

Ознаки модернізму:

1. Співвіднесеність із часом

2. Інтелектуалізм

3. Індивідуалізм

4. Фемінізм

5. Зняття культурних табу

6. Деканонізація

7. Формалізм

Особливості українського модернізму

✵ не був програмно організованим національно-культурним і літературним рухом;

✵ формувався у своїх найхарактерніших виявах не на рівні загальної стильової манери або школи, а через творчу самобутність та еволюцію окремих митців;

✵ відкривав нові художні моделі та структури: неореалізм, неоромантизм, імпресіоністичний символізм, метафізичний символізм.

Сьогодні ми розпочинаємо вивчення ще однієї (теми) сторінки творчості І. Франка, яка допоможе кожному з нас замислитись над вічним, розкриємо багатогранність письменника через його твір, переживання, роздуми його героїв.

Кохання… Про нього мріють, на нього чекають. Це почуття прекрасне не тільки своєю природністю, але й тим духовним збагаченням, котре наповнює серце. Кохання — одне з найсвітліших, найвеличніших людських почуттів, неповторне і вічне, як життя, прекрасне і таємниче

Сьогодні ми ще раз поринемо у цю таємницю, познайомившись зі змістом оповідання «Сойчине крило». одним чи не найкращим твором Франкової малої прози. А. Крушильницький відзначав, що «Сойчине крило». зі збіркою « На лоні природи». — найбільш інтересне оповідання, бо доктор Франко підносить у сім оповіданні любов на незвичайно високий п’єдестал — отримає її, що так…, із земських пут».

· Ідейно-художній аналіз твору

Тема: змалювання жіночої долі в новітній інтерпретації. Головна героїня Марія дуже помилялася у своєму виборі, і це призвело до тяжких моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, намагається хоч у листі повернутися до нього.

Герой-адресат уособлює боротьбу лиш байдужим, відстороненим «естетом». до живого чоловіка з почуттями та емоціями.

Ідея: возвеличення кохання як найвищого почуття; засудження помилок, за які доводиться розплачуватися.

Проблематика:

✵ взаємовідносини в суспільстві, проблема людських стосунків;

✵ кохання, вірність і зрада;

✵ щастя.

У новелі письменник порушує питання про сенс людського буття; буття чоловіка, інтелігента зокрема, і жінки, яка прагне свободи, щастя.

Жанр: літературознавці називають твір І. Франка «Сойчине крило». по-різному: і повістю, і новелою й оповіданням. Для новели — твір завеликий, для повісті — мало героїв і сюжетних ліній, для оповідання — дуже драматична, напружена дія з несподіваним фіналом. Більшість схиляється до визначення «Сойчиного крила». як новели.

Композиція: «твір у творі». твір з обрамленням. Дія відбувається проти Нового року в кліматі головного персонажа упродовж кількох годин, та сюжет охоплює все життя героя і розкриває події трьохрічної давності.

Новела має підзаголовок «Із записок відлюдька». Це щоденник головного героя, в канву якого вплітається лист-сповідь молодої жінки про свою драматичну долю, що надає твору психологічного напруження.

Уперше в українській прозі І. Франка вводить прийом розлогого листа, з якого ми дізнаємося про взаємини закоханих Хоми-Массіно і Манюсі, про життєві пригоди головної героїні у пошуках щастя.

Сюжет твору напружений, динамічний, дві сюжетні лінії: розповідь про відлюдька Массіно, який занурився в егоїстичне, самозакохане життя і Манюсі, яка тікає від свого справжнього кохання у вир злочинного світу. Обидві сюжетні лінії тісно переплітаються, доповнюючи одна одну.

Експозиція: герой-естет готується до зустрічі Нового року та свого сорокаріччя.

Зав'язка: лист від незнайомки.

Розвиток дії: історія кохання Марії до Массіно, ревнощі до сойки, втеча з практикантом, трьохрічне поневіряння героїні.

Кульмінація: герой-оповідач змінює свої погляди, починає розуміти справжнє життя.

Розв’язка: повернення героїні.

Позасюжетні елементи: описи (пейзажі, портрети), роздуми героя, коментарі.

Символіка новели

Образ Сойки — символ самої героїні, символ волі, свободи.

Червона сукня з круглими цятками — символ вірності, збереження почуття.

Дзвінок — тривога, очікування чогось.

Ліс — гармонія людини і природи.

Крило — символ душі.

Подвійне сонце — подвійне життя: одне в побуті, інше в душі.

Робота над змістом твору

«Сповідь Сойки».

✵ Як склалося життя Марії після розлуки з Массіно, з якими чоловіками звела її доля, чи кохала вона цих чоловіків.

Учні переказують зазделегідь підготовлені епізоди із життя Марії.

✵ втеча з Генрисем до Кракова, сподівання на краще життя;

✵ фатальна помилка щодо пана Генрися, шахрайство разом з ним, його арешт;

✵ зв’язок із Зигмунтом, його арешт;

✵ знайомство в потязі з Володимиром Семеновичем;

✵ програв у карти Никонору Фрапонтовичу Светлову, від’їзд до Сибіру;

✵ в домі капітана ісправніка Серебрякова;

✵ смерть Миколи Федоровича.

Повідомлення

Сойка — птах родини Воронових, завжди на сторожі, своїм скрипучим голосом подає знак лісовим мешканцям про появу людини набагато раніше, чим людина її помітить.

Сойка має здатність переймати звуки інших птахів, тобто має хороші імітаторські здібності. Пташка належить до найбільш обдарованих пересмішників. Їй підвладні не тільки всі звуки живої природи, а й нескінченно різноманітних механічних звуків. Спів сойки — явище короткочасне і нерегулярне. Воно припиняється з появою гнізда.

Поміркуйте:

✵ Яку паралель можна провести між Марією і сойкою? (Життя Марії було не справжнє, імітоване. Героїня усі ці роки імітувала не лише свої почуття, а й життя).

Характеристика образу Марії. Психологія душі Марії.

Сенс буття Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про різні світи про волю, достаток, палке кохання. Та доля жорстоко покарала її за втечу, за зраду.

Наприкінці вона зрозуміла, що щастя було поруч. Повертається до коханого, бо зрозуміла, що основним принципом життя є любов.

Її лист Хомі-Массіно — це сповідь зраненої душі, яка залишилася чистою, люблячою, терплячою. Кохання — велика сила, воно здатне зцілити людину, повернути її до життя.

Новаторство І. Франка:

✵ «Сойчине крило». — новела, у якій поєднано епос, лірику й драму;

✵ твір написано у формі щоденникових записів і листа;

✵ новітня інтерпретація жіночого образу. Освідчення в коханні з вуст закоханої дівчини ми чуємо вперше в українській прозі;

✵ ліризм, емоційність, схвильованість викладу;

✵ вся увага на розкритті внутрішнього світу особистості;

✵ драматична напруга.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Уміти аналізувати новелу.

Ст. 106-107 опрацювати

ІІ урок. Загальна характеристика прози І.Франка. Цикл «Бориславські оповідання». Повість «Борислав сміється»

Художня проза.
Франко вже на початку літературної діяльності задумав створити широку, вееохоплюючу художню панораму життя галицького суспільства свого часу. Тут для нього певними орієнтирами були епічні цикли французьких реалі-етів — «Людська комедія» Оноре де Бальзака, «Ругон-Маккари» Еміля Золя. Не все письменникові вдалося виконати з цього грандіозного плану, але понад сто його нарисів, оповідань, фейлетонів, памфлетів, казок, повістей, романів глибоко досліджують соціальні взаємини між людьми, розкривають їхній внутрішній світ. Прозовий епос Франка змальовує життя не тільки українців, а й інших національних груп Галичини в найрізноманітніших виявах. Його проза багата колоритними соціальними, етнічними, побутовими подробицями, які надають зображеному виразного національного колориту. Національна своєрідність досягається й завдяки майстерності передачі характерного способу мислення галичан.

За спостереженням Михайла Коцюбинського, Франко ніколи не прагнув бути «утішителем життя», навпаки, він намагався показати його сувору правду, змоделювати різні грані реальної дійсності в її складностях і суперечностях. Звідси її виразний поділ персонажів «на кривдників, ПРОТИ ЯКИХ ВІН ГОСТРИТЬ, ЯК Меч, СВОЄ СЛОВО; І покривджених, яким віддає своє серце».

Гуманістично-просвітительський зміст Франкової прози, її соціальний оптимізм відчувається в творах усіх тематичних груп. А писав прозаїк про сучасне та минуле галицького села («Ліси та пасовиська», «Добрий заробок», «Великий шум»), причому його прискіпливу увагу привертали процеси пролетаризації селянства, економічного зруйнування сільського господарства. Тому письменник перейшов до змалювання «робучого люду», який залишає землю і йде на різні, особливо нафтові, промисли (цикл оповідань «Борислав», повість «Воа сопзігісіог»» роман «Борислав сміється»).

Власні життєві спостереження дали авторові матеріал про тих, хто спускався на саме дно суспільного життя, потрапляв до тюрем, опинявся серед жебраків («На дні», «Хлопська комісія»). Серед інших тематичних груп оповідання про дітей, їх навчання та виховання ('Малий Мирон», «Під оборогом», «Олівець»), твори з життя їн-телігенції службовців, польської шляхти («Лель і Полель», «Перехресні стежки», «Свинеока конституція», «Основи суспільності»), історична повість про боротьбу русичів проти монголо-татарської навали «ЗахарБеркут».

"Борислав сміється"
Цей роман вперше друкувався частинами у журналі «Світ» за 1881 — 1882 рр,, але через закриття цього періодичного видання твір залишився незавершеним, Усе ж завдяки порушеній злободенній соціальній проблемі він став новаторським явищем в українській літературі, Пізніше Франко, формулюючи тему роману, писав; «Се була спроба представити саморідний робітницький страйк бо-риславських ріпників, що закінчився великою пожежею Борислава восени 1873 року». Насправді ж автор далеко вийшов за межі задуму, адже у творі порушено й інші соціальні та морально-етичні питання, Зокрема, художньо досліджується зубожіння селянства, злидні робітників, хижацький розгул капіталу, конкуренція між підприємцями, розклад буржуазної сім'ї.

До реалізації теми боротьби між працею й капіталом Франко звернувся уже в ранніх оповіданнях бориславсь-кого циклу («Ріпник», «Вівчар», «На роботі»), у повісті «Воа constrictor». Та тільки роман «Борислав сміється» став концентрованим вираженням порушуваних раніше проблем. Жахливі картини побуту робітників-нафтовиків нагадують картини пекла, колись показані великим Данте у «Божественній комедії». Зображуваний Франком Борислав нагадував читачам смердючу яму. Як зазначав Михайло Коцюбинський, там «важка праця», «бруд, п'янство, розпуста», там «людина гірше скотини». Звіряча експлуатація робітників була джерелом збагачення підприємців.

Уже перший розділ роману, в якому показано закладини нового будинку капіталіста Леона Гаммершляга, вводить нас у суть гострого соціального конфлікту між робітниками й підприємцями. Тут розкривається соціальна прірва, яка розмежовує їх на протилежні табори. Картина закладин будинку підноситься до рівня символу. Анти-людяність процесів грабіжницького нагромадження капіталу підкреслюється краплями крові травмованого робітника Бенедя Синиці, замуруванням зв'язаної живої пташки, покладеної на купку золота і срібла. Не випадково в уяві Леона засохлі краплі крові асоціюються з шляпками гвіздків, які почали розточувати фундамент його добробуту.

Соціальність контрастів між паразитичним життям но-воспеченої буржуазії і бідуванням трудівників рухає конфлікт твору» Такий погляд дав змогу авторові не тільки переконливо розкрити образи персонажів, вияснити характер взаємин між ними, а й конкретно протиставити світ ділового бізнесу з його хижацькою, лицемірною мораллю світові вчорашніх хліборобів, нинішніх робітників, що керуються у своїх діях нормами добра, честі, справедливості.

Домашнє завдання: ст. 107-108 опрацювати

07.12.2022
Тема: Образ Мойсея в поемі, розкриття складності його характеру
УРОК ТУТ
Домашнє завдання:
вивчити напам'ять уривок з прологу до поеми ст. 97-105. Вчити від слів на початку ст. 97 "Народе мій, замучений, розбитий..." до слів на ст. 98 "Твойому генію мій скромний дар весільний"

06.12.2022
Тема. Образ Мойсея в однойменній поемі І. Франка.

Запрошую вас на онлайн урок. Посилання вище

Зображення статуї Мойсея роботи Мікеланджело.
Великий Мікеланджело, коли вирізьблював свого Мойсея, мав 25 літ. Він втілював у ньому свій молодий геній і силу свого покоління, народженого Ренесансом. Камінь мусив ожити. Закінчивши роботу, Мікеланджело побачив перед собою живого пророка – людину титанічної сили й непогамовної енергії – і заговорив до нього. Та Мойсей мовчки дивився на свого творця, ніби докоряючи йому за те, що через тисячоліття примусив його знову ожити й знову мучитися своїм призначенням. Розгніваний скульптор ударив його по коліні молотком – той слід на мармурі залишився й донині.
          Коли Франко писав свого “Мойсея”, він був удвічі старший від Мікеланджело, зазнав тяжких випробувань долі, жив у країні, що не мала власної державності, виповідав болі свого зневіреного покоління. Який він, Франків Мойсей? У чому його сила як проводиря народу? У чому його трагедія? Щоб відповісти на ці запитання, розгляньмо детальніше образи Мойсея та народу.
Із тривалих і важких сорокарічних Мойсеєвих мандрів арабською пустелею Франко взяв лише фінальну частину епопеї, коли ізраїльтяни наблизилися до заповітного краю - Палестини. Народ утомився чекати, збайдужів.

Отже, та ж ідея національного визволення, духовного розкріпачення народу, що звучить у пролозі, стверджується й епічною частиною поеми. Історія наполегливого шукання ізраїльтянами Обітованої землі – це історія пошуку українцями шляхів національного та духовного відродження України. Як бачимо, Франко вірить у велике майбутнє свого народу.

Питання національної гідності досить актуальне, воно має свою історію. Безсмертний Кобзар, І.Франко, Леся Українка, котрих завжди хвилювало "одвічне страждання" українського народу, не могли примиритися з лінощами, рабською покорою українців, їхньою байдужістю до майбутнього. Тож переосмислімо історію, переосмислімо своє життя, очистімо душі свої - і тоді перед нами відкриється ясна зоря майбуття.

Домашнє завдання. Ст. 94-106, дати письмові відповіді на 16 питань + 17 відеолекція

01.12.2022

Філософська лірика збірки

Івана Франка «Мій Ізмарагд»

Протягом кількох уроків ми з вами вивчаємо творчість Великого Каменяра , який підніс українську поезію до рівня світових зразків.

Б .Степанишин про нього писав: «І.Франко в першу чергу – поет. Поезіями він розпочав свою творчість, ними він і закінчив її».

Скільки існує на землі людство, стільки й мріє про вічне життя. З давніх часів люди шукають еліксир молодості, вірять в існування чудодійних криниць, магічних предметів, що допоможуть подовжити життя. Людина не хоче вірити, що все, що надбала, повинна буде залишити і піти з життя так само ні з чим, як і прийшли у цей світ. Але в кожного свої причини жити вічно.

Про те, для чого людина приходить у цей світ міркував і І.Франко, коли він був тяжко хворий, пережив нещасливе кохання, підступи друзів і ворогів, цькування уряду.

Звертався до Біблії, як і багато хто в хвилини зневіри чи розчарувань.

1. Біблійні мотиви у творчості І. Франка

Протягом багатьох століть у бездержавній українській культурі Біблія давала той ідеал і духовну підтримку, яких митці часом не знаходили в реальному житті. І справа не лише в тому, що деякі біблійні сюжети схожі з ситуацією, у якій перебувала Україна протягом кількох останніх століть, а й у тому, що Святе Письмо давало віру у свого Бога й у свій народ, його життєві сили. Воно зміцнювало надію на те, що вихід з неволі знайдено, якщо слідувати Божим заповідям. Біблія завжди служила джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення й пізнання істини.

Важливу роль відігравала Біблія у становленні української літератури. Письменники запозичували із Святого Письма теми, ідеї, сюжети, образи, жанри.

Оригінальна інтерпретація ідей християнського гуманізму простежується і в поезії І. Франка Подальшого розвитку мотиви християнських заповідей набувають у збірках «Мій Ізмарагд», «Давнє і нове», «Semper tiro» та ін.

Гармонійно поєднуючи міфи, апокрифи, біблійні легенди із власним світобаченням, творчою уявою, неперевершеною поетичною майстерністю, створює оригінальні твори, далеко відмінні від джерел, з яких вони брали витоки. Вони різняться не тільки розгортанням сюжету, змінюється й форма, зовсім іншим стає духовне, моральне наповнення.

2. Збірка «Мій Ізмарагд»

          «Мій Ізмарагд» - збірка творів І.Франка, видана у 1898 році. У ній знайшли своє відображення болючі роздуми автора над сенсом людського життя, зв’язком вічності буття і кохання. Свою збірку І. Франко не випадково назвав «Мій Ізмарагд». У староруській літературі «Ізмарагдами» називалися збірки статей і притч морального характеру, в яких читач знаходив відповіді на ті чи інші питання повсякденного життя.

Вірші збірки автор назвав «дітьми страждань», бо книга творилася впродовж 15 років, писалася в несприятливий час – хвороба очей, яка змушувала перебувати в темній кімнаті.

Збірка поділяється на шість циклів:

Поклони;

Паренетикон;

Притчі;

Легенди;

По селах;

До Бразилії.

Збірка «Мій Ізмарагд» об’єднала твори, написані за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містили у давньоруських рукописних збірниках. У збірці переважають філософські мотиви:роздуми поета про добро й зло, красу і вірність, обов’язок і зміст людського життя.

«Я бажав зробити , - пише автор, - свою збірку наскрізь моральною».

У ній (за винятком першого й останнього циклів) не порушуються соціальні та суспільно-політичні питання.

Текст творився з певною настановою – викликати в читача відповідний психологічно-інтелектуальний стан. «А тобі, любий брате чи люба сестро, що читатимеш оті рядки «не мудрствуя лукаво», бажаю того душевного супокою, того м’якого, ніжного, щирого настрою, який знаходив я…»

Автор прагне, щоб у душу читача упала хоч крапля «доброти, лагідності, толерантності не тільки для відмінних поглядів і вірувань, але навіть для людських блудів, і похибок, і прогріхів». Йдеться про розуміння людської природи і сутності людини.

Збірка відрізняється високою культурою поетичної форми і з повною підставою може бути віднесена до кращого досягнення української і світової поезії кінця XIX - початку XX століття.

3. Історичні постаті, що стали героями «Легенди про вічне життя»

Олександр Македонський (кінець липня, 356 до н. е., Пелла — 10 червня, 323 до н. е.) — дев'ятнадцятий цар Македонії, син царя Філіпа ІІ Македонського, та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Аристотеля. Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). З 336 до н. е. (з 20-річного віку) правитель Македонії. Забезпечив міцність свого правління перемогами над фракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським царем Дарієм III біля Граніка (334 до н. е.), Іссі (333 до н. е.) відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів — Вавілон, Парса і Сузи здалися йому без опору.

У Вавілоні, де він жив, зайнятий державними справами і планами нових завойовницьких походів, після одного з банкетів, цар раптово занедужав і через кілька днів помер на 33-ому році життя. Вмираючи, він не встиг призначити свого спадкоємця. Один з найближчих соратників – Птоломей перевіз тіло володаря у золотій труні в Олександрію і поховав там.

Надпис на надгробному камені могили Македонського свідчить: «Цього клаптика землі виявилося досить для того, кому не вистачило Всесвіту».

Роксана

Роксана – бактрійська княжна, дружина Олександра Македонського.

Роксана народилася в Бактрії і була дочкою місцевого вельможі Оксіорта (Ваксувадарва) який при наближенні Олександра Великого відправив дружин і дітей у неприступну фортецю, іменовану Скелею Согдіани.

Проте під натиском македонян фортеця здалася в 327р.до н.е. і всі її мешканці, включаючи дружин і дітей Оксіарта, виявилися бранцями Олександра.

Грецький письменник Арріан так розповідає про долю однієї з полонянок:

«Одну з цих дочок звали Роксана. Вона була дівчиною на виданні , і ті , хто брав участь у поході, повторювали, що вона була найвродливішою із жінок, яких вони бачили в Азії, виключаючи одну тільки дружину Дарія. Олександр закохався в неї з першого погляду , але, хоча вона й була полонянкою, відмовився через пристрасний потяг до неї взяти її силою, і опустився до одруження на ній.»

Роксана супроводжувала Олександра в його поході в Індію і під час повернення у Вавілон (326-324 до н.е.). Згідно пізніх свідчень , під час індійського походу помер новонароджений син Роксани і Олександра. Після повернення з походу романтичні почуття Олександра до бактрійської княжни, можливо, ослабли, і він одружився зі Статірою, дочкою перського царя Дарія ІІІ, іще однією персіянкою царської крові.

323 року до н.е. Олександр раптово помер, залишивши Роксану вагітною, а через місяць після його смерті вона народила сина, назвавши його Олександром. Залишившись без єдиного захисника, юна бактрійка і немовля Олександр опинилися в центрі політичних інтриг імперії, що вже розпадалася. Син Роксани підростав і міг незабаром претендувати на престол, користуючись славою батька. Але 14-річний хлопчик, Олександр ІV, і його мати Роксана таємно вбиті в 309р.до н.е.

Птоломей - правитель і цар Єгипту, родоначальник Птоломеїв, син Птоломея Лага. Воєначальник Олександра Македонського , отримав Єгипет в управління 323року до н.е. під час поділу імперії діадохами. У жорстких війнах діадохів зумів розширити межі елліністичного Египту, приєднавши Киренаїку, Південну Сирію та Кіпр. За нього розпочалась відбудова Александрії, а неподалік Фів засновано нове місто – Птоломіада.



4. Жанр твору

Автор визначив його жанр як легенду.

Легенда — народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою, казковістю. На Русі жанр сформувався у християнській традиції як оповідання про життя святого, мученика, пустельника і т. п., яке мало читатися у день його пам´яті. Ці оповідання часто носили повчальний характер. Вони укладались у збірники, що називалися «Патериками». Їм притаманні драматизм, стійкість і завершеність сюжету.

-        Який образ-символ використано в творі?

Що він символізує? Чому використано саме такий символ?

(Символ –« чарівний горіх», символізує силу, приховану всередині.

Зерно – символ життя.)

5. Поміркуйте

— Як аскет заслужив у богині чудодійний горіх?

— Чому аскет передав горіх цареві?

— Рабом чого відчував себе великий Олександер?

— Чому цар передав горіх коханій?

— Кому і для чого віддала горіх Роксана?

— Як чудодійний горіх знову потрапив до царя?

— Чому цар не скористався шансом? .

-- Чому ніхто з них не скористався дарунком?

6. Паспорт твору

Тема - поетичний роздум поета про смисл буття людини (для чого живе, що є для неї найцінніше

Ідея - автор розкриває трагізм людського існування у світі облуди і фальші

Неможливість людського щастя без взаємного кохання (ніяка сила не    спроможна змусити любити)

Основна думка -

           «А без щастя, без віри й любові внутрі

              Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!»                                                                                                                     Віршовий розмір - чотиристопний анапест.

Вид строфи - дворядкова строфа.

Спосіб римування - аа бб – паралельне (суміжнне або парне римування).

7. Поміркуємо:

- Чому виникла потреба вічного життя у аскета, Олександра Македонського, Роксани, Птоломея, куртизанки?

- Чого кожен з них боявся найбільше?

- Чому всі відмовилися від чарівного горіха?

- Без чого вічне життя перетвориться на пекло?

- До якого висновку прийшли ми:

Що треба цінувати?

Який вибір завжди є в людини?

-        Що б ви зробили, якби чарівний горіх потрапив до вас?

-        Що вважаєте за потрібне "взяти з собою в життя", прочитавши цей твір?

Домашнє завдання: ст. 90 прочитати матеріал, письмово відповісти на 9 питань

"Модернізм. Декаданс. Вірш "Декадент" - поетичне кредо Івана Франка"

ПЕРЕГЛЯНЬТЕ МАТЕРІАЛ

Домашнє завдання: ст. 88-89, виконати завдання на ст. 89, прочитати вірш

30.11.2022

І. Франко «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...»

Іван Франко писав: «...Уже листуючись з моєю теперішнього жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене дальших 10 літ». Ім’я цієї панночки — Целіна Журовська. Саме їй присвячено вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...».

Коли згодом Целіну запитають, чому вона не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто скаже, що не кохала, бо Франко не був синьооким брюнетом (саме такі подобалися Целіні), не мав солідного становища, грошей і навіть реальних сподівань здобути їх у найближчій перспективі.

Радість і смуток — два полюси кохання, і це добре усвідомлює ліричний герой поезії. Заради коханої він ладен «згубити душу», але не зрадити коханню, бо воно для нього — сенс життя.

Тебе кидаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Кохана може бути безжальною (її «слово Остре, як бритва», «усміх — скрута») і лагідною (уста як «тиха молитва»). Здобути її любов, добрий погляд і лагідну усмішку так само важко, як дістати зернятко з твердого горіха.

Завдяки використанню багатої образної палітри (зорових і слухових образів, образів-емоцій, тропів тощо) автор передає всю гаму почуттів закоханого серця ліричного героя (журбу, смуток, радість, надію), а поезія набуває естетичної довершеності та особливого ліризму.

І чом твій усміх — для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Поезію «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» написано на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда та пишна...». Задля створення особливого ліричного колориту, посилення візуальної та аудіальної виразності художніх образів автор римує між собою однакові частини мови: «чаром — пожаром», «зоре — горе». Завдяки цьому створюється своєрідний сплав музики й живопису.

https://www.youtube.com/watch?v=9E6WMQoSAr0&ab_channel=%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%97%D0%9D%D0%9E

У 1956 р. композитор А. Кос-Анатольський написав музику до вірша Івана Франка «Ой ти дівчино, з горіха зерня...». Ця пісня була й залишається нині однією з музичних візитівок України, презентує нашу культуру в багатьох країнах на різних континентах.

Запитання і завдання

1. Прочитайте поезію «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...».

2. Простежте, які емоції супроводжували вас під час читання. Які асоціації, асоціативні образи виникли? Поясніть їх.

3. Якою постає кохана ліричного героя, яким — сам ліричний герой?

4. Визначте провідний мотив поезії.

5. Знайдіть засоби художньої виразності в тексті, визначте роль, яку вони відіграють.

Домашнє завдання

Ст. 85-87 прочитати вірш, виконати завдання (5 питань)

29.11.2022
І. Франко.

Вірш “Чого являєшся мені у сні?”
Іван Франко стверджував, що “тричі в його життя являлася любов”, дослідники його творчості вважають, що поет захоплювався жінками частіше. Та й сам Франко зазначав: “Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом”.
Історія зберегла імена трьох жінок: першого кохання Франка – дочки священика Ольги Рошкевич; дочки польських емігрантів Юзефи Дзвонковської; шляхтянки Целіни Журавської, яка була підкреслено байдужою до почуттів поета.
Саме до останньої з жінок і звернені рядки вірша “Чого являєшся мені у сні”, який увійшов до збірки “Зів’яле листя”.

Літературний рід: лірика.
Вид лірики: інтимна.
Жанр: ліричний вірш.
Віршовий розмір: ямб.
Провідний мотив: страждання ліричного героя через нерозділене кохання.

Сучасна варіація

Художні засоби «Чого являєшся мені у сні?»

У творі використані прості тропи:
Звичайні та метафоричні епітети: «чудові очі… ясні»; «дно студене»; «зарево червоне»; «довгими ночами»; «щастя молодого»; «дива золотого».
Порівняння: «очі…, немов криниці дно студене»; «уста…, мов зарево червоне»; «серце…, неначе перла у болоті», підкреслює надзвичайну красу дівчини, її байдужо-зневажливе ставлення до почуттів закоханого юнака і його високі душевні поривання. метафори: «докір займається і …тоне у тьмі»; «ти серце надірвала»; «вирвала ридання голосні»; «свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні». Вони підсилюються повторами, що увиразнюють душевний біль ліричного героя з приводу неподіленого глибокого почуття.
Повторення: «В житті мене ти знать не знаєш, хоч знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь Довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні…», вони надають можливість усвідомити надзвичайність великого і справжнього почуття закоханого, який спочатку ніби протестує проти появи образу його коханої, що являється йому уві сні.
Риторичне заперечення «О ні!» змінюється на риторичне звертання «Являйся, зіронько, мені!», що підсилюється риторичним окликом «Хоч в сні!». Застосування митцем художніх прийомів – допомагають нам усвідомити глибину почуття ліричного героя, що переповнювали душу закоханого, для якого кохання, як і для самого автора, — це «диво золоте», «щастя молоде».

«Чого являєшся мені у сні?» художній аналіз
У вірші “Чого з’являєшся мені?” ліричний герой живе у світі, в якому панує реальне, вигадане і неподілене кохання. Він бачить перед собою портрет коханої, таємничий духовний вміст її внутрішнього світу, ідеал, яким його собі уявляє ліричний герой.
Почуття змальовуються крізь призму сну. Ці навіювання виникли через палке кохання ліричного героя до дівчини, яка не має взаємних почуттів і прагнення знищити у своїй уяві образ коханої.
Вірш «Чого являєшся мені у сні?» — це зворушливий монолог, що вражає відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Закоханий юнак любить дівчину безнадійно, вона не відповідає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.
Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю епітетах і порівняннях, використаних у вірші.
Вони передають частину образу коханої, її стриманість у ставленні до ліричного героя.
Про те, що ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії словами «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей. Однак бажання забути образ милої було миттєвим.
Ліричний герой просить, хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя.
Так ниє серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засихає.
Так яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала. І це було дійсно так. Франкові «тричі приходила любов».
Ольга Рошкевич — перша і незабутня любов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська — «гордая душа».
Не склалося його кохання, і з’явилися ці чудові поетичні рядки.
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.
Іван ФРАНКО
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!
Домашнє завдання: ст. 86, 87, завд. 10, 11 на ст. 87

*
24.11.2022

І. Франко «Зів'яле листя», її висока оцінка М.Коцюбинським. Місце любовної теми у творчості І.Франка

У Франка є прекрасна річ – лірична драма «Зів’яле листя».
Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства
і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш,
кому оддати перевагу: чи поетові боротьби,
чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв…
Взагалі Франко – лірик високої проби,
і його ліричні твори просяться часто в музику.
                                                                                                     М. Коцюбинський

… Минають роки, століття, тисячоліття, приходять нові покоління, змінюються цінності, щось зникає, а щось з’являється…Однак у цьому мінливому світі є те, що ніколи не зникне і не зміниться. Це кохання. Вічне, найсвітліше, найпрекрасніше почуття, яке дано пізнати лише людині. Найбільш витончено це почуття дано оспівати поетам. І.Я.Франко спробував.   І спроба ця була вдалою. Бо М. Коцюбинський, високо оцінивши її, писав:
"Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому віддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв".
Ці рядки стали епіграфом до нашого уроку, на якому ми познайомимося із збіркою поезії Івана Яковича Франка «Зів’яле листя», розкриємо світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом великого майстра на основі поезій «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені у сні?», «Безмежнеє поле в сніжному завою»; творчо осмислемо й відтворемо події, що відбувалися в житті поета, виразно прочитаємо, проаналізуємо поезії і зрозуміємо, що кохання – найвеличніше з людських почуттів, яке необхідно берегти й цінувати.
    Зараз пропоную створити «асоціативний кущ» до слова «кохання». Прошу.
Кохання – диво – казка - взаєморозуміння - сила, більша за життя - вир почуттів – радість –довіра – щастя – сльози – зрада - трагедія- ніжність – пристрасть - вірність… Молодці. Ви створили «асоціативний кущ» до слова «кохання», який приносить людині і радість, і смуток.
      Ви вже знаєте І. Франка як Великого Каменяра, вічного революціонера. Але, як зазначав М. Коцюбинський, «людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного».
      І сьогодні на уроці ми прочитаємо ще один розділ життєвої книги поета, з якого Франко постає як людина, чоловік, що кохає і страждає, радіє і тужить, вірить і зневірюється.
Під час уроку робіть записи, занотовуйте те, що найбільше вразило.

   Проблемне питання: «Що є кохання для І. Франка?»
1. Слово вчителя. Відповідь на це питання ми знайдемо, прочитавши і проаналізувавши вибрані вірші із збірки «Зів’яле листя», яка вийшла друком у 1896 році. Іван Франко створював протягом десяти років (1886–1896). Вона складається з трьох частин (так званих жмутків), у яких розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя, зокрема неподіленим коханням, звідки й назва збірки «Зів’яле листя» як художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття.
    Недаремно Франко дав збірці підзаголовок «Лірична драма», власне, драма почуттів. Вірші в ній – це «зів’ялі листочки», що символізують «завмерлеє в серці кохання» . Тричі йому «являється любов», і втретє він зайшов так далеко, що зневірився в усьому, прокляв життя й поклав йому край.

Про три кохання в житті Івана Франка:
1. Ольга Рошкевич – найбільша і взаємна любов в Івановому та Ольжиному житті .
Припустимо, що «лілеєю» була Ольга Рошкевич, бо для Франка вона «була першою жінкою, яку він глибоко покохав і їй присвятив багато своїх поезій». Нещастя їхнього кохання полягало в тому, що батько Ольги, Михайло Рошкевич , спочатку погоджувався на одруження Ольги з Іваном, але після арешту Франка він заборонив дочці мати будь-які зв’язки з арештантом. Ольга мала сильний характер і не хотіла розривати відносини з Франком, проте обставини вимагали того, щоб вона одружилася з Володимиром Озаркевичем — братом майбутньої письменниці Наталії Кобринської. «Володимир теж кохав одну дівчину, але мотиви «родинної політики» розбили це кохання і довели до подружжя Володимира з Ольгою… Проте життя для обох було великою життєвою трагедією», — писав сучасник Франка. Про цей період життя поета ми довідуємося також з роману «Терен на шляху» Петра Колесника, що вийшов у Львові 1960 року.

— Здрастуй, Іванку... — Здрастуй, Олю... Ніби ти і ніби не ти. Дуже змінилась. А в чому. Не можу сказати. Трохи поблідла.
— І ти поблід.
— А в очах ніби страх перед тим, кого ти назвала своїм мужем.
— Я назвала своїм мужем тебе. Вийшла заміж за іншого, а мріяла про зустріч з тобою, як в'язень мріє про волю.
— Мила моя! Не слід лукавити зо мною. Я нетямущий був, коли ми полюбились. Неначе правдою самою, мов золотом, очищеним в огні, я величавсь тобою, твоєю любов'ю. Я вірив, що любов дасть сили тобі звільнитися від пут і стати моєю дружиною, другом, товаришем. Я певен був, що ти не злякаєшся важкої путі, на яку я вступив раз назавжди. Але ти злякалась.
— Я не лукавила з тобою, Іванку мій! Я вірила в майбутнє, мною керувала щира любов до тебе. Ти думаєш, що я не мучилась, не плакала ночами, поки не зважилась вийти за другого? Не я лукавила з тобою. Все лукавство в жорстоких умовах нашого життя. Вони розлучили нас, через них ми пішли дорогами різними. Але любов, нашу любов — хто її може у нас відібрати? Хто?

Ніхто. Вона сама згасла. . Юна любов зів'яне, як вирвана з грядки квітка, і нагадуватиме про себе тільки уві сні.
В 1880 році Франка заарештували вдруге і Ольга винить себе в цьому, бо, якби він не приїхав до неї, можливо, все було б інакше.
Після арешту Ольга і Франко зустрічалися, але вони поступово починають віддалятися одне від одного. Ольгу засмоктує болото щоденщини, вона відходить від активного громадянського і літературного життя, і у 1898 році Франко написав Агатангелу Кримському: «Наша любов тяглася 10 літ».
Одруження Франка Ольга сприйняла боляче, але не відвернулася від нього, а навпаки, привітала. Писати вона йому стала рідше, і її листи були більш ділового плану.
У 1912 р. помер чоловік Ольги, і вона їде до своєї сестри Михайлини. Коли Ольга жила у Львові, вона уникала зустрічей з Франком, хоча він хотів її бачити.
Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла до нього попрощатись, благав її. Вона вислухала Михайлину, що передавала його прохання, з очей її потекли сльози, але вона сказала: «Ні».
Чи дійсно Ольга не хотіла бачити Франка. Мабуть, просто розуміла, що у нього є дружина, тому не дозволила собі стати між ними.
Він любив її, він боровся за своє кохання. Любив її не десять років, як переконував Агатангела Кримського. Він любив її все життя, а, коли втратив, шукав Ольгу в інших жінках.

2. Юзефа Дзвонковська – друга закоханість І.Франка, яка наповнила його душу "дивом золотим", незмірним щастям і невимовно пекучим горем .
Гордою княгинею стала для Франка Юзефа Дзвонковська. Юзефа була дуже вродливою жінкою, і багато хлопців закохувалися в неї, однак вона нікому не відповідала взаємністю, хоча з усіма була привітна і добра. Всі вважали, що це відбувалося із-за того, що вона була «високого походження».
На Франка Юзефа справила сильне враження, він закохався в неї і вирішив, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його дружиною. Дівчина відмовила.
Це образило Франка, лише потім він довідався, що Дзвонковська хворіла на сухоти . Рано чи пізно вона мала померти, тому не могла стати його дружиною. Відмовляла Юзефа і всім іншим, але лише Франкові відкрила істину причину. Саме їй присвячено вірш із збірки «Зів'яле листя»
« Вона умерла!», в якому передав біль та розпач утрати.
Прожити їй судилося всього 30 років. Передчуття не обмануло дівчину. Доводиться тільки дивуватися шляхетності й витримці людини, яка пожертвувала своїм щастям, аби не завдати болю коханому.

3. Целіна Журовська (Зигмунтовська) – жінка, яка не відповіла І.Франку взаємністю, він їй просто не подобався .
Хто ж була ця третя, на яку так «приємно дивитися».
«Фатальним для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ, під її впливом були мої писання «Зів’яле листя», дві п’єски в «Ізмарагді» і ненадрукована повість», — писав Франко до Агатангела Кримського. Так хто ж була ця третя жінка? Її ім’я — Целіна Зиґмунтовська. Вона працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала двох дітей і швидко овдовіла.
Байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів’яле листя». Коли потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто, спокійно, не видумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй імпонували брюнети.
Целіна твердила, що Франко буквально її переслідував. Потім він зник. Але одного дня знову з’явився на пошті в супроводі якоїсь гарної брюнетки. То була дружина Франка. Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій. Вона була надзвичайно примхливою й гордою , не відповідала на любов поета. Ось чому в його уяві вона «женщина чи звір». Франко назве її - ім’ям Регіна, що означає цариця, у повісті «Перехресні стежки». Вона – цариця, королева сонця, мрій і дум поета.

Мотив смутку від нерозділеного кохання, туги за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати, вплітається у жмутки «Зів'ялого листя». Він не знав, як втішити цей біль. Його любов, що народилася колись давно в Лолині, промайнула холодною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської.
     А найкращим другом Франка була «жінка,котра була поруч». Хто це? Що нам відомо про неї та її життя?

4. Ольга Хоружинська – Франкова дружина, жінка, котра була завжди поруч.
  Дворянка за походженням, Ольга Хоружинська була освіченою жінкою, закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат, Вищі жіночі курси в Києві. Знала німецьку, французьку та російську мови. Як писала її донька Анна, була „очитана". Мала добрий характер, була чутлива до людського горя. Її сестра Антоніна згадувала: „Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові „вдома жилося добре". Деякі докоряють Ользі, що вона не зійшлася зі львівським суспільством... Але як це могло бути, коли Ольгу тамошні люди зустріли зовсім нещиро.
Ось що згадує про дружину Святослав Вакарчук у фільмі, який вийшов в 2007 році в рамках циклу Великі Українці – Іван Франко.
Вона допомагала Франкові у багатьох громадських справах, до її порад він часто прислуховувався, покладаючись на літературні смаки дружини. Їй поет присвятив збірку «З вершин і низин». Була вірною дружиною,доброю
матір’ю, народила чотирьох дітей, жертовно ставилася до свого чоловіка. Коли Іван Франко поїхав до Відня захищати докторську дисертацію, то писав їй: „Олю, я хочу догодити твоїй амбіції", знаючи, як вона мріє, аби її чоловік викладав у Львівському університеті. І далі: „Я маю викиди совісти, сиджу тут у теплих бібліотеках, а ти мучишся з дітьми, що хворіють". Іван Франко блискуче захистився, але до викладання його не допустили.. Все це зламало Хоружинську, але не Франка: він попри такі невдачі відкинув пропозицію очолити кафедру професора слов'янських мов у Львівському університеті, бо вважав, що його місце серед українського народу. Постійні нестатки, негаразди озлобили Ольгу, поступово призвели до тяжкої нервової недуги.
Незважаючи на це, Франко до кінця життя шанував свою дружину, був вдячний за підтримку.
Через багато років дочка Анна скаже: "…вона жила життям тата, була його порадницею.

Трагічна любов Франка завдала страждань його романтичній і вразливій душі, але й збагатила світову поезію шедеврами інтимної лірики, які знаходимо у збірці «Зів'яле листя». Слово надається учням, які досліджували ідейно – тематичний зміст поезій.

23.11.2022
І.Франко, збірка «З вершин і низин» у контексті світової літератури (поезії М.Некрасова, Х.Ботєєва, І.Вазова, М.Конопницької)
Епіграф**: І проміж нас живе ясна і чиста слава
Малого Мирона, великого Франка.
(Максим Рильський)

Іван Франко – особистість з шаленою працездатністю, талановита індивідуальність, яка думала про свою землю і українських народ, справжній громадянин, який віддав усі свої сили на те, щоб життя українців стало кращим і повноціннішим.
«Вічні революціонери» - це люди, які намагаються активно впливати на хід подій, допомагати іншим, мріють про краще майбутнє для всього народу. Таким був Іван Франко, такими є його герої. Про це ми будемо говорити сьогодні на уроці.
ІІ. Організаційний момент
Сьогодні на уроці ми з вами познайомимося зі збіркою І.Я.Франка «З вершин і низин». З її композицією, центральною проблемою, провідним мотивом.
     Перш, ніж розпочати розгляд нового матеріалу, пригадаєм з вами матеріал попереднього заняття.
Пригадайте:
1)    Що ви знаєте про дитинство Франка?
(Орієнтовна відповідь учня) Народився Іван Франко 27.08.1856 р. в селі Нагуєвичах Дрогобицького повіту, недалеко від Львова. Дитячі роки майбутнього письменника проходило серед трудового народу. Його батько Яків Франко, розумна людина і добрий коваль, користувався великою повагою в населення. До його кузні приходили селяни, робітники розмовляли про злиденне життя тяжку працю. Розмови глибоко запали вразливу душу малого Івана і викликали співчуття і любов до знедолених.
2)    В яких навчальних закладах вчився?
(Орієнтовна відповідь учня) З 1868 р. – шестирічний Іван навчається в початкові школі сусіднього села Ясениці – Сільної. За два роки (1862 -1864) він добре оволодів трьома мовами: українською, німецькою й польською.
З 1864 – 1867 навчання в так званій нормальній школі, потім у Дрогобицькій гімназії. (1867 -1875)рр...
У 1875 р. Іван Франко вступив на філософський факультет Львівського університету.
І. Франко 1892 р. склав екзамени за весь курс університету у Відні (столиця Австрії). Зі Львівського університету його виключили за революційну діяльність. Окрім того, він захистив докторську дисертацію і отримав звання доктор філософії.
3) Які поетичні збірки поета вам відомі?
(Орієнтовна відповідь учня) Франко - поет. Такі збірки поезій «З вершин і низин»(1887), «Зів’яле листя» (1886 - 1897), «Мій Ізмагард» (1898), «Із днів журби » (1900), «Завжди учень»(1906), «Давнє і нове » (1918), «Із літ моєї молодості» (1914). Поеми «Панські жарти» (1887), «Іван Вишенський»(1900), «На Святоюрській горі» (1898), «Смерть Каїна».
4)    Які прозові твори ви знаєте?
(Орієнтовна відповідь учня) Франко - прозаїк. Залишив нам повісті «Ліси і пасовиська», «Борислав сміється», «Перехресні стежки», «Лель і Полель», «Основи суспільності», «Для домашнього вогнища», «Захар Беркут», «Boa constrictor». Оповідання для дітей « Малий Мирон», «Олівець», «Грицева шкільна наука», «Schonschreben» (красне писання), «Отець гуморист».
5)    Які драматичні твори ви знаєте?
(Орієнтовна відповідь учня) Його перу належать такі драматичні твори: «Сон князя Святослава», «Майстер Чирняк», «Украдене щастя», «Кам’яна душа», «Учитель», «Рябина», «Будка Ч 27», «Три князі на один престол», «Славой і Хрудош», «Послідній крейцар», «Суд святого Николая».
6)    Перекладацька діяльність поета?

(Орієнтовна відповідь учня) Ми знаємо Івана Франка і як перекладача. Перекладав твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Толстого, М. Чернишевського «Що робити», Салтикова-Щедріна М. Помяловського «Бурса і бурсаки», М. Гоголя «Мертві душі», М. Некрасова. Перекладав класиків з французької, німецької, англійської, польської, чеської, словацької мов.
7)    Чому І.Франка називають титаном праці?
(Орієнтовна відповідь учня) Іван Франко - висококультурна освічена, ерудована людина, талановитий учений, поет, прозаїк, драматург, публіцист, перекладач, етнограф, літературний критик, доктор філософії.

Не випадково свого часу П.Загребельний сказав: «Ми не можемо назвати мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко, в якій би він не був великий».

Діти, пропоную вам переглянути відео «Багатогранна творчість Івана Франка» https://sites.google.com/site/ivanfranko1111/tvorcist

Поетична збірка «З вершин і низин» присвячена громадянській тематиці і є двадцятирічним поетичним доробком поета. Видана у 1887 році, друге, перероблене й доповнене видання вийшло 1893 року.
Збірка присвячена дружині поета Ользі Хоружинській.
Центральна проблема збірки – людина і суспільство, а провідний мотив - заклик до осмислення себе як особистості, до збагачення свого духовного світу, самовдосконалення.
Давайте з вами уважно прослухаємо вірш Івана Франка «Каменярі»: https://sites.google.com/site/podlesnajadasha/tvorcist
І. Я. Франко — геніальний український поет, який оспівував людину, її силу. Вірш «Каменярі» часто називають поемою. І це не випадково. Твір дійсно виходить за межі вірша не стільки своїм обсягом, скільки значущістю поставлених проблем.
І хоч із скромності робітники кажуть, що вони «не герої… і не богатирі», але ми, читачі, належно їх оцінюємо: це мужні люди, легендарні богатирі-велетні, ковалі волі й щастя.
До збірки «З вершин і низин» увійшли сонети і один із них «Сікстинська мадонна».
«Сікстинська мадонна» (1881) – цей твір з’явився від споглядання геніальної картини Рафаеля «Сікстинська мадонна». У сонеті звучить віра в непереможну силу високого мистецтва й владу його шедеврів над душами людей. Франко продовжує Шевченкову традицію, возвеличення жінки-матері, він теж її бачить з немовлям на руках. Образ мадонни у творі символізує красу мистецтва, творче натхнення, образ матері, берегині роду.
Сонет — вірш, що складається з 14 рядків зі схемою рим абба — абба — ввг — дгд (можливі відхилення). Перший чотиривірш — це теза, другий — антитеза, заключні два тривірші — синтез, узагальнення думки. Сонети пишуться п'ятистопним ямбом. Цикл сонетів, що складається з 15 творів, називається вінком сонетів.
Справжнім шедевром є сонет І. Франка «Сікстинська мадонна» (цикл «Вольні сонети»).
Поезія «Гімн» - один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ «вічного революціонера» як втілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості.

Хочу закінчити наш урок словами І.Я.Франка: «Скрізь і завжди у мене була одна провідна думка – служити інтересам мого рідного народу та загальнолюдським поступовим гуманним ідеям. Тим двом провідним зорям я, здається, не споневірився досі ніколи і не споневірюся до кінця мого життя» (Іван Франко, 1914 р.)

Домашнє завдання ст. 86-87 – письмово дати відповіді на питання

22.11.2022

Вірш-заклик «Розвивайся ти, високий дубе», поетичний паралелізм та поетична антитеза. Цикл «Вольні сонети» майстерність автора у опануванні цим жанром

Вірш І. Франка «Розвивайся ти, високий дубе…» написаний у дусі народної пісні. Він має таку структуру й образи, які характерні для усної народної творчості. У творі звучать заклики, близькі народові, наведено загальновідомі факти з історії України, означено шляхи боротьби народу за своє майбуття. Аналіз твору “Розвивайся ти, високий дубе” допоможе підготувати літературний паспорт.

«Розвивайся ти, високий дубе…» аналіз (паспорт)

Автор – Іван Франко

Рік написання – 17 березня 1883

Вид лірики: громадянська.

Жанр: вірш-алегорія.

Збірка – “З вершин і низин”. Цикл – “Україна”

Тема: віра в майбутнє своєї нації.

Ідея революції: заклик єднатися, щирою працею вiдродити матiр-вiтчизну.

Основна думка: боротьба українського народу за свої соціальні й національні права

Провідний мотив — віра у світле майбутнє України та її народу, заклик до єднання, до щирої праці, яка відродить матір-вітчизну.

Віршовий розмір – п’ятистопний хорей, що чергується з тристопним. Але наявність пірихіїв та порушення ритму у четвертому рядку демонструє тяжіння до фольклорних форм, для яких таке явище властиве. Використання близької до фольклорної форми дає змогу точніше зрозуміти підтекст.

Римування: паралельне (суміжне).

Композиція твору. Твір починається окличним реченням-звертанням, у якому поет наголошує на тому, що скоро прийде весна красна, символ оновлення життя. Ось тоді Україна встане з колін, вільна і щаслива, єдина, непомежована, пригорне теплою рукою своїх дітей. Поет низкою риторичних питань запитує і стверджує думку про те, шо українці вже достатньо «наслужились Москві і ляхові» і вже багато наточилось «братерської крові». Рефреном звучать слова-закликн до високого дуба — розвиватися, бо вже скоро буде весна красна, до українських людей — вставати, єднатися та брататися «в товариство чесне». Тільки тоді в щирих трудах «Вкраїна воскресне!»

Образи твору. Центральний образ твору — це образ матері-України.

«Розвивайся ти, високий дубе…» художні засоби

Народний психологічний паралелізм: картина весняного розквіту — картина розквіту України; дуб — символ сили, духовної міці; весна — пора оновлення; отже, це образи-символи, характерні для фольклору.

Епітети «тяжкії кайдани»; «славна, вільна, одна, нероздільна Україна»; «тепла рука»; «діти нещасливі, блудні сиротята»; «святеє діло»; «щира дружба» передають емоційне ставлення автора.

Метафори «Україна встане», «щезнуть межі, що помежували», «згорне мати до себе всі діти»; гіперболу «мало наточились братерської крові» використано, аби переконати читача, викликати в уяві знайомі образи й асоціації (зокрема алюзії на твори Шевченка підкреслюють наступність і спорідненість позицій двох великих поетів у відношенні до України).

Іван Франко написав твір у XIX ст., але цей вірш залишається актуальним і за наших часів, адже в ньому йдеться про незалежну, вільну Україну, про єднання й щиру дружбу. У творі звучать заклики підніматися «на святеє діло, на щирую дружбу» за те, щоб бути «газдою, не слугою» у власній хаті.

Домашнє завдання:

Ст. 82-84, опрацювати матеріал за підручником – усно

Ст. 84-85, відповіді на питання – письмово

17.11.2022

Запрошую вас на 5,6 онлайн урок

Збірка І. Франка “З вершин і низин” –
важливий етап у розвитку української поезії

Іван Якович Франко – неординарна особистість, людина великого таланту і надзвичайної працездатності. Геніальний поет і прозаїк, блискучий учений, гострий літературний критик, видатний громадсько-політичний діяч, історик, мовознавець, поліглот, видавець, народний педагог. Він – Каменяр, який боровся проти гніту і тиранії за нове, світле і прекрасне життя трудового народу. Про це свідчить друга збірка письменника – “З вершин і низин”, яка стала важливим етапом на шляху розвитку української літератури.

Вона – найвидатніше явище в українській поезії після “Кобзаря” Т. Шевченка. Справедливо про неї сказав П. Хропко: “Уже назва збірки “З вершин і низин” (1893) вказувала на контрастність її побудови, зосередженої навколо проблем буття людини і народу – від вершини духовності, національної ментальності до низин повсякденності”.

Головний ліричний герой збірки – борець, революціонер, який прагне оновлення, йому відомі шляхи, якими слід іти, щоб досягти

гуманістичного ідеалу. Тож не дивно, що одним із провідних мотивів збірки є мотив звеличення подвижництва і волелюбності, людей з новим мисленням, які готові в ім’я щастя народу

Працювати й боротися, навіть якщо доведеться віддати життя. Так, у вірші “Каменярі” передано величну картину боротьби каменярів за кращу долю:

І всі ми вірили, що своїми руками

Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,

Що кров’ю власною і власними кістками

Твердий змуруємо гостинець, і за нами

Прийде нове життя, добро нове у світ.

У збірці також знайшли відтворення реалістичні картини життя знедоленого народу. Особливо хвилюють і викликають співчуття герої циклу “Галицькі образки”. Автор показує умови, в яких живуть селяни, переконливо стверджує, що безземелля призводить до злиднів, а ті в свою чергу стають причиною родинних трагедій і злочинів.

Яскравою ілюстрацією є вірші “Гадки на межі” та “Гадки під мужицькою скибою”.

У багатьох віршах збірки звучить мотив викриття тиранії й ницості, протесту проти гноблення народу та людини-трудівника. Особливо відчутно передається цей настрій у поезіях циклу “Оси”, у віршах “Беркут”, “Тюрмо народів, обручем сталевим…”

Але поет-патріот запевнений, що довго так тривати не може, настане час двобою зі злом, стануться у суспільстві кардинальні зміни, адже, як сказано у поезії “Гримить”, уже “мільйони чекають щасливої зміни”. А у веснянці “Viverememento” автор прямо говорить, що для того щоб знищити горе і несправедливість, слід боротися, бо “лиш боротись – значить жить”.

У збірці “З вершин і низин” Франко постає як прихильник незалежності та суверенності України. Цикл “Україна” пронизаний патріотичним пафосом, упевненістю, що завзята боротьба “за волю, щастя і честь” увінчається успіхом.

У творчості практично кожного митця порушується питання про роль мистецтва в суспільному житті. Не оминає цієї теми й Франко. У поезіях “Колись в сонетах Данте і Петрарки”, “Сікстинська мадонна” Франко намагається розгадати загадку вічної таємниці творчості. А у вірші “Котляревський” висловлює свою пошану зачинателю нової української літератури:

Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз.

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Збірка “З вершин і низин” утверджує безсмертя народу та його національних цінностей. У ній звучить заклик берегти духовність і пам’ятати про те, що наш народ гідний щасливого життя в незалежній державі. Тому основний лейтмотив збірки – це оптимістичне очікування оновлення світу, утвердження думки про вічність народу, його духовності, віра у всеперемагаючу силу науки та поступу.
Домашня робота: ст. 77-79, опрацювати матеріал за підручником.

17.11.2022
«Гімн» - один із найкращих творів революційно-патріотичної лірики в українській літературі

Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу. Він не тільки вважав за святий обов’язок служити людям, а й благословляв добровільно взятий на свої плечі тягар.
Своєю творчістю Іван Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга “З вершин і низин” (1887) засвідчила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.Поетична збірка «З вершин і низин» має оригінальну новаторську композицію: автор «покинув думку про хронологічний порядок» (І.Франко) укладання творів, а вдався до жанрово-тематичного. Книга має сім розділів: «De profundis» (з глибин, з низин), «Профілі і маски», «Сонети», «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти» (поема), «Легенди». Перші три розділи поділено на цикли. Так, розділ «De profundis» охоплює такі цикли: «Веснянки», «Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи», «Думи пролетарія», «Excelsior!» (угору, до вершин).

          Перше видання збірки датується 1887 року, а друге, значно доповнене видання, – 1893 року.

          Відкриває збірку вірш «Гімн» (1880) (авторський підзаголовок «Замість пролога»), у центрі якого алегоричний образ вічного революціонера. Це алегорія одвічного пориву людського духу до волі, це – «дух, наука, думка, воля». Анафора «ні (ані)» у першій строфі підсилює думку про невмирущість волелюбного прагнення людини.

Теорія літератури. ГІМН, у, чол.

1.    Урочиста пісня, прийнята як символ державної або класової єдності.

2.    перен. Захоплена хвала кому-, чому-небудь.

Покладений на музику Миколою Лисенком цей твір стан національним гімном українців

5.2. Прослуховування аудіозапису/ перегляд відеозапису «Гімну»

https://youtu.be/_vveTO0O0Os

У вірші «Гімн» мільйони пригноблених і скривджених покликав голос “вічного революціонера”, що не мириться з неволею. Розійшовшись “по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”, цей голос дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття: “Не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”.

Важливо, що поет наголошує не на руїнницьких закликах, а на великій перетворюючій силі “науки, думки, волі”. Саме вони протистоять тій “пітьмі”, що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба. Енергійний ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього національно «поневоленого народу.

Вірш Івана Франка “Гімн”, як і Шевченків “Заповіт”, був одним із неофіційних гімнів бездержавного народу.

Поезія «Гімн» — один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ «вічного революціонера» як втілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій перетворюючій силі «науки, думки, волі». Вірш «Гімн» Івана Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі. Завжди в суспільстві будуть знаходитися «вічні революціонери», небайдужі до народного горя, страждань та неволі. Вони прямуватимуть уперед і кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання з боку офіційної влади. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній:

Дух, наука, думка, воля

Не уступить пітьмі поля…

Франко вірить, що розвалиться «зла руїна» і настане новий день, прихід якого ніхто не зможе спинити. Але для цього треба

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі

Кращу долю в боротьбі…

5.3. Виразне читання твору

Вічний революціонер —

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю, —

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськiї тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою, —

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум нещастя,

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революціонер —

Дух, наука, думка, воля —

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

          5.4. Аналіз твору
1.    Хто є головним героєм твору?
Головний герой лірики І. Франка — незламний борець – вічний революціонер. Слово революціонер у цьому вірші вжите автором вперше в українській літературі.
2.    Як тлумачиться слово революціонер у словнику?
революціонер; ч. (фр.) 1. Активний учасник революційного руху, діяч революції. 2. Той, хто здійснює переворот у тій чи іншій галузі знання, в техніці, мистецтві тощо.
3.    У вірші Франка революціонер конкретна особа, чи абстрактний образ?
Композиція вірша «Гімн» — вірш поділяється на три частини, яким можна умовно дати назви: «Вічний революціонер», «Він не вмер, він ще живе», «Розвалилась зла руїна».
Тема: психологічний та патріотичний драматизм. «Вічного революціонер» — втілення нездоланності народу та його прагнень до свободи.
Ідея: незламність бажання й пошуків волі і правди, невпинне зростання визвольного руху.
Основна думка: 1. Заклик до активної життєвої позиції 2. Схвалення боротьби передових людей за поступ, справедливе суспільство 3. Прогрес людства зупинити не можна 4. Заклик до оптимістичного світобачення
Літературний рід: лірика
Вид лірики: громадянська
Віршовий розмір: хорей
Тип римування: суміжне
5.5. Аналіз художніх особливостей вірша
- Яку роль відіграють у творі художні засоби?
- Відшукайте художні засоби у вірші «Гімн»
Кожна група шукає певні художні засоби і дає відповіді на запитання:
1. Яку роль вони виконують у тексті?
2. Чи можна замінити вжите автором слово якимось іншим? Якщо так, то яким?
Художні засоби. Щоб підкреслити ідею незламності революціонера, автор використовує анафору «ні»:
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
«Дух» персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить. Вони додають відчуття руху, незвичайної сили, для якої вже настає час.
У поезії використані риторичні запитання: «І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день?»
За допомогою чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф), алітерацій (р) поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гімну.
Художні засоби вірша «Гімн» надають твору виразності, конкретики.
Вірш покладений на музику, його ритм експресивний, а художні засоби (анафора, перелічення, метафора) дуже виразні. Контраст – провідний художній засіб вірша: «поступ», «щастя», «волю» - «попівськії тортури», «тюремні царські мури», «війська муштровані», «гармати лаштовані», «шпіонське ремесло»; «сльози», «сум» - «сила», «завзяття»; «зла руїна» - «воля», «розвидняющийся день».
Домашнє завдання.
1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника ст.79-80
2. Вивчити напам'ять вірш «Гімн»
3. на ст. 80 питання – письмово дати відповіді на 7 питань

16.11.2022

Життєвий і творчий шлях І.Франка — видатного українського письменника, вченого, громадського діяча. Багатогранна його діяльність в українській культурі, її вплив на пробудження національної свідомості народу

Епіграф до уроку

Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки

Людського духу, в якій би не працював Іван Франко

і в якій би він не був великий.

Павло Загребельний

Вивчаючи творчість корифеїв українського театру, ми говорили про обдарованість, талант і геніальність. Пригадаємо значення двох останніх слів.

Талант (гр. talanton) — 1) високий рівень обдарованості; 2) творча обдарованість у мистецтві, характерними ознаками якої є: сила художнього мислення, активність уяви, спостежливість, глибина пам’яті, багатство емоцій).

Геній (лат. genius — «дух», «хранитель») — найвищий рівень обдарованості людини, що має ознаки таланту, наукової та естетичної інтуїції.

З приводу цих понять висловлювалось чимало письменників, учених, мислителів, але в основі кожного висловлювання лежить єдине слово — надлюдина.

На сьогоднішньому уроці розглянемо постать, яку однозначно можна назвати генієм, або, за висловом Павла Тичини, «талантом серед талантів» - це Іван Франко.

Іван Якович Франко. 1856-1916

Письменник, учений, громадський діяч.

Багатогранність діяльності в українській літературі, її вплив на розвиток української та світової культури, пробудження національної свідомості

Від смерті Т.Шевченка ніхто з українців не зажив більшої слави на просторах України, ніж Іван Франко. Важко знайти у світовій літературі творця такого діапазону, з такою динамікою культурно-наукової та суспільно-політичної діяльності, яким був син галицького коваля.

Він був поетом, прозаїком і драматургом; перекладачем і літературним критиком, істориком і теоретиком літератури, театру, мистецтва; публіцистом, філософом, фольклористом, мовознавцем, етнографом й економістом; громадським діячем.

Іван Франко репрезентує Україну, свій народ, свою епоху і нашого сучасника у світову культуру.

П’ятдесят томів повного зібрання творів Івана Франка не вмістили всіх його праць, а частина з них, особливо написаних іншими мовами, ще чекає на своїх дослідників. Франкознавцям ще є над чим працювати. А нам з вами сьогодні треба зрозуміти, за що саме Іван Франко зажив світової слави.

- Під час нашої роботи ви повинні бути уважними, свідомо сприймайте лекційний матеріал і заповнюйте таблицю «Жанрова різноманітність творів І.Франка» за підготовленими трафаретами. У кінці уроку ви самостійно узагальните матеріал і прокоментуєте його.

Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (тепер село Івана Франка Дрогобицького району Львівської області) в родині хлібороба Якова Франка, який одночасно був і добрим ковалем, що славився на всю округу. Його шанували й любили люди за природний розум, за щиру, людяну вдачу.

У кузні завжди було людно, бо тут не тільки кипіла робота, а й велись розмови про минуле й сучасне життя народу. Батькова кузня стала для майбутнього письменника першою життєвою школою, а батькові оповідання про важке життя робітників — першими незабутніми кроками.

Дмитро Павличко справедливо зауважував: «Правдива іскра Прометея злетіла з батькового ковадла… в дитяче серце поета, вибухнула вулканами любові до праці, до правди, до свободи…».

Так само глибоко вкарбувався в душу юного Франка образ його матері. Марія Франко, жінка-селянка, від природи була ніжна й чутлива до краси, до слова, дуже любила свого допитливого сина. Це від неї поніс він у життя переконання, що пісня і праця — «великі дві сили».

Своє дитинство Франко опише в оповіданнях «У кузні», «Малий Мирон», «Під оборогом».

Здобуття освіти

Про перші свої шкільні роки письменник розповів в оповіданнях «Грицева шкільна наука» й «Олівець». Після закінчення дворічної початкової школи батько віддав сина у так звану «нормальну» школу в Дрогобичі, де, за спогадами самого Франка, «діти туманіли з остраху, тратили голос, пам’ять і віру в себе». Жорстокість у цій школі посіяла в серці малого Івана обурення проти всякого поневолення й тиранства. Але, незважаючи на жахливі умови навчання, сільський хлопчина, з якого глузували вчителі й учні (панські сини), виявив свій незвичайний природний розум, всебічну обдарованість і став першим учнем школи.

На дев’ятому році життя малий Іван переживає страшне горе — смерть батька — найближчого друга й порадника.

Щоб зберегти господарство, врятувати своїх четверо дітей від злиднів, мати Франка вийшла заміж вдруге. Вітчим Григорій Гаврилик по-батьківськи поставився до нерідних дітей і дав змогу Іванову продовжити навчання.

Іван Франко у 1867 році вступає до Дрогобицької гімназії. Спочатку з погордою поставилися тут до мужицького сина, глузували з його полотняного одягу, великих батькових чобіт, але незабаром учителі й учні змушені були визнати Франка за його феноменальну пам’ять і проникливий розум найздібнішим учнем.

У гімназії Іван займається самоосвітою, захоплюється творами класиків світової літератури, самотужки вивчає іноземні мови і в оригіналі читає Гомера, Шекспіра, Гете, Міллера, Гейне.

Цілий переворот відбувся в душі вразливого гімназиста, коли він прочитав «Кобзар» Т.Шевченка. Зі сторінок цієї незвичайної книжки до нього заговорив сам народ, розповівши про свої болі й страждання, про свій гнів до гнобителів. Під впливом полум’яного шевченківського слова зовсім по-іншому глянув юний Франко на нужденне життя селянина й робітника, на їх жебрацьке існування, на становище трудящих Галичини під владою австрійських магнатів та польської шляхти.

Із шкільних років майбутній письменник був пристрасно закоханий у книжку. Уже в 5 класі гімназії він почав збирати власну бібліотеку, яка в результаті стала найбільшою у Львові — 10 000 томів. Оцінюючи книжку сховищем людської мудрості, І.Франко писав:

Книги — морська глибина:

Хто в них пірна аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перла виносить.

Одного літнього дня на Івана чекає страшна звістка — вдома помирає мати. Ковтаючи сльози, хлопець біг 15 кілометрів з Дрогобича до рідного села. Біля постелі найріднішої людини простояв цілу ніч, а вранці її не стало.

Розради шукає в наполегливій праці, не розлучається з книжкою і розпочинає збір усної народної творчості. Так починається шлях до науковця-фольклориста.

У центрі громадського життя

Восени 1875 року, сповнений жадобою до знань, обдарований випускник Дрогобицької гімназії вступає на філософський факультет Львівського університету.

«Я пристрасно прагнув знання, але одержав тільки мертвий крам… Я розчарувався, відчув огиду і почав шукати знання поза університетом», - з досадою писав Іван Франко. Замість омріяних професорів-сподвижників науки і прогресу він зустрів холодних і тупих викладачів, вірних слуг австрійської монархії.

Шукаючи відповіді на питання, чому існує нерівність між людьми, як поліпшити життя мільйонів трудящих, допитливий студент захоплюється творами тих письменників і вчених, які оцінювали життя з демократичних начал. Це — твори Шевченка, праці Михайла Драгоманова, демократична діяльність студента університету Михайла Павлика.

І.Франко входить до редакції журналу «Друг» і прагне перетворити його на трибуну передової думки в Західній Україні. На сторінках журналу з’являються твори, написані народною мовою, під псевдонімом Мирон.

У 1876 році виходить перша збірка І.Франка «Баляди і розкази».

Всього за два роки перебування у Львові Іван Франко стає видатним громадським діячем, до голосу якого прислухаються і друзі, і вороги. Основним дороговказом у житті стають невтомні пошуки шляхів до кращого майбутнього.

Шлях боротьби і тяжких випробувань

Діяльність Івана Франка в очах австрійських властей розцінюється як державний злочин і служить приводом до арешту. Його звинувачують в приналежності до таємної антиурядової організації.

У червні 1877 року Івана Франка арештовують і кидають за грати львівської тюрми. Але поет не опускає рук. Він записує народні пісні і приказки, почуті від в’язнів, складає цикл «Скорбні пісні»:

За що мене в пута скували?

За що мені воленьку взяли?

Кому я і чим завинив?

Чи тим, що народ свій любив?

Свій перший арешт Іван Франко назвав «страшною і тяжкою пробою» сили волі, мужності і витримки. Дев’ятимісячне ув’язнення ще більше переконало у необхідності боротьби проти безправ’я і тиранії.

Найважчі випробування чекали Івана Франка після виходу з тюрми. Його проголошено найбільшим злочинцем, виключено з усіх громадських товариств й організацій, перед ним закривали двері квартир перелякані галицькі міщани, навіть добрі знайомі боялися заговорити з ним на вулиці:

Самотою ходжу я, мов блуд,

З горем в серці нестерпно важким…

Всі знайомі минають, ідуть —

Поділитися горем ні з ким.

Отже, боротьба і праця — це становило тепер весь зміст життя. У 1878 році І.Франко засновує журнал «Громадський друг», у першому номері якого друкує славнозвісну поезію «Товаришам із тюрми», що проголошувала програму боротьби демократичної молоді за новий суспільний лад:

Наша ціль — людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ,

І братерство велике, всесвітнє,

Вільна праця і вільна любов!

За цю поезію журнал «Громадський друг» було конфісковано, натомість І.Франко разом с М.Павликом та їхніми однодумцями готують наступні випуски журналу під назвами «Дзвін» і «Молот».

І ще з могутнішим закликом звучать Франкові «Каменярі»:

Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу сесю розбить.

Велика видавнича праця Каменяра — це лише частка його титанічної праці. Письменник-борець бере активну участь у виданні польської робітничої газети «Рrаса», виступає з лекціями перед робітниками, відвідує лекції в університеті, самотужки вивчає англійську та французьку мови, удосконалює слов’янські й німецьку мови; пише, перекладає і друкує.

4 березня 1880 року І.Франка арештовують вдруге. Три місяці утримували його в коломийській в’язниці під найсуворішим наглядом. Після звільнення поет зазнав страшних поневірянь. У супроводі жандармів його відправляють з Коломиї у рідне село. Його переслідують, з ним не спілкуються навіть найближчі друзі, він втрачає надію одружитися з коханою дівчиною Ольгою Рошкевич. Але він продовжує працювати і видає цикл поезій «Думи пролетарія», програмним твором якого є вірш «На суді». Звучить заклик підсудного в’язня повалити експлуататорський лад.

Після шевченківських закликів до боротьби не чути було такого прямого і нещадного засудження тогочасного суспільного ладу:

... дармоїдство тут

З робучих рук ссе кров і піт;

За те, що тут з катедр, амвон

Ллєсь темнота, не ясний світ;

За те, що ллєсь мільйонів кров

По прихоті панів, царів;

За те, що люди людям тут

Кати, боги, раби гірш псів.

«На суді»

У 1887 році видає збірку «З вершин і низин», що стала найвизначнішим явищем в українській літературі після Шевченкового «Кобзаря».

На повний голос на всю Україну прозвучали визвольні Франкові ідеї.

(Виразне прочитання вірша)

* Пояснити учням, що слово «революціонер» увів І.Франко. Воно означало «дух» прагнення боротьби, здобуття свободи. У нашому розумінні — це людина-борець.

Працю - народові

У 1889 році І.Франка чекало нове випробування — його арештовують і обвинувачують у соціалістичній пропаганді. Більше двох місяців поліція тримала письменника в тюрмі, але за відсутністю доказів змушена була відпустити.

Палка любов до свого народу, боротьба за його волю єднає І.Франка з М.Коцюбинським, Лесею Українкою.

Іван Франко успішно захищає у Віденському університеті докторську дисертацію і мріє викладати у Львівському університеті українську літературу. Та австрійський уряд і галицьке панство бояться впливу І.Франка на молодь і не допускають його до університетської кафедри. За цим життєвим ударом сиплються інші, зокрема, його тричі не обирають до австрійського парламенту. Кандидатуру мужицького посла провалюють підкупом, шантажем і навіть кривавими розправами.

Загартований боротьбою і постійними переслідуваннями, Великий Каменяр починає видавництво журналу «Житє і слово», об’єднуючи при цьому прогресивні літературні сили України.

Знаменною подією в житті І.Франка було святкування 25-річного ювілею його літературної діяльності. Виступаючи, він сказав: «Яко син селянина, «вигодуваний твердим мужицьким хлібом» я почуваю себе до обов’язку віддати працю свого життя простому народові».

Безсмертна спадщина

Яку ж спадщину залишив українському народові Іван Франко?

Звертаю вашу увагу на таблицю. Прокоментуйте занотоване вами у ході уроку. (Коментар учнів)

Жанрова різноманітність творів І.Франка

Жанри	Твори
Лірика (збірки)	«З вершин і низин», «Зів’яле листя»
Епос	«Перехресні стежки», «Захар Беркут»
Ліро-епічні твори	«Мойсей», «Іван Вишенський»
Драма	«Украдене щастя»

Серед цих творів ті, які винесені на ЗНО. Їх ми будемо вивчати на наступних уроках.

Хочу звернути увагу на титанічну перекладацьку діяльність Івана Франка. Він знав й перекладав з староруської, чеської, болгарської, італійської, португальської, єврейської, китайської, австралійської, угорської, німецької, мадярської, шведської, фінської, сербської і, звичайно, англійської. Робив це майстерно, геніально.

Домашнє завдання: ст. 76-79, короткий конспект, підготуватись до бесіди

15.11.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок (посилання вище)
П. Грабовський, поетичний цикл "Веснянки",
його спорідненість з "Веснянками" І.Франка

10.11.2022

Лірична поезія Я. Щоголева та І. Манжури, її місце в історії української літератури. Роль поезії Б. Грінченка, М. Старицького та П. Грабовського у пробуджені національної свідомості українського народу.

П. Грабовський, стисла розповідь про життя поета (збірки "Пролісок", "З півночі", "Кобза"). Вірш "Я не співець чудової природи".

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Павло Арсенович Грабовський – український поет-революціонер, публіцист і критик, перекладач з багатьох мов світу, полум’яний пропагандист російської літератури і послідовний співець дружби народів.

Народився П.Грабовький в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена і Ксенії Грабовських. Він був другою дитиною в сім’ї. Батько був паламарем у слободі, занедужав на сухоти і помер у молодому віці, лишивши п’ятеро дітей.

Спочатку П.Грабовький навчався у місцевій церковно-парафіальній школі, а на десятому віці життя стає учнем Охтирської бурси, котра нічого йому не дала. З 1879 року П.Грабовський навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час Грабовський знайомиться з передовою російською і світовою літературою, що сприяє формуванню його революційного світогляду. Вступає в організацію народників “Чорний переділ” і мріє всі сили, навіть життя, віддати за народ.

У 18 років Грабовський за переховування забороненої літератури був заарештований, виключений з семінарії і висланий в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає початок творчості поета.

Перебуваючи під гласним наглядом поліції в Пушкарному Грабовький пише численні кореспонденції в газеті “Южный край”, вірші і прозові твори.

В 1885 році після закінчення домашнього арешту Грабовський знову повертається до Харкова, влаштовується коректором. Але працював недовго. Поета було знову заарештовано. Чимало часу П.Грабовський знемагав в харківській та ізюмській тюрмах і після тривалого слідства та суду його було вислано на 5 років до Сибіру (в Іркутську губернію).

Шлях на заслання полегшили Грабовському зустріч і дружба з Надією Костянтинівною Сигидою, революціонеркою, людиною великої душі і мужнього серця. Вплив Сигиди на Грабовського був величезний. Цій мужній людині письменник присвятив близько 18 поезій. Із схвилюванням він розповідав про трагічну смерть Сигиди і її трьох товаришок – М.Ковалевської, Н.Смирницької, М.Калюжної, що тієї самої ночі померли, прийнявши отруту як протест проти закатування Сигиди.

Смерть Надії Сигиди була великим ударом для Павла Грабовського, але не похитнули його віри в необхідність і справедливість революційної боротьби.

Це були важкі роки, але незважаючи на несприятливі умови для творчої роботи, на тяжку хворобу легень, П.Грабовський багато працював. І люди, особливо молодь, дуже тяглись до поета.

У Вілюйську Грабовський підготував збірки своїх оригінальних і перекладних поезій, які згодом вийшли у Львові (“Пролісок” (1894), “Твори Івана Сурика” (1894), “З чужого поля” (1895), “З півночі” (1896) та інші.

У 1896 році Грабовський переїхав до Якутська, а згодом, знесилений, хворий, він оселяється назавжди в Тобольську. У Якутську поет укладає збірки “Кобза” (1898), “Песни Украины” (1898), “Хвиля” (1899).

В кінці 1900 року – Грабовський одружився з А.М.Лук’яновою, яка вчилася у фельдшерській школі. Анастасія Миколаївна Лук’янова, вислана з Москви до Тобольська під таємний нагляд поліції, була молодою, вродливою, життєрадісною особою. У кінці 1901 року у Грабовських народився син Борис, названий на честь Бориса Грінченка.

Ще в Іркутській тюрмі П.Грабовський зрозумів, що єдиним його засобом боротьби, який надає смисл життю, є слово. Все інше – воля, Україна, здоров’я – у нього вже було відібрано. Залишалася робота. Як порятунок від самотності й туги, як спосіб буття, як надія, що твій голос почують там, на рідній землі.

Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята гуманізмом та оптимізмом, глибиною народної мудрості, стала органічною частиною творів поета.

Творчість Грабовського була неперевершеним зразком. Революційні мотиви в ліриці поета знаходимо в поезіях “Справжні герої”, “Уперед”, “Надія”, “До Н.К.С.”. Про громадські обов’язки митця Грабовський пише у своїх віршах “Я не співець чудової природи”, “До парнасців”, “Поетам – українцям”.

Інтернаціональні мотиви займають значне місце в літературному доробку П.Грабовського. Про спільність інтересів трудящих говориться у віршах “До Б.С-го”, “Текінка”, “Бурятка”, “Червоний жупан”.

Поезії Грабовського “До українців”, “Далеко”, “До України”, “Україна приснилась мені” мають патріотичний, національно-визвольний характер. В поезіях Грабовського знаходимо чимало майстерно змальованих картин природи, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих. Це пейзажна лірика “Сон”, “Квітень”, “Вечір”, цикл “Веснянки”.

Дитяча тематика приваблювала Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання “До школи”, “Дітям”. Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші поета “Сонечко та дощик”, “Щоглик”, “Соловейко”, “Дніпр”, “Метеличок”.

Ім’я П.Грабовського перекладача стоїть поруч з іменами інших українських передових письменників кінця 19 ст., які вписали яскраву сторінку в літературно-мистецьке єднання українського народу з іншими народами.

Постать П.Грабовського важко уявити без його літературно-критичних праць. Адже поет вперше в українській літературі порушив саме у своїх критичних працях цілу низку важливих суспільно-політичних питань.

Будучи вже тяжко хворий, за п’ять днів до смерті поет пише Б.Грінченкові хвилюючого листа, в якому виливає свій біль, що вже не доведеться йому більше побачити улюбленої батьківщини. 12 грудня 1902 року П.Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт – поховали поруч з могилами декабристів.

Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота, - ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.

***

Значне місце в творчості П.Грабовського відведено змалюванню важкого підневільного життя трудівника. Найбільше вражають твори, в яких поет малює конкретні вихоплені з життя образи, картини. Такими є поезії “До матері”, “Швачка”, “Трудівниця”, “Робітникові”.

У ліричному зверненні “До матері”, яке було написане у місцях Сибіру, поет у дусі народної творчості з теплотою і ніжністю називає матір голубкою. Звернення “мамо-голубко!” посилюється повторюванням у наступній строфі.

Поет проникає в глибину материнської душі, проймається її болями, горем, стражданням. Зіставленням душевного стану сина й матері досягається ще глибше психологічне взаємопроникнення.

Так дві протилежні соціальні сили, - з одного боку – знедолені поет і матір, з другого – їх гнобителі “судді” – входять у кульмінаційне зіткнення. Конфлікт набирає найвищої напруги, протест досягає найбільшої сили. А все разом випромінює ясну ідею: єдиний захист від неправого суду – незламна стійкість і невпинна, до повної перемоги, боротьба проти класових ворогів трудящих.

Ніби дальшим поглибленням жіночого образу є вірш “Швачка”. Праця швачки на веридливих паненят – каторжна, вона “кров висисає”. Поет створив виразний образ “тяжкою працею змореної” жінки, переконливо розказав про сумну долю швачки, яка холодними днями і ночами сидить над панським шитвом, нахиливши голівоньку, щоб худесенькими руками заробити на шматок хліба.П.Грабовський порушив важливі соціальні проблеми, торкнувся болючих питань народу.

Героїня твору “Трудівниця” – народна вчителька. Вона безмежно любить людей, самовіддано служить їм аж до самої смерті. Грабовський відтворив у вірші типове явище 70-80-х років, коли революційно-демократична інтелігенція йшла “в народ”, несла, пропагувала передові ідеї і часто гинула в нерівній боротьбі за правду. Грабовський знав чимало фактів з життя інтелігенції, яка “всю душу” вкладала в роботу для поліпшення життя народу.

Поезія “Трудівниця” – сюжетний вірш, відтворює життя народної вчительки. Опис сільської школи говорить про ту бідність і нужду, в якій жила вчителька. Поет показує, що для дітей вчителька була ясним променем у важкому і темному житті села, а для їх батьків – порадником і другом. Тому з таким болем і гіркотою прощається село з учителькою:

Гірко батьки заридали,

Аж надривались малі.

Смерть своєї вчительки діти і їхні батьки сприйняли як особисте непоправне горе. У творі поет висловив глибоке співчуття до людини тяжкої долі, підніс ідею вірного і самовідданого служіння народові. Глибока і щира любов трудящих до померлої вчительки була найвищою нагородою за її труд. У творі важливу роль відіграють пейзажі, якими починається і завершується вірш.

Вірш “Трудівниця” змушує читача замислитись над причинами такого становища. Поезія звучала як заклик до громадськості звернути увагу на народних учителів, здатних на самопожертву заради інтересів трудящих.

Трагічну картину життя знедоленого трудівника – важка щоденна праця, потім смерть “посеред улиці” – відтворено у вірші “Робітникові”. Твір має дві редакції. У другому варіанті поет пішов по лінії нагнітання деталей, введення нових образів, конкретизації і соціальної загостреності:

Нехай без хліба пухнуть діти,

Як цуценята у норі;

А ти працюй; ти мусиш жити,

Щоб мали кошт багатирі.

У цьому вірші П.Грабовський показав тяжке становище трудящої людини в капіталістичному суспільстві, її підневільну працю. Людина потрібна лише до того часу, поки вона “на вічнім заробітку” не витратить своїх сил. Коли ж це станеться, її викидають геть на вулицю. Отже, в поезіях “Швачка”, “Робітникові”, “Трудівниця” поет проводить думку, що народ оцінить твою працю, коли служити йому самовіддано, щиро.

Домашнє завдання: зробіть конспект біографії, перегляньте відео

09.11.2022

Запрошую вас о 11 годині на Всеукраїнський диктант єдності.
Посилання скину у групу

07.11.2022
Новий етап у розвитку української поезії. Провідна роль поетичної творчості І.Франка в літературі цього періоду. Визначальна роль збірки "З вершин і низин" та філософської поеми "Мойсей" в українській літературі
1. Біографія Івана Франка

2. Про збірку "З вершин і низин"

Домашнє завдання: зробіть конспект поданого матеріалу у зошиту зошит

03.11.2022

Контрольна робота №3. «Творчість Старицького»

Виконати в робочому зошиті

І рівень

1. Яку назву отримав театр другої половини XIX ст.?

   а) «театр драматургів»;                  б) «театр професіоналів»;

   в) «театр корифеїв»;             г) театр Марка Кропивницького.

2. Який твір М. Старицького за жанровими ознаками не є драматичним?

   а) «Не судилось»;                 б) «Ой, не ходи, Грицю, тай на вечорниці»;

   в) «Виклик»;               г) «Талан».

3. Заклик боротися, не покладаючи рук, із самодержавною тиранією звучить у поезії М. Старицького:

   а) «В садку»;               б) «До молоді»;

   в) «Поету»;                           г) «Гетьман».

4. Якому персонажеві твору М. Старицького «Облога Буші» належать слова: «Слухайте ж, панове, тою другу річ... Чотири дні тому від славного нашого полковника Богуна... здібрав я наказа, щоби ми, в разі нападу на нас сил ворожих, затримали їх тут в іпермицерії наскільки мого, аби тим дати пану полковнику час діждатися підмоги у Барі. То як, на вашу думку, панове, чи надовго здолаємо ми затримати злочинців?»?

   а) Верхидубу;             б) Шраму;            в) Потоцькому;

   г) сотникові Завісному;        д) Антону Корецькому.

5. Народною піснею стала поезія М. Старицького;

   а) «О дякую, що ти прийшла-таки»;       б) «Не сумуй, моя зірко кохана»;

   в) «Виклик»;                                   г) «Ой, не ходи, Грицю…»

6. Драму «Талан» М. Старицький присвятив:

   а) Г. Затиркевич-Карпинській;                б) М. Заньковецькій;

   в) М. Садовській-Барілотті;           г) Л. Старицькій-Черняхівській.

II рівень

1. Укажіть митця, який високо оцінив творчість Михайла Старицького: «Старицький був першим із тих, кому доводилося проламувати псевдошевченківські шаблони і виводити нашу поезію на ширший шлях творчості».

2. Слова якого персонажа повісті М. Старицького «Облога Буші» стали поштовхом до активних дій у боротьбі проти ляхів: «Не даймо ж ми на знущання ні хреста, ні жінок, ні сестер, ні дітей, а ляжмо кістками за нашу правду і за нашу віру»?

3. Історико-романтична повість – це… (дайте визначення).

III рівень

1. Дайте визначення трагедії як жанру драматургії. Наведіть доказовий приклад.

2. Визначте тему, головну думку та проблематику твору М. Старицького «Талан».

3. Визначте тему і сюжет повісті « Оборона Буші»

IV рівень

1. Виконайте одне із завдань.

1) Якою була роль української жінки в боротьбі проти польських загарбників? Поясніть свою відповідь на літературному матеріалі повісті М. Старицького «Облога Буші».

2) Як ви розумієте слова М. Старицького про те, що «сцена має велике суспільне значення»?

03.11.2022

Тема уроку Морально-етичні проблеми сім’ї та становище українського театру за п’єсою“Талан”.

ТЛ: соціально-побутова драма.

Епіграф: Сцена ж, – мій кумир, театр – священний храм для мене!

І. Карпенко-Карий

Словом “талан” – називають долю, життєвий шлях кого-небудь або ж щасливу долю, щастя, успіх, удачу.

1.    Про М. Старицького, М. Заньковецьку.

П’єса корифея національного театру М. Старицького, 170-річчя з дня народження якого українська культурна громадськість святкуватиме у грудні цього року, «Талан», цілком присвячена театральному середовищу і розповідає про складний і хвилюючий світ духовного життя українських провінційних акторів. Письменник показує їх побут, професійні та поза сценічні взаємини.

Колись давно, в Іудеї, йшов апостол-рибалка, просто убога людина, а назустріч йому – знеможена жінка, знесилена важкою працею, простягла до нього руку.

“Сестро, ти не бачила і увірувала, я нічого не маю, ні золота, ні срібла, але за те, що ти повірила, даю те, що маю, Святий вогонь та невмируще життя”.

Ці слова були сказані Марії Заньковецькій її подругою, Людмилою Старицькою-Черняхівською, і стали підсумком усього її життя.

Сценічне життя п’єса розпочала в бенефіс М. К. Заньковецької у Москві 26 березня 1894 р., де у той час гастролювала трупа М. Садовського. Роль Лучицької бенефіціантка зіграла тоді з величезним успіхом, але пізніше відмовилась від неї, мотивуючи це тим, що їй важко грати саму себе.

Як ви думаєте, чому вона відмовилась грати цю роль?

Таблиця-анкета драматичного твору

1.

Назва

“Талан”

2.

Автор

М. Старицький

3.

Жанр

Соціально-побутова драма

4.

Тема

“Драма із побуту малоруських акторів”. Про трагічну долю талановитої української актриси в умовах тогочасного суспільства кінця ХІХ ст.

5.

Ідея

Найвища мета служителів мистецтва – віддавати народові свій талан.

6.

Конфлікт

Роль мистецтва в суспільстві.

7.

Присвята

Марії Костянтинівні Заньковецькій (Адасовській).

8.

Прототипи

Лучицька – Марія Заньковецька,

Безродний – Старицький.

9.

Основа твору

Історія життя однієї актриси (окремі моменти із життя Заньковецької, Старицького), чий талант поставив під питання її життєвий талан.

10.

Образи

М.І. Лучицька, А.П. Квітка,

Ю.С.Котенко, М.Жалівницький.

11.

Художні прийоми

1.    Характеристика героїв п’єси

Марія Лучицька – обдарована, має благородніший намір служити народній справі, розчаровується і зневірюється.

Квятковська – бездарна, чистолюбниця, підступна, брехлива і дворушна, стала мало не безпосередньою причиною загибелі Лучицької.

Юрій Котенко – антрепренер, заздрісний, жадібний до наживи, розпусник.

Аврал Юркевич – представник преси, репортер газети, не має своєї думки, піддається впливу брудних пліток за кулісами, рецензія – це просто мізерний заробіток для нього.

Антось Квітка – безвольний чоловік, що швидко збайдужів до дружини, все більше піддається намовам матері.

Поміркуйте:

1.    Хто є представниками інтелігенції? (Лучицька М.І., Квітка А.П., Котенко Ю.С., Жалівницький Марко).

2.    Про що мріяли прогресивні люди того часу? (віддано служити своєму народові).

Виразне читання: дія ІІ ява Х (Лучицька, Палашка)

Щодо театру були різні думки – віддавати народові свій талан (Лучицька і Безродний), інші – театр – це лише джерело прибутку (Котенко, Аврав Юркевич), театр – мистецтво має бути тільки розважальним (Квятковська).

1.    Чому “Талан” – називають драмою української інтелігенції? (прагнення до самореалізації були високими, але можливості самовираження в тогочасному суспільстві – незначними).

2.    Як автор змальовує нелегку долю акторів? (складне матеріальне становище, непроста морально-етична атмосфера всередині провінційного театру й навколо нього: інтриги, невдачі сімейного життя тощо).

3.    Основна увага драматурга приділялася постаті талановитої актриси Лучицької. Це видно хоча б із того, що драма побудована на епізодах з її роботи й життя. Усі інші постаті або сприяють, або ж заважають її талантові.

1.    Чому акторка у розквіті кар’єри залишає сцену і змінює свої переконання? (після тривалих вагань, важкої душевної боротьби, під тиском жалю і незгасимого почуття кохання до Квітки, Лучицька повірила його запевненням, зважилася залишити сцену і стати його дружиною).

2.    Чи знайшла героїня щастя у сім’ї? З якими проблемами вона зіткнулася? (морально-етичними).

1. Чи знала вона про інтриги за її спиною?

2. Що є основою міцного шлюбу?

3. Чи не приречена їхня сім’я з самого початку? (вони не вінчаються у церкві, а вводять усіх в оману).

10. Чому сумує за сценою, за товаришами по мистецтву? (М. Старицький у своїй драмі певним чином висловлює ідею “сродної праці”, яку проповідував Г.Скоровода. Лучицька роздвоюється між сім’єю і театром і все ж потяг до останнього перемагає).

*Драма “Талан” різномовна.

11.Якою мовою говорять персонажі? Чому? (учасники трупи – українською; Антипов і мати Квітки – виключно російською, а решта – мішаною, ще й з неправильними зворотами (такої “натуральної” мови, щоправда, вимагала тодішня театральна критика, але драмі це зашкодило).

12. Чому Антось Квітка завжди говорить українською, а у сцені ревнощів – російською? (бо ним керує не серце, а холодний прагматизм).

Виразне читання дія третя ява одинадцята (тільки слова Лучицької)

13. Лучицька знову повертається на сцену. Як її зустріли? Хто змінив своє ставлення до неї? (Котенко, бо уже сам став режисером, і для нього головне – прибуток).

Особливість IVдії яви ІІ “сцена на сцені”, уривок з драми “Богдан Хмельницький” (яка тоді була заборонена цензурою. М. Старицький приймав це як лихо, яке треба вміти перебороти усіма засобами).

Дискусія. У V дії є такі діаметрально протилежні слова:

Лучицька “... життя марно пройшло. Не справдились ні мрії, ні надії!”

Безродний “... немарно пройшло ваше молоде життя.”

Якої думки притримуєтесь ви? Чи мало сенс життя Марії Лучицької? (учні висловлюють свої думки, дискутують).

Як велика артистка Марія прагне змінити світ на краще! Заради цього вона жертвує собою, сім’єю. Сцена для неї – усе, і вона не могла бути щасливою поза театром. На її долю випало багато випробувань, але своєму покликанню вона не зрадила. Це достойно оцінили сучасники: «Хай ми не тішимо тепер слухача новинкою та диковинкою, але наше народне життя з його радощами і горем великим, наша рідна мова з’єднали його з меншим братом, прихилили серце до його. І поміг цьому і ваш талант».

Закінчується трагічна історія життя артистки хвилюючим епізодом: тяжкохвору Лучицьку прийшли привітати українські та російські студенти – шанувальники її таланту, відданого театру, народові.

Вислухавши привітання, знеможена артистка говорить: «Надміру, надсилу... сьогодні мені щастя. Благодарю всех, всех. Видите, как я тронута. Ось воно... найвище щастя!».

Марія Лучицька помирає з вірою у велике майбутнє рідного театру.

На цьому закінчується наш урок, присвячений драмі з життя української інтелігенції, змалюванні нелегкої долі акторів та становища українського театру. Його творили люди одержимі. Мабуть, кожен із них мав повне право поставити свій підпис під словами І. Карпенка-Карого: «Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!».

Домашнє завдання**:

Написати коротке есе "Як ви розумієте поняття «любов і кохання»

02.11.2022

Запрошую вас на 6 онлайн урок з (посилання вище)
"Талан" - драма з життя української інтелігенції, змалювання нелегкої долі акторів. Марія Заньковецька як прототип образу Лучицької

Театр – це світ довершено величний,

Є в нього і минуле, й майбуття.

Та лиш тоді він може бути вічний,

Коли йому присвячене життя.

Є ті, про кого не забувають. Їхні імена повинен знати кожен, хто по-справжньому любить свою Батьківщину. Вони – це душа народу. А чи можна любити когось по-справжньому, не знаючи його душі.

Вона виступала на багатьох сценах, її охрестили актрисою во істину світової величини.

- Про кого йде мова?

Так! Марія Заньковецька ввійшла в історію як видатна українська актриса на зламі 19 і 20 століть. Саме про її геніальну постать і написав свою драму М.Старицький «Талан».

І як ви вважаєте: хто став прототипом Марії Лучицької – головної героїні?

- Марія Заньковецька.

Перед нами непросте завдання: ми повинні здійснити подорож у часі , щоб мати можливість зрозуміти всю трагічність долі актриси і щирої люблячої жінки у жорстокому світі грошей, у якому руйнуються людські душі і долі.

До якої категорії питань можна віднести ті, що стосуються долі?
(філософські, морально-етичні)

- Згадайте, як розкрито тему долі в творах, які ви вивчали зі світової, української літератури? (Лермонтова «Герой нашого часу» - герой випробовує весь час долю , в епіграфі до теми уроку (Ліричний герой у поезії Шевченка «Доля» прагне, щоб доля привела його до слави, тобто не просто приймає долю,як вона є , намагається вплинути на неї.)

- Доля, талан, фатум – це сила, якій не варто опиратися – вважали романтики.

А що ми спостерігаємо у реалістичних творах? У реалістичних творах герої намагаються йти всупереч долі

Ваше завдання : дослідити як ця проблема розкрита в драмі «Талан»

Перенесімося уявою до його величності театру.

Драма « Талан» М.Старицького.

- Кому присвячена драма і чому?( Марії Заньковецькій, тому що вона є прототипом головної героїні. Марія Заньковецька лише кілька разів грала головну героїню. тому що говорила: грати себе важко).

Портрет М.Заньковецької в центрі ,поряд В.Черкасової (40-ві роки минулого століття,

Н.Васько – актриса Молодого театру в Києві(2011рік) в ролі головної героїні п’єси «Талан».

- Хто головна героїня? Чи можна назвати це прізвище символічним? (Лучицька, луч-промінь, який несе світло у маси).

Інтерв’ю з головною героїнею соціально-побутової драми Михайла Старицького «Талан»

-                 Яке ваше ставлення до професії актора? (це мій талан, моя доля, «се діло велике і чисте : воно наставляє на розум людей,проводить високі думки;я вірю в сцену я вірю в її високу вагу:вона мене ласкою відігріла і я мушу їй послужити», «іскуство веде нас до всесвітнього храму»
- Чи можете назвати випадки ставлення до вас глядачів, які Вас неприємно вразили? ( на жаль, так. Адже окремим актриса – «це бездушна забавка. Хіба в актриси є серце,є честь»).

- Заради чого ви ризикували власним здоров’ям, коли виходили на сцену,зібравши останні сили ( Котенко пообіцяв половину збору на хор).

- Чому Ви відмовились від вигідної пропозиції працювати на російській сцені, адже це слава, визнання? ( моя слава – служіння своїм талантом рідному народу: «родная ж речка с зеленими вербами и безопаснее, и симпатичне» )

- Що заважає Вам працювати в театрі? ( «скажи йому, що я кидаю сцену», Квятковська «готова в ложці води утопити», «спокуситель знов патрує»,зверхнє ставлення до українського театру, інтриги)

- Чи є у Вас друзі, вороги? («зовсім поганих людей немає», Жалівницький «от хто уже не зрадить так не зрадить, душу за друга положить», Степан Безродний, няня, Ганна Кулішевич, а вороги –«у великій акторській сім’ї не без лихих людей»)

-                 - Чи були Ви щасливі з Квіткою? («Щастя, щастя. Та де ж воно справді. Чи в широкій славі, чи в схованці власній. Одно тільки ясно, що двом богам служити не можна»).

Літературний критик про місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві

Розкриваючи життєву долю головної героїні — талановитої актриси Марії Лучицької, автор порушує низку найактуальніших соціальних, мистецьких і морально-етичних питань, що стосуються місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві.

·      Події, змальовані в драмі, відбуваються в добре відомому для Старицького мистецькому світі. Чудово знаючи стан театральних справ на Україні, добре розуміючи велике значення сценічного мистецтва в житті народу, драматург правдиво відтворив важкі умови життя та праці акторів українських театрів. Він показав, що причиною цього було буржуазно-поміщицьке суспільство з його антигуманними законами життя та розтлінною мораллю.

·      Старицький уперше в українській літературі порушив тему життя та творчих буднів українських акторів. Ця п’єса, як зазначає автор у назві, «Із побиту малоруських акторів».

·      Драматург зображує діяльність прогресивних митців, що прагнуть своєю сценічною працею вірно служити народові. Борючися проти безідейного мистецтва, мистецтва для розваги, вони захищають основні принципи реалістичного, народного театру, його могутню соціально-виховну роль. Такими є Степан Безродний, Марко Жалівницький, Ганна Кулішевич та інші актори.

·      Зовсім інша молода талановита актриса Марія Лучицька. У театрі вона веде тривалу боротьбу проти сваволі та інтриг з боку бездарної артистки Катерини Квятковської, деспотичного антрепренера трупи Юрія Котенка, продажного репортера газети Аврама Юрковича та інших. Усі вони не тільки заважають творчій праці актриси, але й прискорюють її трагічний кінець.

Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.

Чому відмовляється українська актриса від російської сцени? Згадайте причину відмови Заньковецької. Зачитайте.

(«…наша Україна надто бідна,щоб її можна було покинуть .Я дуже люблю її, мою Україну,і її театр, щоб прийняти цю пропозицію.)

Зачитайте уривок – останній вихід на сцену Лучицької.

- Зробіть висновок про ставлення до актриси з боку суспільства у поданому уривку.

( публіка прагне розваг, не звертає увагу на стан героїні). Визначте психологічний стан героїні і чим він викликаний (морально виснажена , вразлива, глибоко емоційна знервована через зраду Квітки)

Характеристика Лучицької.

Марія Лучицька прагне нести світло мистецтва глядачам, виховувати їх картинами народного життя , звичаїв, красою рідної мови. Натомість актриса бореться зі зверхнім ставленням до національного театру,який не сприймається як російський, боротися з хижацьким споживацьким ставленням до актриси, збирати останні сили, щоб не зірвати виставу і не нанести збитків театру( закон капіталістичного суспільства – прибуток понад усе). Актриса не має ніякого права і захисту з боку суспільства, може бути знищеною морально. Велика актриса змушена миритися із заздрощами і низьким рівнем моралі.
Наболілу душу в’ялили журба,невгасима туга за сценою, за товаришами по мистецтву, зла свекруха не любить її і намагається очорнити перед сином, безвольний чоловік швидко збайдужів до неї, багате товариство не приймає дружину-актрису..
Марія сильна особистість, соціально активна, вона не може грати роль безправної жінки, яка у всьому підкоряється чоловікові і не має права голосу.

Висока мета – служіння народові своїм талантом вступає в суперечність із умовами життя суспільства , де все купується і продається, де жінка не має права голосу і повністю залежить від чоловіка, його сім’ї, актриса безправна і вразлива, а висока духовність знищується бездуховністю і моральною ницістю.

Значення драми «Талан».

«Коло думок»

П’єса «Талан» не позбавлена окремих мелодраматичних прийомів, і все ж її можна вважати одним із кращих зразків жанру соціально-психологічної драми в українській літературі. Як режисер Старицький виходив із засад правдивості, життєвості, поваги до слова — одного із найважливіших засобів творення сценічного образу. Розвиваючи традиції О. Островського в зображенні життя акторів провінційного театру, він у драмі «Талан» не тільки показав актора як виразника морального потенціалу народу, а й зробив наступний крок у художній розробці проблеми інтелігенції та народу.

Продовжуючи типологічний ряд образів жінок, які ведуть нерівну боротьбу за особисту гідність, Лучицька багато в чому повторює їхню долю. Але, на відміну від них, із життя йде не тільки не зломленою, а в момент найвищого творчого злету.

Правдиво змальовуючи нелегкий акторський побут, Старицький не тільки торкнувся драматичного становища українського театру. Філософська проблема вибору між любов’ю, сімейним життям і сценою, від якої залежить душевний стан героїні, якісно відрізняєм «Талан» від драми М. Старицького «Не судилось», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», де суперечність між почуттям та обов’язком виявилась усе ж у межах сімейно-побутових.

Висока мета — служіння народові своїм талантом, своїм мистецтвом — вступає в суперечність із умовами життя суспільства, в якому мистецтво є предметом купівлі-продажу, а висока духовність піддається страшному натискові вульгарності та корисливості.

Михайло Старицький збагатив українську драматургію,написавши п’єсу «Талан» проблематикою: митець і суспільство; творча особистість; вибір між особистим щастям та служінням мистецтву. Показав ідеал жінки – соціально активної особистості , яка має вольову вдачу, незалежна сильна особистість, глибоко емоційна, вразлива).

Домашнє завдання :

Прочитати п’єсу «Талан», зробити літературний паспорт

01.11.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок з (посилання вище)

27.10.2022

Театральна діяльність і драматургія М. Старицького - Український театр і драматургія 70-90-х років ХІХ ст. як мистецьке явище. Творчість М. Старицького

27.10.2022

Тема. Михайло Старицький. Історико-романтична повість «Оборона Буші», її пригодницький сюжет, драматизм, антимілітаристське спрямування. Шлях помсти і крові як трагічна сторінка в житті українського та польського народів. Образи твору.

…Як не хочеш іти в світові наймити,

а в житті цьому вищої прагнеш мети,

поспіши до Буші, на коліна упадь

і святої землі поцілуй кожну п’ядь..

Валентина Сторожук

Провідною темою у прозі М.Старицького є історична. Національна пам’ять, національна самосвідомість, багатостраждальна доля України – саме ці питання турбували прозаїка. Повість «Оборона Буші» – один із творів антимілітаристського спрямування. Що означає слово антимілітаризм? (Слайд №4)

Антимілітаризм – широкий міжнародний рух проти політики мілітаризму, гонитви озброєнь, підготовки і розв’язання імперіалістами загарбницьких та грабіжницьких воєн.

Війна і мир. Якими кривавими дорогами історії довелося пройти нашим пращурам! Старицький уславив тих, хто стояв за землю, за віру, за волю. Своїм твором він заперечує війну як шлях помсти й крові. Змушує нас, прийдешніх, не допустити війни.

Село Буша розташоване на березі неглибокої бурхливої річки Бушанки за 20 кілометрів від районного центру Ямполя на Вінниччині, на кордоні з Молдовою. Усього три години від Вінниці автомобілем – і немовби сотні років від гамірних, задимлених міських вулиць. Кожен пагорб, кожен клаптик цієї древньої землі дихає історією. На території села розташовано історико-культурний заповідник «Буша», поблизу села знаходиться природний заказник «Гайдамацький Яр». Свого часу знаний місцевий краєзнавець Сергій Іванович Кокряцький писав: «Безумовно, немає на Поділлі іншої визначнішої пам'ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої допливи Дністра Мурафи, прихована історія з найдавніших часів».

М.Старицький мандрував селами, знайомився з людьми, з усною поетичною творчістю. Бував і в містечку Буші, бачив руїни фортеці. Під враженням побаченого і почутого про трагедію, яка там сталася, почав працювати над повістю «Оборона Буші», яку написав у 1891 році. Це був його перший історичний твір. Спочатку твір було написано російською мовою «Осада Буши» і опубліковано в газеті «Московский листок». Згодом (1894-1895р.) в українському перекладі автора повість під назвою «Облога Буші» друкувалася у львівському журналі «Зоря».

Поміркуйте:

1. Коли відбуваються події повісті М.Старицького «Облога Буші ?» (Восени 1654 року.)

2. Хто раніше володів замком «Орлине гніздо» в Буші? (Рід польських шляхтичів Чарнецьких .)

3. Від кого обороняли Бушу і чому? (Від поляків, які хотіли повернути свої володіння і помститися.)

4. Хто керував обороною Буші? (Сотник Завісний.)

5. Кому доручили очолювати оборону замку? (Дочці сотника Завісного Орисі.)

6. Знайдіть і зачитайте опис містечка й фортеці Буші «Орлине гніздо», яке колись належало магнатові Чарнецькому.

7. Хто такий Антось Корецький? Ким він був для Орисі?

(Названий брат Орисі, якого батько ще малим знайшов напівживого, врятував, виростив і виховав доброго козака.Орися його дуже кохає, але після того, як Корецький перейшов на бік шляхти, Орися, тяжко страждаючи, викинула його з думок.)

8. Як козаки зустріли поляків? (Козаки відкрили такий вогонь, що атака захлинулася. Загинуло безліч нападаючих. Потоцький аж синів з люті й наказав будь-що до вечора здобути фортецю.)

9. Яку таємницю розповів отець Василь Орисі?

(Що під церквою пороховий погріб і дав ключі від дверей.)

9. Де і за яких обставин зустрілися Антось із Орисею?

(Антось приїхав парламантером . Орися сказала, що ніяких перемовин не буде і наказала вистрілити, але ядро не попало. Парламентери послали стрілу із запискою, де говорилося про те, що їх відпустять живими, якщо здадуться й полишать зброю та замок. Корецький зробив приписку для Орисі – він просив останнього побачення, бо не хотів гинути непрощеним . Орися порадилася з народом і вирішили не здаватися. Наказала впустити одного Корецького. Антось запропонував Орисі втекти разом. Без Орисі йому життя не миле, а загибель разом із нею – щастя. Дівчина дає йому ключ від льоху і просить прийти туди за її умовним сигналом.)

9. Як чинили козаки, потрапивши в безвихідь, в оточення ворогів?( Убивали одне одного )

10. Чим закінчується твір ? Зачитайте, будь ласка.

(Орися підриває фортецю із собою, коханим, захисниками та ворогами:

v З церкви було чутно журливі пісні. Покидаючи цей світ, усі спокійно дожидали смерті й велебно співали…

v Буша укупі з святкуючими звитягу ляхами злинула в повітря.

v Полинули вони туди, де нема сліз, ні ридання, ні тяжкої журби, де панує лишень одна свята любов… ).

Патріотизм, служіння Вітчизні і зрада. Самопожертва. Кохання. Життя і смерть. Засудження братовбивчої війни.

Остання проблема дуже важлива. З поняттям антимілітаризм ви познайомилися. То у чому ж антимілітаристське спрямування повісті?

- Детально виписані батальні сцени, змальовано, як молоді, дужі люди гинуть, страждають і мучаться, як руйнуються сім’ї, нехтуються почуття.

- Показано безглуздя війни, її антигуманну сутність, пов’язану з людськими вадами, аморальністю.

- Автор наполягає на тому, що війна з боку загарбників несправедлива, люди змушені захищати рідну оселю, своїх близьких.

Плинуть тихо води старої Мурахви і малої Бушанки, розповідаючи легенди про давню історію цього подільського поселення, про історію його мешканців. Каміння бушанських скель задумливо зустрічає кожного перехожого. Про що воно думає? Що хоче розповісти? По широких яругах, понад річками гуляє вітер, здуваючи з доріг нашого життя порохи минувшини.

Вітер шепоче:

« Життя продовжується...

Продовжується історія...

Бережіть її... Вивчайте...

І ви будете щасливою Людиною...»

Домашнє завдання: прочитати повість «Оборона Буші»

26.10.2022
Запрошую вас на 6 онлайн урок (посилання вгорі)

РМ №2. Усний навчальний міні твір за опрацьованим матеріалом. Багатогранність таланту Михайла Старицького

Епіграф. Вище від любові до своєї Вітчизни немає на світі

М. Старицький.

1.Пригадайте:

1. М.Старицький народився на …

2. Освіту здобув….

3. Організував Товариство українських акторів …..

4. Співпрацював з акторами ……

5. Перекладав твори ….

6. Очолює першу професійну………

7. Творча співпраця з ….…

Ознайомившись на уроці із творчістю і життям М. Старицького, ви маєте дати відповідь на питання: У чому виявляється багатогранність таланту Михайла Старицького.

2. Перегляд відефільма « Гра долі»

https://www.youtube.com/watch?v=eBV3Yj4hxkE

3. Розвиток мовлення. Усний навчальний міні-твір (за опрацьованим на уроці матеріалом). Тема «Михайло Старицький — багатогранна особистість»

4. Вирішення проблемного питання «Живеш в Україні, то знай її мову!»

Михайло Старицький -автор слів-неологізмів, які сьогодні є широковживаними:

"мрія", "байдужість", "чарівливий", "пестливий", "завзяття, нестяма".

Домашнє завдання (диференційоване)

Написати листа М.Старицькому від його нащадків

25.10.2022

Тема: М. Старицький. Життя і творчість, багатогранна діяльність як поета, перекладача, драматурга, організатора театральної справи. Поезія М. Старицького, її мотиви, патріотичний характер. Вірші «До молоді», «Гетьман», «Виклик»

1. Пригадайте:

Якому персонажеві п’єси належать слова?

1. «Я всю країну об’їздив в серцем переконався, що жити тут немає сил»(Саві Чалому)

2. «А хлопові далеко гірше живеться, ніж панським коням та собакам» (Шмигельському)

3. «Поки ж на Україні будуть кривди проти поспільства, якими б муками народ ми не карати, не діждуться спокою не тільки наші діти, але й онуки наші» (Шмигельському)

4. «Не маю я охоти кров без оружних проливать і плюндрувать край» ( Саві Чалому)

5. «З таким народом можна весь світ покорить» (Шмигельському)

6. «Навколо скрізь народ катують без оружний, а ми будемо мовчать і ждать?» (Гнату Голому)

7. «Тепер ж для користі краю цим блискучим ланцюгом я прикую тебе до Речі Посполитої» (Потоцькому)

8.«Не проти народа я воюю, а проти гайдамак, народові ж бажаю миру і спокою» (Саві)

9. «Ми перед образом дали присягу оборонять людей своїх від лядської кривди і напасті. Присягу ту зламав ти, брате, тепер вона тебе вбиває» (Гнату Голому)

10. «Ти тільки мстити хочеш, а я прогнать всі кривди з України хочу, щоб не було потім причини нам кров братську знову проливать» (Саві Чалому)

11. «Я зараз смілива така, я – справжній гайдамака і нічогісінько вже не боюсь; з твоїх грудей в мої переселилася смілість і одвага» (Зосі Курчинській)

12. «Історія складається з помилок, і коли ті, що на чолі стоять народу, свої помилки поправляють бажанням стати на певний шлях – вони достойнії сини Отчизни!»(Шмигельському)

2. Ознайомлення із біографією письменника

14 грудня 1840 р. у родині дрібного поміщика-дворянина, відставного ротмістра в с. Кліщинці на Полтавщині народився Михайло Петрович Старицький.

З 1851 року навчався в Полтавській гімназії.

У 1858 р. вступив до Харківського університету.

У 1860 р. перейшов до Київського університету, де спочатку навчався на фізико-математичному факультеті, а потім на юридичному. Наступного року повернувся до Кліщинців.

У 1862 р. М. Старицький одружився. Через два роки повертається до Києва на навчання, і у 1865 р. закінчує університет.

1868 р. Старицький купив маєток в с. Карпівці на Поділлі й переїхав туди з родиною.

У 1871 р. повернувся до Києва, разом із М. Лисенком організував Товариство українських акторів, поставив «Різдвяну ніч» за мотивами повісті М. Гоголя. Брав активну участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, який тоді очолював талановитий учений-народознавець автор пісні «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський.

Упродовж 1873–1876 рр. М. Старицький писав вірші, перекладав з Г. Андерсена, І. Крилова, М. Лермонтова, сербські народні думи та пісні.

На початку 80-х рр. він домігся видання літературно-художнього альманаху «Рада». Очолив першу професійну трупу.

У 1886–1887 рр. трупа з успіхом гастролювала в Москві та Петербурзі, потім — у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі.

У 1893 р. за станом здоров’я М. Старицький залишив трупу.

У 1897 р. відбувся Перший Всеросійський з’їзд діячів сцени, на якому виступив М. Старицький. У Києві він керував драматичним гуртком Літературно-артистичного товариства, продовжував літературну діяльність.

У 1903 р. готував видання альманаху «Нова рада», але за його життя альманах не вийшов.

27 квітня 1904 р. Михайло Старицький помер. Похований на Байковому кладовищі.

3. Дослідження-відновлення (відновлений текст записати в зошит)

- Доповніть твердження

1.М.Старицький народився в с._______________ в родині________________. 2. Навчався в____________________. 3.Разом із М.Лисенком організував ______________. 4. За мотивами повісті М. Гоголя поставив ____________________.5.На початку 80-х років очолив ______________.6. У 1897 році виступив М. Старицький на _____________. 7. У Києві митець керував ___________. 8. Пішов М. Старицький із життя ______________.

4. Ідейно-художній аналіз поезій М. Старицького

а) “ Виклик” ( 1862)

Ø Слухання пісні – поезії «Виклик» покладеної на музику.

https://www.youtube.com/watch?v=wEY2I3X1LaU&ab_channel=LudmilaKonstantinova

Ось текст поезії.

Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:

Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман;

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне всипано зорями —
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:
Тепло — ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала —
Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання — за гріх?

Ø Ідейно-художній аналіз поезії

Рід: лірика.

Жанр: інтимна лірика.

Мотив: любов, вірність, щирість почуттів.

Історія написання: вірш був написаний тоді, коли М.Старицькому виповнилося 30 років і він одружився з Софією Лисенко.

Поезія майже відразу полюбилася читачеві, бо вона близька до високоморальної, рідної, української пісні. Митець зумів поєднати і красу української ночі, і глибокі почуття закоханих. Пейзаж перегукується із настроєм ліричного героя. Лише місяць та ясні зорі – свідки чистого, потаємного кохання. Такої досконалості вдалося досягти за допомогою художньої досконалості слова. Поезія стала піснею. Музику написав М.Лисенко.

Ø Заповнення анкети до вірша ( робота в зошиті):

Епітети:

Пестливі слова:

Звертання:

Вигуки:

Порівняння:

б) Поезія “До молоді”

На вас, завзяті-юнаки,
Що полюбили Україну,
Кладу найкращії гадки,
Мою сподіванку єдину.

В вас молода ще грає кров,
У вас в думках немає бруду.
І в серці гріється любов
До обездоленного люду…

Не занехайте ж ви її,
Не розпустіть по вітру всує,
Нехай ваш дух вона гарує
В культурній, чесній боротьбі…

Бо зло буя, бо ґвалт кругом,
А між слов’ян немає згоди…
Так заспіваймо ж ми псалом
Братерства, рівності, свободи.

Забудьмо чвари вікові,
Подаймо руки, як братове,
І на пролитій в нас крові
Збудуймо щастя народове.

Сліпому люду понесім
В хатину сяєво просвіти,
І в серце, тугою сповите,
Живу надію закропім!

Угору ж стяг, а світоч — в руки,
І, що б не сталося, — вперед!
Під гаслом правди і науки,
Під гартом вражих приверед

Ми насталим і серце й волю,
І чересло на переліг,
Та нашу знищеную долю
Поведемо через поріг…

І не поклонимось кумиру,
Як не вклонивсь і наш співець,
Що за любов, за правду щиру
Прияв стражденницький вінець!

Ø Ідейно-художній аналаз поезії

Цей вірш звернений до молоді як надії на майбутнє України.

Рід: лірика.

Жанр: вірш – алегорія.

Ідея: заклик єднатися, щирою працею відродити матір – вітчизну.

Віршований розмір: ямб.

Ø Інтерактивна вправа “Мікрофон”

- Я думаю, що ідея вірша “До молоді”є особливо актуальною у наш час, тому що… (запишіть у зошит)

Домашнє завдання

1. Записати аналіз і паспорт поезій «Виклик», «До молоді»

2. Здійснити ідейно-художній аналіз поезії М. Старицького «Гетьман»

20.10.2022

Тема: Контрольний твір за мистецькою спадщиною І. Карпенка-Карого

I. Пригадайте

- У якому році була написана комедія «Мартин Боруля»?

- Яка тема твору?

- Визначте його ідею.

- Що стало поштовхом для створення цього твору?

- Чого навчає нас цей твір? (Із початком судової тяганини у Мартина Боруля з’являється ряд небажаних проблем. Освіченою людиною можна бути і без титулу, тому що це не головне. Вміння залишатися самим собою

– ось що важливо. У погоні за титулом починаєш деградувати, моральні цінності порушуються, а це все зрештою губить саму людину.

Трагікомедія навчає, що титул не допоможе людині краще влаштувати власне життя і життя близьких, треба бути, перш за все, людиною).

- Чи може п’єса бути актуальною сьогодні?

- Що ж таке комедія?

- Дайте визначення трагікомедії.

ІІ Сьогодні на уроці основним завданням є написання есе на одну із тем.

Важливою рисою творчої роботи є її конкретність, тому, пишучи твір на літературну тему, потрібно розкривати її не загальними фразами, а заглиблюватися в аналіз епізодів твору, аргументувати свої думки.

Обов’язково потрібно показати власне ставлення до прочитаного, робити узагальнення та висновки.

Написати твір на одну із тем:

«Чи можливі в сучасному житті такі як Боруля і чому?»

«Актуальність творів Івана Карпенка-Карого»

«Морально-етичні проблеми в комедії Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля"»

Домашнє завдання – виконати тести

1. Драматургія - це:

а) один із родів художньої літератури;

б) драматичний твір з гострим життєвим конфліктом;

в) сукупність драматичних творів певного письменника, народу, історичної епохи;

г) літературний твір, написаний для постановки на сцені.

2. Назвіть творчу сім’ю, яка подарувала світу видатних особистостей в драматургії:

а) Тобілевичі; в) Красовські; б) Садовські;

г) Саксаганські;

Іван Карпенко-Карий прибрав собі псевдонім на честь: а) драматичного персонажа;

б) діда;

в) дядька; г) брата.

Виберіть поняття, яке випадає з логічного ряду: а) драма;

б) комедія; в) бурлеск;

г) трагікомедія.

5. Укажіть прізвище митця, який випадає з логічного ряду: а) Микола Садовський;

в) Михайло Кропивницький; б) Іван Карпенко-Карий;

г) Панас Саксаганський.

6. Твір «Мартин Боруля» І.Карпенка-Карого за жанром: а) гумористична п’єса;

б) побутова повість; в) трагедія;

г) комедія.

7. Текст драматичного твору складається з двох компонентів (оберіть їх):

а) мова героїв;

б) авторські відступи; в) ремарки;

г) пейзажі; д) портрети.

8. Із якого твору наведена цитата: «От мука мені з цим каторжним …! І вигнав би, жаль, - давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно».

а) І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»;

б) Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; в) Панаса Мирного «Пропаща сила»;

г) І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля».

9. Зі славнозвісною французькою комедією Ж.-Б. Мольєра

«Міщанин-шляхтич» перегукується твір:

а) І.Котляревського «Енеїда»;

в) І.Карпенка-Карого «Хазяїн»»; б) І.Карпенка-Карого «Сто тисяч»;

г) І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля».

10. До видатних драматургів кінця ХІХ століття належить: а) І.Карпенко-Карий;

б) І.Нечуй-Левицький; в) Г.Сковорода;

г) Панас Мирний.

11. Першу українську професійну трупу створив:

А) І. Карпенко-Карий у Бобринцях; Б) М. Садовський у Харкові;

В) М. Старицький у Полтаві;

Г) М. Кропивницький у Єлисаветграді.

12. Серед перелічених творів перу І. Карпенка-Карого не належить:

А) «Мартин Боруля»; В) «Хазяїн»; Б) «Назар Стодоля»; Г) «Сто тисяч».

20.10.2022

Тема: Життя і творчість М. Старицького. Багатогранна діяльність мотиви поетичної творчості.

В українській літературі другої половини 19 ст. – початку 20 ст. значне місце посідає творчість Михайла Петровича Старицького — талановитого поета, драматурга, прозаїка. Всеосяжність інтересів, дійовий громадський темперамент спонукали Старицького до роботи в різних галузях культури. Він був організатором театральної справи в Україні, режисером і антрепренером, одним із фундаторів Всеукраїнського театрального товариства, видавцем, перекладачем — одним із тих невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна культура.

Михайло Старицький прожив величезне життя – не за кількістю літ, а за їхньої наповненістю. Сучасників дивувала, а нас вражає багатоликість таланту письменника. Куди не кинь погляд в українській культурі – скрізь він лишив слід. Свого часу деякі письменники закидали йому етнографізм (описом побуту українського селянства, його звичаїв, обрядів, тощо) і побутовізм, т.з. народність у його творах, особливо в п’єсах. Це можна зрозуміти: життя не стоїть на місці. Але все в ньому відносне. Той, хто вчора був модерним, сьогодні вже традиціоналіст. У своєму часі Старицький був теж модерним.

Старицький – автор 33 п’єс. Більшість з них оригінальні, але в цьому числі чимало переробок творів інших авторів. Можливо, М. Старицький перший, хто взявся до такої праці. «За двома зайцями» – переробка твору Івана Нечуя-Левицького «На кожум’яках», «Циганка Аза» – переробка повісті польського письменника Ігнасія Крашевського, «Сорочинський ярмарок», «Різдвяна ніч», «Утоплена» – за Гоголем, «Чорноморці» – переробка п’єси Якова Кухаренка, «Юрко Довбиш» – за австрійцем Француозом, «Зимовий вечір» – за повістю Елізи Ожешко, «Ніч під Івана Купала» – за повістю російської письменниці Шабельської (Записати у зошит).

Серед оригінальних творів Старицького є драми соціально-психологічні «Не судилось», 1881, «У темряві», 1892, «Талан», 1893, соціально-побутові – «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», 1892, історичні – «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші». Писав і водевілі (різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику) – «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «По-модньому», «Чарівний сон».

Старицький написав тексти до оперет і опер Миколи Лисенка «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба».

У романах «Руїна» і «Молодість Мазепи» виводить неспотворений образ майбутнього гетьмана.

Старицький перший відтворив укр. мовою повний текст «Гамлета» і перший поставив на сцені. Він був перекладачем «Казок» Андерсена (1873), «Байок» Івана Крилова (1874), «Пісня про купця Калашникова» Михайла Лермонтова (1875), «Сербських народних дум і пісень» (1876) (Записати у зошит).

Це був один з перших українських меценатів. Старицький ризикнув продати власний маєток і вкласти гроші в український театр – славнозвісну групу корифеїв: Кропивницького, Садовського, Саксаганського, Заньковецької. І за кілька років на тому збанкрутував.

Саме Михайлу Старицькому належить чимало неологізмів – нових словоутворень, які він увів в обіг в українській літературі і які тоді шокували багатьох, а нині звичні в нашій мові, наприклад: потужний, мрійливий, бойовище, хутчій, чарівливий, пестливий, чудовий, маєво, млявий, страдниця, байдужість, приємність...

М. Старицький дав початок цілому творчому родові Старицьких, що разом з ним становить три покоління. Три доньки: Марія Старицька – актриса, театральний педагог, Людмила Старицька-Черняхівська – письменниця у багатьох жанрах, громадська діячка, Оксана Стешенко (за чоловіком, першим міністром освіти в уряді УНР) – видавець, освітянка, письменниця. Троє онуків: Ірина Стешенко – актриса, перекладачка з багатьох європейський мов на українську; Вероніка Черняхівська – поет, перекладачка, Ярослав Стешенко – бібліограф, мистецтвознавець. Четверо з шести стали жертвами комунобільшовицьких репресій...

Зауважу, що М. Старицький рано залишився сиротою, що привело його у родину, в якій виховувався майбутній славетний композитор – в сім’ї Віталія Лисенка, двоюрідного брата його матері. Троюрідний брат Микола Лисенко – найкращий товариш.

Високо оцінили Михайла Старицького Микола Зеров, Іван Франко, Євген Сверстюк. Новаторство письменника першим означив Іван Франко: «В тих перших поезіях Старицького і всіх пізніших бачимо виразно, що це говорить український інтелігент до рівних інтелектуалів про свої погляди та почування».

Складання таблиці «Багатогранність творчої спадщини

М. Старицького»

Поезії	«Борвій», «До молоді», «До України», «Виклик», «Поету», «Поклик», «Поклик до братів слов'ян» та інші
Історичні романи, повісті, оповідання	«Осада Буші», «Богдан Хмельницький», «Последние орлы», «Разбойник Кармелюк»
Драматичні твори	«Не судилось», «Талан», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка»
Драматичні переробки творів інших авторів	«На Кожум’яках» І. Нечуя-Левицького — «За двома зайцями»; «Ночь перед Рождеством» М. Гоголя — «Різдвяна ніч»; «Хата за селом» Ю. Красневського — «Циганка Аза»
Переклади та переспіви творів	Й. Гете, Г. Гейне, Ч. Байрона, В. Шекспіра, А. Міцкевича, І. Крилова, В. Лермонтова, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, словацького та сербського фольклору

Домашнє завдання

Зробити конспект матеріалу

19.10.2022

Твір на тему: «Спорідненість п’єси Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля» з комедією Мольєра «Міщанин-шляхтич»

Для того, щоб знайти риси спорідненості п’єси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» і комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» насамперед треба звернутися до історії написання цих творів. В основу п’єси українського автора було покладено прикру історію з реального життя родини письменника. Як і герой п’єси, батько І. Карпенка-Карого намагався будь-якою ціною змінити своє прізвище і довести дворянське походження.

А Мольєр свою комедію написав на замовлення власного короля, і за задумом вона повинна була висміювати пишні традиції турецьких церемоніалів. Але сталося так, що в комедії автор висміяв марнославство та пиху французьких міщан, іронічно змалював тогочасне суспільство.

Мабуть, саме тому образи Мартина Борулі і пана Журдена були типовими для свого соціального середовища й історичного часу. Відтак, досліджуючи образ героя комедії Мольєра, слід зазначити, що поет звертає увагу на характеристику пана Журдена. Це досить недалека людина, яка годинами може вдягатися у своє недоладне вбрання, наймати вчителів і навіть заводити коханку. І все це лише для того, щоб його визнали своїм у вищому суспільстві. Герой комедії за будь-яких умов прагне стати дворянином і для цього нічого не шкодує.

Пан Журден намагається подружитися зі знатними особами: «Хіба це для мене не честь — дати в борг такому знатному панові? Чи можу я вельможі, який називає мене люб’язним другом, відмовити в такій дрібниці?». Кожною своєю реплікою, рухом, вчинком він намагається показати свою одержимість ідеєю дворянства. Як він каже, «дозволив би відрізати собі два пальці на руці, лише б мені народитися графом або ж маркізом». Мольєр характеризує героя своєї комедії як у монологах, так і у діалогах. Це дає можливість створити найбільш повний і цілісний образ.

Слід сказати, що між паном Журденом і героєм п’єси І. Карпенка-Карого Мартином Борулею можна провести багато аналогій. Перш за все, український драматург, як і Мольєр, теж вдається до характеристики головного героя. Головною у п’єсі є самохарактеристика, до якої Мартин Боруля, як і пан Журден, вдається після отримання листа про підтвердження свого знатного походження: «Я не бидло, і син мій не теля!». При цьому можна побачити миттєву реакцію персонажу. Одразу ж змінюється й поведінка героя, і тон його мовлення. Саме через це він не віддає свою дочку заміж за простого селянина, бо той «ні дворянин, ні чиновник». Це яскраве свідчення того, що Мартин Боруля, як і пан Журден, не хоче визнавати себе звичайною людиною, а хоче увійти то дворянського суспільства. Він мріє грати в карти, їздити на полювання і завести для цього собак, мріє робити все, що роблять дворяни.

Кожна репліка героя п’єси і його поведінка підкреслюють неосвіченість і культурну обмеженість, тому образи Мартина Борулі та пана Журдена позначені комізмом. Отже, п’єса І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» і комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич» дуже схожі між собою і присвячені одній темі.

Твір на тему: «Роздуми над винуватцями родинних сварок і баталій» за повістю Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Соціальна, побутова і надзвичайно реалістична повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» відтворює не тільки життя українського селянства у часи після відміни кріпацтва, а й дає деякі відповіді на складні питання сьогодення. У повісті багато кумедних ситуацій, але не слід поспішати з них сміятися. Адже патріархальні сімейні стосунки в родинах українських селян, які після земельної реформи 1861 року тільки-но почали розпадатися, були й справді досить безглуздими, та все ж раціональне зерно в них було.

Конфлікт у родині Кайдашів розпочинається між представниками старшого й молодшого покоління. Можна спостерігати, як все напруженішими й напруженішими стають стосунки між Кайдашихою і Мотрею — свекрухою та невісткою.

Приводи для сварок у Кайдашевій сім’ї найрізноманітніші, але усі вони мають суто побутовий характер. Та проблема тут значно серйозніша: духовне непорозуміння між членами родини. Конфлікти в повісті перемежаються невеличкими перемир’ями, але явище це тимчасове. І. Нечуй-Левицький застерігає: «Лихо в хаті тільки затихло й притаїлося, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодиці, і гадина підвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвір’я».

І посварилися стара Кайдашиха та Мотря не через мотовило: просто стала нестерпною атмосфера в хаті. Можна багато розмірковувати про несумісність характерів жіночої половини Кайдашів, але у випадку з цією родиною причиною сварок були не характери героїв, а глобальні соціальні зміни тогочасного села.

«Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького є одним з найпопулярніших творів класичної української літератури. Письменникові вдалося відтворити найяскравіші риси українського селянства, народної мови, а також трагічне і складне явище: хоча й повільний, але невідворотний занепад української родинності.

Повість «Кайдашева сім’я» сповнена дотепного гумору, але загальне враження від неї досить важке. Адже складається враження, що у творі йде оповідь не тільки про післяреформене українське село, а й про нашу сучасність. І ні для кого не секрет, що чимало сучасних українських родин впізнають себе в героях твору.

Хоча винуватцями стану, що склався у сім’ї Кайдашів, були не стільки побутові проблеми, скільки загальнонародні, у них є лише дві можливості зберегти родинність: або відступити старшому поколінню і дати дорогу молоді, або розійтись по інших кінцях рідного села чи навіть по різних селах, на що у них немає ніякої можливості.

18.10.2022

Запршую вас на 5 онлайн урок

13.10.2022

Тема 1. І Карпенко Карий «Мартин Боруля»

Перегляньте відео

Аудіокнига

Тема 2 . І.Карпенко-Карий «Мартин Боруля». Психологічна переконливість розкриття образу Мартина Борулі.

1. Пригадайте

1) На кого Боруля образився й збирався подати апеляцію? (На Красовського, шляхтича.)

2) Чому радів повірений Трандалєв? (Що може без клопоту мати гроші за повіренство, служити двом протилежним сторонам.)

3) Як Боруля звелів Марисі називати його з матір’ю? (Папінь-ка, мамінька.)

4) Хто такий Микола? (Коханий Марисі.)

5) Ким і де служив Степан? (Канцеляристом у земському суді.)

6) Хто кому говорив: «Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять. Трись, трись меж людьми, і з тебе будуть люди!» (Боруля синові Степану.)

7) Чому Боруля відмовив сватам від Миколи? (Бо Микола дочці не пара, простий селянин.)

8) Що трапилося з Омельком у місті? (Обікрали.)

9) Чим Марися нагадує Наталку Полтавку? (Не хоче заміж без любові.)

10) Через що посварилися Боруля і його дружина Палажка? (Через майбутніх кумів.)

11) Чому Націєвський хотів одружитися з Марисею, а потім утік? (Хотів багатого посагу; подумав, що Марися вже чекає дитину.)

12) Хто і з якого приводу сказав: «Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала!» (Боруля, спаливши папери про дворянство.)

2. Теоретичний матеріал

Один із методистів, дослідників літератури, Н. Думанський склав «формулу» життєпису комедійного героя. Спробуємо й ми за цією формулою схарактеризувати образ Мартина Борулі, героя однойменного твору І. Карпенка-Карого, враховуючи поки що лише комедійний бік його характеру.

Дослідження-спостереження.

Фази	Цитати
«Докомедійна» фаза; свідчення про те, яким герой був раніше	Гервасій говорить про Борулю: «Я тебе, Мартине, не пізнаю. був чоловік, як і всі люди, тепер же…». І Омелько засвідчує: «…Поки був чоловік, і не вередував, а як…» Мартин Боруля раніше «був чоловік, як і всі люди», тобто був не таким, яким бачимо його в комедії
Фаза фантазії, або ідея-фікс (в один прекрасний день героя комедії «осіняє» незвичайна ідея). Це ж і мета, але нереальна, помилкова, нездійсненна	Фантазія Мартина Борулі в тому, що він «уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родової книги». Але цей факт якось затерся, загубився, то його треба поновити, довести, підтвердити. Тому Боруля і став на «таку лінію». Він навіть знайшов (купив?) 12 свідків, які підтвердили, «що весь рід Боруль завше вів род жизні, свойственний дворянам.»
Фаза зустрічі	Боруля зустрічається з Красовським, у якого орендує землю і якому платить «чинш». Той називає його «бидлом», «хлопом», ображає. Герой не може відповісти «на рівних, бо дійсно належить до нижчого від дворянства селянського стану»
Фаза досягнення мети. Пізнання і діяння	Процес досягнення мети героєм — це його взаємодія з навколишнім, з обставинами. Він завжди є інтенсивним, поверховим і помилковим. Герой часто одержує звістку або дуже хоче одержати. Мартин Боруля наказує Омелькові: Герой комедії часто здійснює пізнавальні дії, про все розпитує. Боруля питає про жениха для Марисі: «А він же сам має який чин чи так ще — канцелярист?» Герой комедії ні в що не вникає глибоко, він усе сприймає на віру. Самоорганізацією Боруля займається, щоб виглядати якнайкраще для інших або щоб взагалі утвердитись у новому способі життя, коли це було його метою. Мартин Боруля намагається змінити стиль свого життя: Марусю змушує сісти за п’яльця («панське» заняття), від дітей вимагає звертатися до себе та дружини
Фаза торжества	Для комедійного героя дуже характерними є дії-реакції, зокрема вираження радості, торжества. Будь-яка зміна ситуації, досягнення аби чогось незначного, але бажаного дуже тішить героя, і він відразу ж виражає свою радість Мартин. Він. Жених!.. (До дверей) Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщій! А Господи, аж серце забилось! Прийнять треба на славу.
Фаза прозріння. Фаза самобичування	Прозріння героя настає раптово і несподівано. Впевненість у тому, що мета досягнута, була помилковою. Радість змінюється відчаєм (або навпаки). Герой розуміє свою помилку, як розуміє й те, що у всьому винен сам. «Я вже й сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беру-ля… Жаль живий бере за серце.

3. Проблемне запитання до учнів.

— У чому трагедійність образу Мартина Борулі? (Дійсно існували «нижчі» й «вищі» стани в суспільстві; одні люди вивищувалися над іншими, не маючи ніяких особистих заслуг; Боруля зазнав приниження, прагнув зберегти свою гідність і забезпечити гідне життя дітям відповідно до власних уявлень, які виявилися хибними, бо йшли «проти природи» й проти волі його ж дітей, навіть морально калічили їх, як, наприклад, Степана.)

6. Робота в зошиті.

• Складіть характеристику Мартина Борулі.

- Скласти характеристику персонажів твору.

7. Творче завдання.

• Опишіть ситуацію з нинішнього часу, яка б нагадувала історію Мартина Борулі.

Домашнє завдання

Характеристика Мартина Борулі ; скласти тези до теми «Значення творчості

І. Карпенка-Карого».

У підручнику ст. 54-58

12.10.2022

ПЧ№1. І.Карпенко-Карий "Хазяїн"

Урок тут

11.10.2022

Література рідного краю. Творчість М. Джус

1. Ознайомтеся з біографією Марини Джус.

Марина Дмитрівна Джус, дівоче прізвище Горячева, народилася 23 червня 1950 року в Гайвороні в сім”ї залізничників. По закінченню середньої школи чотири роки працювала в піонерському таборі “Артек”, а з 1973 року живе і трудиться в рідному місті. Має двох синів - 1973 та 1980 року народження. Професія у Марини Джус далека від Парнасу. Щодня з восьмої до сімнадцятої веде вона буденну розмову із цифрами за прозаїчним казенним столом з балансовими відомостями, кошторисами,розрахунками. За фахом вона - бухгалтер (працює на водоканалі), а за способом мислення й передачі своїх думок, за станом душі - митець. Марина Джус - член обласного літоб’єднання “Степ”. Визнана лідером районної рейтинговоі програми “Люди Прибужжя” в номінації “Талант Прибужжя”.

За своє творче життя Марина Джус створила безліч поезій; та на жаль, світ побачила поки що тільки одна збірка “І слів буденних незбагненні чари”. Поетична палітра поетеси дуже багатогранна і розмаїта: інтимна лірика, публіцистика, епічні та філософські твори, балади з драматичним сюжетом, гуморески та дитячі вірші.І тому в збірці вміщено розділи під назвою “Витоки буття”, “Розмовлятиму серцем з тобою”, “Я не соромлюсь жодного рядка”, “Пливе мого життя благенький човен”, “Курортні романи”. “З усмішкою”, “Я Женена”, “Из цикла “Почаев”, за що авторка просить пробачення у Господа і в читачів, що в одній збірці надруковані такі несумісні теми, як цикл “Почаєв”, гумор та “Курортні мотиви”. Але ж авторці так хотілось донести до читача хоча б невеличку частку написаного нею на різні теми.

2. Прочитайте декілька поезій поетеси.

Гімн Кіровоградщини

Квітуй наш рідний Гайворон -
Земля батьків священная,
Родючая і гарная,
В віках благословенная.
Хай минають літа,
Ти завжди молодієш.
Ти - колиска свята,
Наша доля й надія!

Нехай прямують потяги
Твоєю залізницею.
Тисячоліття протягом
Дає Господь сторицею.
Хай лихий буревій
Не захопить зненацька
Рідний Гайворон мій,
Славне місто козацьке.

В твоїх обіймах виросли,
Живем всі як годиться.
Ми присягаєм вірності
Святим твоїм традиціям.
Хай минають літа,
Ти завжди молодієш.
Ти колиска свята,
Наша доля й надія!

Пісня про Гайворон
Весь в садах яблуневих і вишень

У години розлуки ти приходиш у сни.

Рідне місто над Бугом, наймиліший у світі,

Найдорожчий для мене куточок земний.

Злетить над Бугом вітер колисковий,

Навіє смуток журавлина зграя,

Озветься в серці незрадливим словом -

До рідних місць душею прикипаєш.

Перевесло БугГЕСу, осяйне у блакиті,

У вінках із рум`янку береги запашні,

Вікна білих будинків, мов росою промиті,

Наче чайок ячання, материнські пісні.

У буденних турботах і у дні урочисті

Кожен штрих у пейзажі твоїм повен краси.

З залізничних майстерень починалося місто,

А тепер височіють заводські корпуси.

Люди тут роботящі і душею відкриті,
Тут щасливо лунає сміх дітей голосний.
Рідне місто над Бугом, у віках тобі жити,

У віках молодіти, рідний Гайворон мій.
1989

Моя мова
В салони - з каторги. Повернення Шевченка.

А вже тому минуло зим та літ!

О, рідна мова! Матінка старенька,

Що втрапила у місто під обід.

Квітчаста хустка їй сповзла на плечі,

В руках набряклих - вузлики й торби.

Вона і безпорадна, й недоречна

Серед міської шумної юрби.

ЇЇ навмисне боляче штовхали:
"Не плутайсь попід ноги, навісна!",
І навіть рідні діти не впізнали,
А може, посоромились, хто зна?

Вона, неначе зіткана із болю ,

Терпіла все і вибачала всім.
Минула місто, вийшла в чисте поле -

І заспівала голосом дзвінким.

Вона співає, і слова, мов квіти,
І плинуть хмари, і ясніє день...
Вона співає... Вслухайтеся діти!
Не розгубіть ні слова з тих пісень.
1990

Я у тебе в полоні
Скільки часу пройшло...
Вкрила паморозь скроні.
Та усе, як було -

Я у тебе в полоні.

Ні на день, ні на мить
Я не можу забути.
Моє серце щемить ,

До твойого прикуте.

Обпікає мене
Легкий дотик долоні.
Моє щастя земне,
Я у тебе в полоні.

Сиві пасма журби,
Свої ночі безсонні
Пробачаю тобі -
Я ж у тебе в полоні.

О, володарю мій,
Не завдай собі болю -
Полонянку не смій
Відпускати на волю!

Хто в полоні у кого,
Зрозуміємо згодом:
Без кохання мойого
Ти - жебрак, не володар.
1986.

Рідна земля
Так щедро життя обдаровує
Сивинами, мов нагородами.
Та й досі, бува, зачаровує
Простенька якась мелодія.

Жалію зірвати пролісок.
Чому - пояснити важко,
В душі озивається болісно
Загибель малої комашки.

І навіть в камінні сірому
Вбачаю красу бентежну.
Довіку б кроками міряла
Рідну землю безмежну.

Зажурену осінню пізньою,
Усміхнену в літньому платті,
Люблю тебе різною, різною.
Шаную тебе, як матір.
1987.

Домашнє завдання: напишіть у зошиті короткі біографічні дані Марини Джус, перегляньте збірку поезій, оберіть 4 поезії та письмово виконайте аналіз та запишіть паспорт поетичного твору.

06.10.2022 (2 уроки)

Тема 1: «Українська драматургія і театр 70-90 років XIX ст.»

1. Гра «Запиши - так чи ні».

- І.П.Котляревський – родоначальник нової української літератури.

- Двадцять років він працював над славнозвісною «Енеїдою».

- Поміщик Парпура за відома автора видав друком перші частини «Енеїди».

- Бурлеск – різновид комічної творчості.

- Травестія – художній твір гумористичного характеру.

- «Енеїда» за своїм характером і природою значно відрізняється від поеми Вергілія.

2. Отже, тема нашого уроку : «Українська драматургія і театр 70-90 років XIX ст.». Мета нашого уроку: ознайомитися, як і коли в Україні виник професійний «театр корифеїв», навести конкретні приклади зв'язку українського театру з музикою, розвивати мовлення, навички самостійної роботи, виховувати інтерес до минулого України, любов до рідного слова.

3. Словникова робота

Корифей — найвидатніший діяч у певній галузі мистецтва, науки. Аматорський — самодіяльний.

Перші спроби відродити національний театр з'являються лише в 60-х та 70-х рр. XIX ст. У 1873-1874 рр. Марко Кропивницький з успіхом улаштовував українські вистави в Харкові, а 1876 року створив трупу в Катеринославі. Проте Емський указ спричинив майже п'ятирічний вимушений «антракт» у розвитку національного театру. У 1880 році пункт Емського указу стосовно заборони українських п'єс був переглянутий, унаслідок чого театральні вистави та концерти, хоч і з величезними обмеженнями, але дозволили проводити.

Вісімдесяті роки дев'ятнадцятого століття на Наддніпрянській Україні стали періодом розквіту українського професійного театру, справжнім батьком якого вважають Марка Кропивницького. 10 січня 1882 року М. Кропивницький здійснив постановку п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Власне, саме з цієї дати й починається літочислення українського професійного театру. Для повноцінного функціонування новоствореної трупи потрібні були кошти та досвідчений керівник. Ним став Михайло Старицький.

На утримання трупи він використав усі гроші з продажу свого маєтку, що дало змогу збільшити персонал трупи, створити власний оркестр, підвищити платню акторам. Уже восени в Єлисаветграді Старицький створив українську професійну трупу, куди ввійшли: Олександра Вірина, Ганна Затиркевич-Карпинська, брати Тобілевичі — Микола Садовський (театральний псевдонім від дівочого прізвища матері), Панас Саксаганський (псевдонім від назви місцевої річки Сак-сагань), Іван Карпенко-Карий, їхня сестра Марія Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька та інші самобутні актори, часто звані «корифеями українського театру». Становлення М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого як драматургів та театральних діячів нерозривно пов'язане з глибинними процесами в житті українського народу, з розвитком його культури. У середовищі селян, свідомих своєї національної гідності, представників інших верств української суспільності вони вчилися розуміти людей і життя, під їх впливом задумувалися над своїми обов'язками, визначали свої життєві принципи та ідеали, своє місце у світі.

4. Самостійна робота- завдання підготувати план-конспект

«Джерела драматургії та театру II пол. XIX століття» за поданим матеріалом

Матеріал для конспектування

У другій половині XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що'сприяв піднесенню національної культури. Аматорські вистави були популярними в Чернігові, Полтаві, Єлисаветграді, Києві. В аматорських гуртках розпочинали діяльність реформатори українського театру І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Садовський, II. Саксаганський, М. Старицький. У цей період посилюються утиски українського театру з боку царського уряду — Емський акт 1876р., циркуляр 1881р. Категорично заборонялися українські вистави історичного й соціального змісту. У 1883 р. київський губернатор заборонив діяльність театральних труп на підвладній йому території — Київщині, Полтавщині, Волині, Поділлі. Репресивні заходи царського уряду все ж не могли знищити глибокі українські театральні традиції.

У 1890р. І. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського», яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі в 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру — «Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької».

Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п'єс. Серед них — «Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий» та ін. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням суспільного буття.

З театром корифеїв пов'язана творчість Марії Заньковецької. її прирівнювали до видатних актрис світу — італійки Елеонори Дузе та француженки Сари Бернар.

Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст.

У Галичині до 1848р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювались аматорські гуртки в Коломиї, Львові, Пе^ ремишлі.

Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда». Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський.

На Буковині при чернівецькій «Руській бесіді» 1869 р. утворилися аматорські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884 р. «Руського літературно-драматичного товариства» під керівництвом С. Во-робкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару.

Творчу допомогу театрові надавав І. Франко. Свої роздуми про завдання театру він виклав у низці статей — «Руський театр у Галичині», «Наш театр» та ін.

Український театральний процес кінця XIX — початку XX ст. засвідчує спільність із модерністськими тенденціями Європи.

Перші спроби підготовки професійних акторів пов'язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка.

Творчою лабораторією став один із найкращих тогочасних театрів — театр М. Садовського: 1906р.— у Полтаві, з І907р.— у Києві.

М. Садовськии розвивав кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас, якого М. Садовськии запросив зі львівського українського народного театру товариства «Руська бесіда». Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, художнє — В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся.

Українська музика була невід'ємною складовою побутово-реалістичного й романтичного театру, доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери. Тут багато важив неповторний чар української народної пісні.

Народна пісенна творчість пов'язана і з розвитком професійної української музики («Катерина» М. Аркаса, «Підгоряни» М. Вербицького, «Осада Дубна» П. Сокальського та ін.), стає основою фортепіанної музики та камерних вокальних творів П. Сокальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Композитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло піднесенню української пісні на рівень високого професійного мистецтва.

Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнесприятливіші умови склалися для розвитку опери. Д. Антонович пояснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової підготовки актори не мали, відсутньою була національна оперна традиція і, головне, не було державного опікування українською культурою.

Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Артемовський — оперний співак, драматург, що навчався в Київській духовній семінарії. У 1839р. М. Глинка, О. Даргомижський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії. Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери.

Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — створення за власним лібрето першої національної опери «Запорожець за Дунаєм» (1862р.). Сюжет опери підказаний М. Костомаровим. Майже 20 років царська цензура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884 р. М. Кропивницький.

У другій половині XIXст. виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища в Києві, Одесі, Харкові, Львові.

Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський закінчив Афінський університет, де здобув ступінь магістра наук. В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його творчості вважається музична картина «Вечорниці», написана для п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство любителів музики. Він створив близько 40 фортепіанних п'єс, 40 романсів, опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна».

Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко (1842-1912) — видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики й педагог, засновник професійної школи. Навчався в Петербурзькій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освоював у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів).

Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому належать опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», дитячі «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

М. Лисенко — основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов'язаний розвиток національної музичної освіти. Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські композитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, О. Кошиць.

Видатними творцями духовної музики на зламі ХІХ-ХХст. були К. Стеценко та М. Леонтович.

Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консерваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету.

Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Україні проводили композитори І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Сочинський, В. Барвінський, С. Людкевич.

У Львові 1903р. заснована музична школа (з 1907р.— Вищий музичний інститут, з 1939р.— державна консерваторія імені М. В. Лисенка). У 30-х роках діяли 9 філій музичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах.

Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині в цьому приміщенні — театр імені М. Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львівської консерваторії С. Крушельницька, М. Мен-цинський, О. Мишуга, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстерність яких набула світового визнання.

У новій українській музиці одним з провідних діячів був В. Барвінський.

У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф. Колесса, В. Барвінський, М.Тайворонський, Л- Лепкий, Р. Купчинський, Л. Леонтович.

5. Літературна гра «Знайди помилку»

1. Емський акт 1876 р. сприяв розвитку українського театру. {Посилював утиски)

2. У Галичині до 1848 р. існував тільки український театр, а діяльність німецького та польського заборонялася. {Навпаки)

3. 10 січня 1882 року М. Старицький здійснив постановку п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». (М. Кропивницький)

4. І. Карпенко-Карий написав 19 оригінальних п'єс. {18)

5. М. Лисенко навчався в Московській консерваторії. {Петербурзькій та Лейпцігській)

Домашнє завдання

Ст. 51, 53 у підручнику, пит. 12 ст. 53

06.10.2022

Тема 2: Іван Карпенко-Карий. Життєвий і творчий шлях митця. Жанрова

різноманітність творів і «театр корифеїв».

1. Літературна вікторина

- В якому році було створено новочасний театр? (1882)

- Які драматурги ставили на сцені свої п’єси? (М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий)

- Яка родина присвятила себе театрові? (Тобілевичів)

- Які перешкоди стояли на шляху українському театру? (Емський указ, Валуєвський циркуляр, політика влади)

- Хто відкрив у Києві перший стаціонарний театр? (М. Садовський)

2. Опрацювання біографії Івана Тобілевича.

Іван Карпович обрав собі псевдонім Карпенко від імені батька Карпа, що буквально означає «син Карпа», а Карий – від імені персонажа п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого. Вперше псевдонімом Гнат Карий було надруковано оповідання «Новобранець» в альманасі «Рада» в 1883 році. Цього ж року він вступив до театральної трупи М. Старицького. Та був звільнений з посади секретаря поліції за неблагонадійність. Доля Івана Тоблевича приготувала йому нелегкі випробування. Двічі одружений, мав семеро дітей та хутір Надія від першої дружини, Надії Тарковської, яка померла. Втратив доньку Галину. Вдруге оженився з Софією Дітковською. 1884 заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886 у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.

1887, отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата Панаса Саксаганського. 1890 вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

У 1900-1904 роках створив власну трупу, проте на заваді подальшій праці стала невиліковна хвороба. Вирушає на лікування до Берліна, але хвороба виявилася сильнішою за ліки. Помирає драматург, який народився в родині зубожілого шляхтича, котрий багато років домагався визнання на папері визнання свого шляхетського походження, 2 вересня 1907 року. Похований на хуторі «Надія».

3. Побудова конспекту-опори за біографією Івана Карпенка-Карого (самостійна робота учнів).

4. Робота з матеріалом підручника про творчий доробок драматурга (створення схеми-опори або таблиці визначних творів у творчому доробку митця).

5. «Вільне письмо» (пояснити, чим саме вам сподобався Іван Карпенко-Карий, та які твори драматурга ви хотіли б прочитати).

Домашнє завдання

Ст. 54, 55 у підручнику

05.10.2022

Контрольна робота №1

«Творчість І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Б. Грінченка»

І рівень

(6 завдань по 0,5 бала) Виберіть варіант відповіді

1. «Творцем живих типів, великим артистом зору» І.Нечуя-Левицького назвав

а) Пантелеймон Куліш;

б) Михайло Старицький;

в) Іван Франко.

2. Своєрідно визначити і розв'язати проблему батьків та дітей І.Нечуй-Левицький намагається в повісті

а) «Микола Джеря»;

б) «Кайдашева сім'я»;

в) «Дві московки».

3. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» написаний у співавторстві з

а) Іваном Біликом;

б) Іваном Нечуєм-Левицьким;

в) Іваном Франком.

4. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» уперше був надрукований у

а) Празі;

б) Женеві;

в) Відні.

5. Чотиритомний «Словарь української мови» Б.Грінченко видав у

а) 1893-1895 pp.;

б) 1900-1902 pp.;

в) 1907-1909 pp.

6. За своєю темою і напруженістю розгортання конфлікту не має аналогів у нашій літературі оповідання Б.Грінченка

а) «Олеся»;

б) «Дзвоник»;

в) «Палії».

IIрівень

(З завдання по 1 балу) Закінчіть речення

1. Жанрова специфіка повісті «Кайдашева сім'я» полягає у зображенні...

2. В алегоричній назві роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» звучить основна ідея:...

3. Улюбленою подругою Докійки була...

IIIрівень

(2 завдання по 1,5 бала) Дайте відповіді на запитання

1. Чому, на вашу думку, Тодозя Світайлиха стала черницею?

2. Які проблеми порушують автори у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»?

IVрівень

(1 завдання - З бали)

Напишіть невеликий твір на одну з тем

· Кайдашеві «звички» в сучасному житті.

· Наталя - жертва суспільства (за оповіданням Бориса Грінченка «Дзвоник»).

04.10.2022

Запрошую на 5 онлайн урок

Майстерне відтворення психології дитячої душі в оповіданні "Дзвоник". Огляд інших творів письменника Б.Грінченко (дилогія про "українське село", "Серед темної ночі", "Під тихими вербами", повість "Сонячні промені" про просвітительську діяльність інтелігенції, драма "Степовий гість")

28.09.2022

Запрошую вас на 6 онлайн-урок

Література рідного краю, творчість К. Лесьєва-Леся

29.09.2022 - працюємо дистанційно

29.09.2022

Тема: Борис Грінченко. Оповідання «Каторжна» - утвердження прагнення людини до любові, добра. Психологізм твору

За що стільки мук, горя та сліз додають людям люди,

коли й так життя таке коротке і таке сумне?

Борис Грінченко

1. «Біль літературного героя» - письмово

Який духовний та фізичний біль переймав головну героїню? Кому вона про це розповідає? Чим це для неї обернулось?

2. «Один день з життя головного героя» - усно

У житті кожної людини, напевно, є найпам’ятніший день. Чи був такий день у Докії? Як змінилось її життя після цього дня?

3. «У ролі психолога».

«За що мене так мучать? Хіба я гірша від інших?» - запитує Докія.

Спробуйте дати відповідь Докії, опираючись на думки автора та свої висновки.

Учні працюють над завданням: виявити ознаки психологізму оповідання Б.Грінченка «Каторжна»?

Домашнє завдання: визначити особливості композиції та елементи сюжету оповідання «Каторжна»; виявити, які засоби творення характеру використав письменник, моделюючи образ Докії.

презентація до уроку

29.09.2022

Урок: Оповідання «Дзвоник». Майстерність відтворення психології дитячої душі. Значення творчості письменника

1. Визначення засобів творення характеру Докії в оповіданні Б. Грінченка «Каторжна»

Довідка Засоби творення характеру в епічному творі — це:

показ персонажа у діях і вчинках, у безпосередніх стосунках з іншими персонажами, у його реагуванні на життєві події;
авторська характеристика персонажа безпосередньо від себе або від імені іншого персонажа;
змалювання зовнішності героя (портретна характеристика);
індивідуалізація мови персонажа через використання характерних елементів різних лексичних шарів — діалектизмів, жаргонізмів, професіоналізмів, вульгаризмів тощо;
розкриття внутрішнього світу персонажа через показ його почуттів, переживань, настроїв, роздумів.

Як в оповіданні «Каторжна», так і в оповіданні «Дзвоник» письменник показує, що зі смертю матері діти втрачають ту опору, яка тримала їх у житті, бо саме жінка завжди відчувала відповідальність за щастя своєї родини, саме вона готова була захистити свою дитину від усіх життєвих негараздів.

Оповідання «Дзвоник» за темою і напруженістю розгортання конфлікту не має аналогів у нашій літературі, є одним із найкращих в українській дитячій літературі. На думку дослідників творчості письменника, ним Грінченко досяг найвищого рівня світової реалістичної новелістики. І навіть якби він не написав більше нічого, то цей твір прославив би його як талановитого прозаїка.

1. Поміркуйте

Про що йдеться в оповіданні «Дзвоник»? (Про семирічну сільську дівчинку Наталю, яка опинилася в сирітському притулку великого міста.)
У чому полягає особливість змалювання образу дівчини? (Свою увагу автор зосереджує на показі моральних страждань дитини, якій нелегко жилося і вдома після смерті матері, бо батько-п'яниця, прогайнувавши господарство, не вилазив із шинку, а вона залишилася ніким не доглянута, і в притулку, бо відчуває себе самотньою, чужою, відчахнутою від звичного сільського побуту, бо глузування товаришок травмує її психіку. І не можна з цього пекла дитині вирватися, бо вона позбавлена найголовнішого — волі.)

2. «Вживання в образ» Розкажіть від імені Наталі про те, як їй жилося в притулку, про що вона мріяла.

3. Дослідження творчої лабораторії митця Визначте, який основний прийом і з якою метою його використав автор в оповіданні.

(Прийом персоніфікації: «Дзвоник будив її — вона вставала, кликав снідати — вона йшла, велів учитися — вона вчилася, випускав із класу після лекції і знову наказував сідати — вона слухалася». Він дає письменникові змогу глибоко і всебічно розкрити образ головної героїні, для якої дзвінок стає прокляттям, забравши її волю. Наталі здавалося, що дзвінок — це жива істота, яка наглядає за всім притулком, але найдошкульніше вразити намагається саме її. І в душі дівчинки поступово визріває рішення через самогубство вирватися з неволі. Думка про колодязь не полишає її, а дзвінок шістнадцять разів на день ніби наказував їй: топись, топись.)

4. Вироблення власної думки Використовуючи метод ПРЕС, спростуйте або згодьтеся із думкою, яку Б. Грінченко доводить майже кожним своїм твором про дитину: «Суспільство, у якому діти не мають майбутнього, також приречене».

Учень, відповідаючи, використовує такі словесні форми: Я вважаю, що… (озвучення позиції);

Оскільки… (обґрунтування позиції);

Наприклад,.. (наведення прикладів);

Таким чином,.. (підбиття підсумків).

Письменник в оцінці критиків, видатних діячів культури Зіставлення різних оцінок творчого доробку письменника допоможе десятикласникам усвідомити, ким же був Борис Грінченко, у чому полягає значення його творчості.

«Він належав до «неспокійних, вихроватих» натур, котрі кидаються на всі боки, заповнюють провалини, латають, підтримують повалене, валять те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукають способів підняти до роботи більше рук» (Іван Франко).
«Ви й не збагнете, яке то гірке і вкупі солодке те почуття, що збудили в мені ваші вірші. Я дякую…Вам і Вашій музі…» (Леся Українка).
«…таких невтомних, завзятих діячів, борців громадських, якого ми в особі Бориса Грінченка втеряли, в пантеоні українських писателів зазначити можна небагато. Великий хист, незвичайна витривалість у роботі, скрашені великою любов'ю до рідного краю» (Микола Лисенко).
«…високо ціню і шаную Вашу корисну безупинну працю…» (П. Грабовський).
«Нехай буде потіхою Вам, як і всій Україні, що він був серед нас, що його велика праця, його велика любов до народу не згинуть ніколи і в них він ще довго житиме серед вдячних нащадків» (Михайло Коцюбинський).

Домашнє завдання

1. Повторити матеріал уроку за конспектом.
2. Підготуватися до контрольної роботи за творчістю Панаса Мирного та Б. Грінченка.
3. Написати твір-есе «Моє знайомство з письменником Борисом Грінченком».

28.09.2022

Запрошую вас на 6 онлайн-урок

Література рідного краю, творчість К. Лесьєва-Леся

27.09.2022

Запрошую вас на 5 онлайн-урок

22.09.2022(2урок)

РМ №1 Письмова творча робота на тему "Українська ментальність"

Написати роботу в чорновику і перевірити її

Домашнє завдання: переписати роботу в чистовик

22.09.2022 (1урок)

Тема: Традиції народного побуту і моралі, цінності національної етики засобами комічного (гумор, художні тропи). Оцінка «Кайдашевої сім’ї» І.Франком.

Повість «Кайдашева сім’я» І.С.Нечуя-Левицького за повним правом можна назвати, як «Енеїду» І.П.Котляревського, енциклопедією народознавства. Вона знайомить нас із яскравими картинами життя і побуту, обрядів і звичаїв українського села після скасування кріпацтва. Про традиції народного побуту і моралі, цінності народної етики, засоби комічного, застосовані письменником, і піде мова на уроці.

Завдання 1: дослідити звичаї та обряди, про які згадується в «Кайдашевій сімї». Що нового ви дізнались про українські народні традиції? Які зі звичаїв і обрядів не були б зайвими і сьогодні? - усно

Завдання 2: Коротко розкажіть про процеси праці, які згадуються у повісті.Поясніть, які процеси праці існують і тепер. - усно

Процес праці
Виготовлення полотна
Вишивання одягу
Випікання хліба
Розмальовування печі, призьби

Завдання 3: виконати дизайнерський прект обкладинки повісті. На основі назви, звичаїв, вірувань створити візуальні тексти, ілюстрації до повісті. – робота в зошиті

4.Робота зі словником літературознавчих термінів: визначення видів комічного

«Кайдашева сім¢я» належить до кращих гумористично-сатиричних творів української літератури.

Гумор- це м’яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне подсміювання.

Сатира- це гнівне осудження у творі явищ суспільного і особистого життя.

Іронія- іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний зміст, коли сказане набуває у контексті мови протиледного значення; висміювання, яке містить у собі критичку оцінку того, що висміюється.

Сарказм- зла, уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії.

5. Тестування. Визначити види комічного - письмово

1. - Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натопчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила,- сказала Мотря. Мотрині слова були дуже докірливі. Мелашка спалахнула од сорому.

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

2. –Схаменися, п¢янице! Чи ти здурів, чи ти знавіснів! Гаращо вже горілки напився!

- Еге, здурів! Чи ти ба! Чорти їдуть верхом на свинях! А бий вас сила божа! Дух святий при нас і при хаті! А ондечки на панському бунаєві сидить пузатий, та витрішкуватий, та рогатий

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

3. –Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця, - говорив Кайдаш за чаркою горілки в шинку.

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

4. – Які в тітки жовті ноги, неначе в нашої зозулястої курки,- сказав голосно, але ніби про себе, старший хлопчик.

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

5. По спині лупи її! Виколи дрюком їй друге око! – кричала з двору Мотря. – Не так мені шкода матері, як шкода чобіт!- гукнув Карпо на березі!

А гумор;

Б сатира;

В сарказм;

Г іронія.

Домашнє завдання:

Ст.25-28 читацький практикум, записати паспорт твору .

21.09.2021

Тема: Майстерне змалювання характерів старих Кайдашів (Омелька і Марусі), синів (Карпа і Лавріна), невісток (Мотрі і Мелашки). Художні деталі у портретах персонажів, колоритність їхньої мови. Роздуми над винуватцями родинних сварок і баталій.

«Прототипи головних героїв повісті»

Відкидаючи звинувачення начебто у тому, що в його творах багато художнього домислу, І.С.Нечуй-Левицький писав «… я роками виходив і виїздив місця, де народжувалися , росли і важко робили герої моїх оповідань і повістей. Коли пишу, їх обличчя завжди стоять переді мною, їх болі і зітхання, темність і горе крають моє серце». Яскравим підтвердженням слів письменника є «Кайдашева сім’я». Твір має точно вказане місце, де відбуваються події. Село Семигори, так майстерно виведене митцем у повісті, було авторові майже рідне. У дитинстві і в юності він тут деякий час жив у родичів, був знайомий із багатьма семигорськими ровесниками. Кайдаші мали своїх прототипів: сім’ю Мазурів із цього ж таки села, яка прославилася постійними бійками і колотнечами. Вуличне прізвище Мазурів – Кайдаші – письменник і подарував своїм літературним героям. Хата заможних Мазурів стояла на кутку Солоному, коло церкви, поруч дійсно був горб, на якому ламалися вози. Жили у Семигорах й свати Маззурів – багаті Довбиші. Про героїв повісті, про те як змалював їх письменник у творі, і піде розмова на уроці.

Завдання1.

Назвіть чоловічі образи в повісті. Випишіть із твору портретні характеристики образів. Які риси характеру персонажів прочитуються в них? Чи знаходить ваша здогадка підтвердження у дальшому перебігу подій?

Омелько Кайдаш. «Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш у білій сорочці із білими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачалися до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові як пух, і блищало сивиною.»

Карпо. «Карпо був широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».

Лаврін. «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».

Завдання2. Заповніть таблицю і дайте відповіді на питання.

Омелько	Кайдаш	Карпо	Лаврін
Позитивне в образі	Негативне в образі	Спільне в	характері

		Відмінне в	Характері

· Чи можемо ми, аналізуючи діалог братів на початку повісті, визначити, котрий із них добріший, людяніший? Чому?

· Хто був главою сім’ї? Чому?

· Кайдаші жили в достатку. Хто в родині заробляв гроші?

· Проаналізуйте залицяння Карпа до Мотрі. Яким постає перед нами закоханий Карпо?

· За що Карпо штовхнув старого батька так. Що той упав? Чи відчувається каяття у поведінці Карпа? Як зреагував на вчинок сина Омелько?

За дібраними матеріалами зробіть висновок, чи можемо ми говорити про індивідуалізацію чоловічих образів у повісті.

Завдання 3:

· Назвіть жіночі образи повісті.

· Випишіть із твору портретні характеристики образів. Які риси характеру персонажів «прочитуються» в них?

Завдання 4:

Заповнити подану таблицю, розставивши бали від 1 до 6, таким чином оцінити рівень вини кожного персонажа твору. Свій вибір обґрунтувати.

Персонажі повісті
Омелько
Маруся
Карпо
Лаврін
Мотря
Мелашка

Домашнє завдання

С. 21-24 читати;

Дібрати прислів’я до образів повісті, які б вказували на основну рису їхнього характеру.

20.09.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок

15.09.2022

Українська проза 70-90 років ХІХ ст.

1. ПРОЗА

Творцями української прози аналізованого періоду є Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Франко. У 80—90-і роки цей ряд поповнюють Борис Грінченко, Степан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська. Прозаїки збагатили художній світ українського реалізму розмаїттям суспільних типів: інтелігенти-просвітники (Павло Радюк з роману «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, Марко Кравченко з повісті «Сонячний промінь» Бориса Грінченка), селяни-правдошукачі (Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького, Чіпка Варениченко з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика), робітники та заробітчани (твори бориславського циклу Івана Франка, «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького), емансиповані жінки («Товаришки» Олени Пчілки), жінки-повії («Повія» Панаса Мирного).

Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображенням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали українські майстри слова, показавши життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройдисвіт» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проблему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».

Жанрове багатство української прози у 70—90-х роках визначається активним побутуванням жанрів оповідання (цикл «Баба Параска та баба Палажка» Івана Нечуя-Левицького, «Каторжна», «Дзвоник» Бориса Грінченка, «Задля празника» Івана Франка), новели («Лови» Панаса Мирного), повісті та роману. Два останніх жанри в епоху реалізму зазнали особливого розквіту та жанрових варіацій. Так, в українській літературі означеного тридцятиліття функціонують повість соціально-побутова («Микола Джеря» Івана Нечуя-Левицького), родинно-побутова («Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького), повість-хроніка («Старосвітські батюшки і матушки» Івана Нечуя-Левицького), ідеологічно-проблемна («Лихі люди» Панаса Мирного, «Сонячний промінь» Бориса Грінченка), історична повість («Захар Беркут» Івана Франка, «Оборона Буші» Михайла Старицького).

У 1886 році стараннями Івана Франка у Львові був опублікований роман Анатоля Свидницького «Люборацькі». Написаний у 1861—1862 роках, цей твір порушував винятково важливу і актуальну проблему денаціоналізації, що призводить до деградації особистості. Названий автором «сімейною хронікою», цей твір переріс задекларовані жанрові рамки. Панас Мирний та Іван Білик виступили творцями жанру соціально-психологічного роману («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»). Роман проблемно-ідеологічний з'явився з-під пера Івана Нечуя-Левицького («Хмари», «Над Чорним морем») та Івана Франка («Лель і Полель»). Незважаючи на заборону опрацювання певних тем (історичної, з життя української інтелігенції), написано історичні романи «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького.

На зміну оповіді від першої особи приходить об'єктивізована манера викладу зображуваного від третьої особи. Це розширило можливості художньої виразності прозового письма, що виявилися у широкому застосуванні описів — портретів, пейзажів, інтер'єрів. Панорамності зображуваного світу сприяли авторські відступи, характерні для великих епічних полотен другої половини XIX століття. Визначальними рисами українського письменства 70—90-х років були віра у суспільно-перетворюючу роль художньої літератури, вплив на неї національно-визвольного руху. Епічні твори Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка та інших створили надійний ґрунт для подальшого розквіту української художньої прози

2. ДРАМАТУРГІЯ

В умовах цензурних заборон, штучно обмеженого функціонування українського друкованого слова важливого значення набувала українська драматургія. Для неї у 70— 90-х роках були властиві широка соціальна проблематика, нові герої, досконала художня форма. Сценічно втілені п'єси Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Бориса Грінченка, Івана Франка розширювали сферу впливу української літератури, її функціональні можливості, спілкування з різними верствами народу. У Російській імперії театральна сцена була єдино можливим офіційним місцем, де звучала українська мова. Театр корифеїв (Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий) став найкращою суспільною, національною і естетичною школою. «Ці троє людей, — писав Іван Франко, — склали першу українську трупу, головними оздобами якої згодом були брати Івана Тобілевича, широко відомі артисти Садовський і Саксаганський, далі пані Заньковецька та Затиркевич і чимало інших талановитих артистів і артисток. Склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані по тому, трупа, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві, і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найзнаменитіших артистів світової слави. Гра українських артистів була не дилетантською імпровізацією, а наслідком сумлінних студій, глибокого знання українського люду та його життя, освітленого інтуїцією великих талантів».

До багатопроблемних і різножанрових досягнень української драматургії аналізованої доби відносять твори «Глитай, або ж Павук» та «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького, «Не судилось», «Талан» Михайла Стариць-кого, «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Сто тисяч», «Суєта», «Житейське море» Івана Карпенка-Карого, «Лимерівна» Панаса Мирного, «Степовий гість», «Серед бурі» Бориса Грінченка, «Учитель», «Сон князя Святослава», «Украдене щастя» Івана Франка.

3. ТЕМАТИКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

Особливо глибоко і всебічно опрацьовується в цей час тема селянського життя. Хоч у творах ще часом і зображується давнє, кріпосницьке лихо, з’являються оповідання і повісті про панщину (“Микола Джеря” Нечуя-Левицького, “Панщизняний хліб” Франка, “Протестант” Кониського), проте на перший план тепер виходить тема становища селянства в умовах капіталізації господарства (“Кайдашева сім’я” Нечуя-Левицького, “Лесишина челядь” Франка, “Козарський ланок” Кониського, “Серед темної ночі” і “Під тихими вербами” Грінченка, “Навернений скупець” Ярошинської).

Прозаїки показують зубожіння селянства (“Лихо давнє й сьогочасне”, “Морозенко” Панаса Мирного, “Ціпов’яз” Коцюбинського), його відхід на промили, його пролетаризацію (“На роботі”, “Навернений грішник” Франка, “Панько” Грінченка, “П’яниця” Ганни Барвінок, “Наслідки непорадності” Ковалева). Як логічне продовження цієї теми з’являються повісті Франка “Boa constrictor”, “Борислав сміється”, в яких розгортається життя й побут учорашніх селян в умовах нечуваного капіталістичного визиску, показується наростання протесту робітників проти експлуатації. У прозі відбито й таке соціальне лихо, як еміграція (“Іван Базилець” Бордуляка, “Пересельці” Грицька Григоренка).

У сферу художніх спостережень письменників входить життя й інших соціальних груп – міщанства, чиновництва, духівництва (“Для домашнього огнища”, “Основи суспільства” Франка, “Пропащий чоловік” Павлика, “Перекинчики” Ярошинської, “Старосвітські батюшки і матушки” Нечуя-Лувицького, “Суддя Гарбуз” Кониського).

Прозаїки намагаються з’ясувати місце і роль молодої різночинної інтелігенції в суспільному житті.Панас Мирний у повісті “Лихі люди” показує ідейне роздоріжжя колишніх шкільних товаришів, їхнє соціальне протистояння. Франко розкриває антинародну суть тих освічених за народний кошт урядовців, які, підлабузнюючись до властей і сильних світу того, дбали тільки за власну кишеню (“Рутенці”, “Свиня”, “Опозиція”). Нечуй-Левицький (“Хмари”), Кониський (“Семен Жук і його родичі”, “Юрій Горовенко”), Грінченко (“Сонячний промінь”, “На розпутті”), Олена Пчілка (“Світло добра і любові”) намагаються створити позитивний образ інтелігента, що прагне принести користь обездоленим трудівникам. Вони водночас правдиво показують, , як під тиском соціальних обставин руйнуються світлі ідеали культурників.

Отже, прогресивно налаштована інтелігенція стає основною силою народницького руху. В Україні виникають нелегальні політичні гуртки, розпочинається «ходіння в народ» різночинців з метою підняти селян на боротьбу «за землю і волю». Але селянство було роз’єднане, тому не сприйняло ідей народників, і ті вдалися до терористичних актів. Пожвавлюється рух демократичного студентства, виникають перші робітничі гуртки. У губернських містах створюються громади — культурно-освітні товариства української інтелігенції. Вони займаються вивченням історії й культури українців, збиранням і студіюванням фольклору, виданням та розповсюдженням української літератури.

1873 року в Києві створюється Південно-західний відділ Російського географічного товариства, в якому активно працюють історики І. Лучицький, О. Лазаревський, М. Драгоманов, мовознавець П. Житецький, композитор М. Лисенко, письменник і театральний діяч М. Старицький. Завдяки енергійним зусиллям народознавця П. Чубинського виходить семитомник «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край».

Пожвавлення громадського руху відбилося у творах І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, О. Кониського, Олени Пчілки, М. Старицького та інших письменників, які показували переслідування інтелігентів властями, вороже ставлення до них як урядовців-шовіністів, так і зденаціоналізованого панства й чиновництва.

У 70-90-ті роки ХІХ ст., як і в попередні часи, український народ був роз’єднаний кордонами чужих для його ментальності імперій, і це стримувало духовний поступ.

На Лівобережній Україні російським царським урядом проводилася політика жорстокого переслідування всього українського; постійно видавалися відповідні укази (Валуєвський, Емський та ін.). Заборонена була й діяльність громад, ввіз українських книжок із-за кордону. Доходило до смішного. Тексти українських пісень під нотами доводилося писати латинськими літерами (Nese galja wodu…).

Багатьох українських діячів того часу було заарештовано й вислано на Північ, дехто, як, наприклад, Драгоманов, емігрував за кордон, інші замовкли надовго.

Тому не випадково, що в цей час центром української наукової та культурно-освітньої діяльності стає Львів, адже в Австро-Угорській імперії все-таки були, хай і обмежені, умови для національного розвитку українців. З 1868 року у Львові починає діяти товариство «Просвіта», яке організовує в містах і селах бібліотеки, читальні, драматичні гуртки, видає українські газети, журнали, брошури.

А 1873 року з ініціативи Драгоманова і Кониського у Львові засновується Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке згодом реорганізовується в Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Ним видано десятки томів матеріалів з історії української мови, літератури, фольклору, етнографії, різноманітні словники.

На західноукраїнських землях у 70-80-х роках ХІХ ст. активно діяли політичні партії москвофілів і народовців. «Москвофіли» підтримували російський царизм і не визнавали права українського народу на самостійне національно-політичне життя. «Народовці» орієнтувалися на східноукраїнське культурне відродження й головну увагу звертали на піднесення національної свідомості галичан. Народовські журнали «Правда» (1867-1898), «Зоря» (1880-1897) та газета «Діло» (1880-1939) стали трибуною всієї української літератури, сприяли розвитку української критики та публіцистики.

З ініціативи І. Франка видаються журнали «Світ» (1881-1882) й «Житє і слово» (1894-1897).

Михайло Драгоманов організовує в Женеві випуск кількох українських альманахів. У Східній Україні теж час від часу (коли вдається отримати дозвіл) виходять літературно-публіцистичні альманахи. Художня література цього періоду розвивається в дусі шевченківського реалізму, народності та національної самобутності.

— Які висновки ми можемо зробити з наведених фактів? (Попри всі перешкоди українська література розвивалася; нація прагнула до самоствердження.)

Домашнє завдання:

за підручником ст. 23-29 теоретичний матеріал (міні-конспект),

ст. 30-36 Читацький практикум (уривки з повісті "Кайдашева сім'я"

ст. 36 Д/З за підручником

14.09.2022

Умови розвитку української літератури в ІІ пол. ХІХ ст.

План уроку:

1. Валуєвський циркуляр.

2. Роль західноукраїнських періодичних видань у поширенні українського друкованого слова.

3. Піднесення українського руху на початку 70-х рр. ХІХ ст.

4. Емський указ.

5. Становлення нових стильових течій і напрямів.

6. Інтенсивний розвиток прози.

7. Досягнення української поезії.

8. Роль драматургії в українському літературному та культурному житті.

Презентація до уроку

1. Валуєвський циркуляр

Спочатку російський уряд не реагував на піднесення українського руху, вважаючи його прояви суто літературними та культурно-просвітніми. Проте після польського повстання 1863 року, яке засвідчило пожвавлення національно-визвольних рухів у Російській імперії, антиукраїнські настрої почали зростати. Невдовзі українофобія стала визначальною в політиці Російської імперії щодо всього українського: мови, літератури, культури, перекладів тощо.

Ознакою 70-х рр. стають обшуки, арешти, переслідування, заборони. Закривають недільні школи, 1862 року припинено діяльність «Основ», 1863 року заборонено «Черниговский Листок», а самого видавця, Л. Глібова, звільнено зі служби. Проте для остаточного знищення українського національного руху потрібен був вагоміший привід, і він знайшовся. Останньою краплею, що переповнила чашу великодержавницького терпіння, став переклад Федором Морачевським українською мовою Нового заповіту. І хоч переклад був визнаний духовною комісією як «вірний оригіналу та виконаний добре», проте Синод, що вів боротьбу з українською національною самобутністю в будь-яких виявах: чи в будуванні церков, чи в іконописанні — визнав переклад Морачевського «опасным и вредным».

У липні 1863 року міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав циркуляр, у якому зазначалося, що «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не можетъ». Цей документ дістав назву Валуєвського циркуляра. Він забороняв українські наукові, релігійні та особливо педагогічні публікації. «Малороссийским наречием» дозволялося друкувати лише художні твори.

Репресивні заходи щодо української культури призводили до так званих «антрактів» — вимушених перерв у літературному поступі. З 1863 року починається період жорстокої реакції, одні письменники опинилися на засланні (наприклад, О. Кониський, П. Чубинський), а світоглядні позиції інших змінювалися під тиском широкомасштабної русифікації. На жаль, навіть патріархи українського руху — М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Максимович — не завжди могли чинити опір цим силам. Так з’явилася концепція про винятково «домашню ужитковість» української літератури, літератури для простолюду

2. Роль західноукраїських періодичних видань у поширенні українського друкованого слова

У поступі української літератури настає вимушена перерва до 1870 року. Були часи, зокрема 1866 рік, коли в Росії не вийшло друком жодної книжки українською мовою. У цей період письменники звертають погляд на прогресивнішу Галичину, прагнучи на новому ґрунті розвинути літературну діяльність.

Починаючи з 1772 року, Галичина та Буковина були в складі Австрії. Австрійський уряд, на відміну від російського, не забороняв та не переслідував українське слово. Галицьке покоління 60-х рр., ознайомившись із творами І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, П. Куліша, органічно засвоїло ідеї українського письменства: творити для народу, а не для так званої «освіченої верстви», якої на Західній Україні майже не було; писати народною українською мовою, кулішівкою; сприяти зближенню, об’єднанню штучно розчленованого українського народу. Унаслідок цього постає ціла низка нових видань: «Вечерниці», «Мета», «Нива», «Русалка», в яких уже систематично починають працювати письменники з Наддніпрянської України.

У 1867 році з ініціативи та за фінансової підтримки П. Куліша був заснований літературно-науковий часопис «Правда» (1867-1898 рр.), що став фактично єдиним усеукраїнським виданням під час реакційних 60-70-х рр. ХІХ ст. Журнал висвітлював творчість письменників старшого покоління, передруковуючи художні твори та наукові праці П. Куліша, Т. Шевченка, О. Кониського, знайомив із новими письменниками — Іваном Нечуєм-Левицьким, Панасом Мирним, М. Старицьким тощо.

1868 року у Львові засновано товариство «Просвіта», члени якого провадили просвітницьку діяльність з метою національного та культурного відродження українців. Праця просвітян виявилася настільки плідною, що вже за кілька років «Просвіта» стала центром, координатором і натхненником процесу відродження не лише у Львові, але й далеко за його межами.

Сподівання літературних і культурних діячів Наддніпрянської України на те, що в часи реакції Галичина стане плідним ґрунтом для розвитку літературної діяльності та національного руху, справдилися. Українська ідея, українське слово зазвучали у повний голос на західноукраїнських землях.

3. Піднесення українського руху на початку 70-х рр.

У цей час українофобія потроху починає розвіюватися й українство знову оживає, уже зосередившись у Києві.

Неабияку користь приносить реалізація культурницьких програм українських громад. Навколо Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, створеного в 1873 році, гуртується ціла плеяда визначних українських науковців (В. Антонович, М. Драгоманов, О. Русов, П. Чубинський). Вони досліджують українську історію, філологію, етнографію. Зібраний фольклорно-етнографічний матеріал був надрукований семитомним виданням під керівництвом Павла Чубинського.

У сфері музики з’являється перший професійний український композитор — Микола Лисенко. Художнє письменство збагатилося творчістю таких письменників, як М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, а в Галичині — І. Франко. У Києві й водночас на степовій України з’являються зародки театру, найталановитішими митцями якого стали М. Старицький, М. Кропивницький та І. Тобілевич.

4. Емський указ

Нове пожвавлення національного руху не могло не привернути уваги царського уряду.

За наказом Олександра ІІ була створена спеціальна комісія, яка мала б виробити стратегію боротьби з українським відродженням. Усі розроблені заходи подавалися до розгляду та затвердження Олександрові II в німецькому місті Емськ, де в цей час цар знаходився на відпочинку. Саме там і був підписаний найреакційніший щодо українства документ XIX століття — Емський указ.

На відміну від Валуєвського циркуляра, новий указ не лише забороняв друкування, а навіть ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур «малоросійським наріччям». Забороняли друкувати й видавати оригінальні твори та переклади, за винятком лише історичних документів і пам’яток; не дозволяли проводити сценічні вистави та читати україномовні твори.

Чим же пояснити той майже панічний страх царської Росії перед усім українським?

У всі часи українська література була пов’язана з життям, соціальними та національно-визвольними прагненнями народу. Народ, який має власну мову та літературу, волітиме здобути незалежність, намагатиметься створити свою державу.

Побоюючись цього, царський уряд і шовіністично налаштовані представники інтелігенції репресіями, заборонами та переслідуваннями намагалися викоренити навіть згадку про українську літературу як самобутню та незалежну.

5. Становлення нових стильових течій і напрямів

Українська література цього періоду знаменована появою нових стильових напрямів і течій. У 70-80-х рр. XIX ст. на зміну романтизмові приходить реалізм і стає панівним стилем кінця ХІХ ст. Реалізм в українській літературі має деякі спільні риси з реалізмом європейських літератур. Це об’єктивне відображення дійсності та оточення героя; обґрунтування дій і вчинків персонажів психологічними й соціальними умовами; правдивість відтворення темних сторін життя, змалювання їх такими, як є, без прикрас, натуралізм (щоправда, натуралізм як стильовий напрям не знайшов істотного поширення у творчості українських письменників). Проте своєрідні властивості української літератури, які відрізняють її розвиток від розвитку більшості літературних європейських народів, також позначилися на характері українського реалізму. Звернення до народних джерел, тривале панування романтичних поглядів зумовили те, що романтизм з його захопленням героїзмом минувшини, поетизацією сильних, прекрасних людей козацької доби й надалі співіснував з реалізмом у творчості тогочасних письменників. Саме цим пояснюється своєрідний, етнографічний характер реалізму в українській літературі другої половини XIX ст.

6. Інтенсивний розвиток прози

Панівне місце в літературі 70-90-х рр. XIX ст. посідає проза, саме тому українських письменників, які творили в цей час, називають «великими епіками». Прозаїки кінця XIX ст. збагатили українську літературу і в ідейно-тематичному, і в жанровому плані.

На відміну від попередників, письменники кінця століття не обмежувалися лише правдивим відображенням народного життя, відтворенням його страждань, а намагалися просвітити народ. У літературі з’являються нові характери та герої, образи «громадського діяча» та «борця проти неправди»; змінюється тематика та проблематика творів.

Як і в попередні роки, домінантною темою прози залишається тема селянства. Пояснюється це насамперед забороною царської влади описувати життя соціальних верств, які рідко спілкувалися українською мовою (інтелігенцію, службовців тощо). Крім того, літератори змушені були орієнтуватися на селянство як єдиного повнокровного носія української мови. Прозаїки намагалися знаходити нові ракурси висвітлення цієї теми. Так, поступово письменники зосереджують увагу на житті інших соціальних прошарків — міщанства, службовців, офіцерства, учительства тощо. У повістях Олени Пчілки («Світло добра і любові», «Товаришки»), Б. Грінченка («Сонячний промінь», «На розпутті»), О. Кониського («Семен Жук і його родичі», «Юрій Городенко») виведено образи інтелігентів — діячів культурно-просвітнього руху, «нових людей». Проте висвітлювати життя цих верств було легше представникам західноукраїнської літератури, де не існувало офіційних заборон («Лель і Полель», «Для домашнього огнища» І. Франка, «Пропащий чоловік» М. Павлика та ін.).

У Галичині поширюється феміністичний рух, зачинателькою якого вважають Наталю Кобринську. З її ініціативи створено «Товариство руських жінок у Станіславі», що мало на меті популяризацію феміністичних ідей. Н. Кобринська порушує проблеми са-мопробудження жінки, виховання її самосвідомості. Неоціненною заслугою письменниці є розвиток «жіночої прози», адже її приклад заохотив до праці на літературній ниві відомих письменниць: Ольгу Кобилянську, Євгенію Ярошинську, Анну Павлик.

Збагачується українська проза й жанрово. У 70-80-х рр. XIX ст. на перше місце серед прозових творів виходять роман та повість. Проте в цей період спостерігається плутанина у визначенні жанрової природи твору. Так, наприклад, О. Кобилянська називала свої великі епічні твори «Царівну» та «Людину» оповіданнями, хоч насправді вони є романами. І. Франко розглядав роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та повість «Повію» як «більші оповідання».

Відбувається становлення нових жанрових різновидів повісті. Удосконалюється форма компонування життєвого матеріалу в епічних творах. На зміну розповсюдженій раніше оповіді, з її описовою формою та нечітко вираженим сюжетом (Григорій Квітка-Основ’яненко, Марко Вовчок) приходить розповідь (Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Пантелеймон Куліш). З’являється жанр автобіографічної повісті-хроніки, що має мемуарну форму зображення, до якого звертаються І. Нечуй-Левицький «Над Чорним морем», О. Кониський «Юрій Городенко».

Поряд із оповіданням з’являється новела, нарис, етюд, образок; зароджується поезія в прозі.

Українська проза, гідно представлена І. Нечуєм-Левицьким, Панасом Мирним, І. Франком, Б. Грінченком, створила передумови для розвитку та нового злету українського слова й стала окрасою світової літератури.

7. Досягнення української поезії

Найвидатніші українські письменники 70-90-х рр. XIX ст. виявляли свій талант і в прозі, і в поезії, і в драматургії. Яскравим свідченням такої різнобічної обдарованості є творчість Івана Франка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Бориса Грінченка.

Визначним явищем української поезії цього періоду стали збірка Івана Франка «З вершин і низин» та його лірична поема «Зів’яле листя». Франко не лише збагатив українську поезію тематично, ідейно та жанрово (у його творчості поряд із громадянськими мотивами з’являються мотиви трагічного кохання, розчарування, сумнівів), але й урізноманітнив її новими образами, строфами, ритмами та римами, алегорично-символічними тропами.

З поетів-реалістів народницького напряму найвидатнішими є Олександр Кониський («Порвані струни»), Борис Грінченко (автор численних поезій і перекладів), Іван Манжура («Степові думи та співи»). Їхня творчість характеризується перевагою громадських тем: «нещастя й сучасні злидні» селянства, соціальний і національний гніт, заклики до праці на користь рідного народу. Щоправда, у цих творах публіцистика бере перевагу над мистецтвом.

Громадянські мотиви переважають й у творчості Павла Гра-бовського. Життєвий і літературний шлях поета виявився надзвичайно тернистим (20 років з відведених йому 38-ми він провів під наглядом поліції, в ув’язненнях та на засланнях). Поезія Грабов-ського просякнена справжньою, щирою любов’ю до рідного краю та народу; у своїх збірках «Пролісок», «З чужого поля», «Доля» він не обмежується розповідями про недолю та злидні народні, а викриває причини насильства, створює образи мужніх борців, здатних виступити проти кривд, утисків і беззаконня. Тому цілком зрозумілі антидекадентські настрої Грабовського як поета-аскета, поета-громадянина. Він виступав принциповим противником так званої «чистої поезії» з її індивідуалістичними рисами, з естетичними вимогами, милуванням, захопленням красою природи. І хоч у літературному доробку Грабовського є зразки прекрасних ліричних поезій, проте перевагу він віддає все-таки громадянським мотивам. На його думку, «штуки для штуки» (тобто мистецтва заради мистецтва) немає й не може бути в дійсності». Програмним твором П. Грабовського стала поезія «Я не співець чудовної природи», яка є визначальною й для всієї творчості поета. Він доводить, що митець не може бути осторонь від суспільно-політичного життя, його творчість покликана служити народові, П. Грабовський є найтиповішим представником поета-громадянина в красному письменстві 70-90-х рр. XIX ст.

Визначний лірик, поет-філософ, поет-громадянин Володимир Самійленко насамперед цікавий для нас своїми сатиричними поезіями («На печі», «Патріотична праця», «Ельдорадо» тощо). У його творах правдивий, чистий, подекуди ущипливий гумор переростає в гострий сарказм, коли висвітлюються вади українських «запічних» патріотів, що дбають про громадянські справи лише подумки, лежачи на печі та зв’язавши «свій язик, щоб кохати безпечно ідею»:

8. Роль драматургії в українському літературному та культурному житті

Доля українського театру така ж складна й терниста, як і доля української літератури та мистецтва взагалі.

Старий театр, самобутній, наближений до народу (театр шкільної драми та трагікомедій, театр інтерлюдій і вертепу) пережив свої найкращі часи ще до зародження нового українського письменства. Зачинателі нової української літератури — Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко — робили спроби поновити український театр, убираючи драматичні твори в сучасні форми, використовуючи теми із селянського життя, живу народну мову, український колорит, народні пісні. Але замалий репертуар і випадковість, спорадичність вистав мандрованих українсько-російсько-польських труп, що мали на меті розважити українських магнатів і догодити їм, аж ніяк не сприяли розвиткові українського театру.

Перші спроби відродити національний театр з’являються лише в 60-х та 70-х рр. ХІХст. У 1873-1874 рр. Марко Кропивниць-кий з успіхом улаштовував українські вистави в Харкові, а 1876 року створив трупу в Катеринославі. Проте Емський указ спричинив майже п’ятирічний вимушений «антракт» у розвитку національного театру. У 1880 році пункт Емського указу стосовно заборони українських п’єс був переглянутий, унаслідок чого театральні вистави та концерти, хоч і з величезними обмеженнями, але дозволили проводити.

Вісімдесяті роки на Наддніпрянській Україні стали періодом розквіту українського професійного театру, справжнім батьком якого вважають Марка Кропивницького.

10 січня 1882 року М. Кропивницький здійснив постановку п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Власне, саме з цієї дати й починається літочислення українського професійного театру. Для повноцінного функціонування новоствореної трупи потрібні були кошти та досвідчений керівник. Ним став Михайло Старицький. На утримання трупи він використав усі гроші з продажу свого маєтку, що дало змогу збільшити персонал трупи, подвоїти хор, створити власний оркестр, підвищити платню акторам. Уже восени в Єлисаветграді Старицький створив українську професійну трупу, до якої ввійшли: Олександра Вірина, Ганна Затиркевич-Карпинська, брати Тобілевичі — Микола Садовський (театральний псевдонім від дівочого прізвища матері), Панас Саксаганський (псевдонім від назви місцевої річки Саксагань), Іван Карпенко-Карий, їхня сестра Марія Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька та інші самобутні актори, часто звані «корифеями українського театру».

Трупа М. Старицького мала величезний успіх у глядачів, особливе захоплення викликала гра М. Кропивницького та М. Заньковецької. Своїм успіхом корифеї мали завдячувати й творчому співробітництву з відомими композиторами: П. Ніщинським (автором «Вечорниць», «Назара Стодолі»), К. Стеценком, М. Лисенком. Неоціненними є внески в становлення театру М. Старицького та М. Кропивницького. Старицький виступив проти розважальної ролі театру та спотвореного зображення українського мужика як недоумкуватого й п’яниці. Саме він уперше вивів у водевілі на посміховисько не мужика, а панів. М. Кропивницький — «український Мольєр» — був майстром реалістичної гри, противником зовнішніх ефектів, позування, клоунади. У роботі з акторами Кропивницький-режисер вимагав простоти, життєвої правди, психологічного розкриття образу.

Умови, у яких доводилося працювати акторам, були жахливими: українські трупи не мали своїх постійних приміщень і змушені були вести мандрівне життя; україномовні спектаклі без дозволу губернаторів та градоначальників не мали права на постановку; в один вечір обов’язково треба було зіграти п’єсу ще й російською мовою, до того ж на стільки актів, що й українська. Це не лише фізично й морально виснажувало акторів, а й відлякувало глядачів.

Негативним явищем було й постійне роздроблення театральних труп. Під тиском зовнішніх обставин 1885 року трупа М. Старицького розпалася на дві частини. На чолі однієї лишився М. Старицький, на чолі другої (з більшою частиною корифеїв) став М. Кро-пивницький, а 1888 року, після нового поділу, з’явилася ще одна трупа — М. Садовського. Інтерес широкого загалу до українського театру викликав до життя безліч малих труп: у 90-х рр. ХІХст. їх налічували вже близько 30.

Нелегкою була доля митців української сцени, їм доводилося ждати та жертвувати собою задля розвитку національного театру. Тяжкі умови праці, боротьба за виживання, тривалі судові процеси підірвали здоров’я М. Старицького, призвели до повного банкрутства. Марія Садовська-Барілотті, виснажена голодом і хворобою, померла на сцені; Іван Карпенко-Карий, відбувши три роки заслання, увесь час перебував під наглядом поліції; Марко Кропив-ницький після струсу мозку від навмисно спущеної на київській сцені на нього завіси почав глухнути, а під старість зовсім утратив слух. Проте саме наполеглива сподвижницька праця видатних режисерів й акторів дала змогу не лише вистояти й утвердитися українському театру, а й вивела його на світовий рівень.

Український етнографічно-побутовий театр мав величезний успіх. Мистецтво ансамблю, органічний такт у виставах слова й пісні, чудове знання та яскраве відтворення національного побуту, відданість принципам історичної правди й народності — надбання українського національного театру.

Домашнє завдання: зробити короткий конспект, ст. 14-17 у підручнику, знайти інформацію про видатних укр. меценатів, підготувати коротке повідомлення для виступу.

13.09.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок. Посилання вище

09.09.2022

Українська література другої половини ХІХ століття у контексті розвитку тодішнього суспільства. Особливості реалістичної прози

Епіграф до уроку: Література доти не стане справді національною, доки не буде правдиво людською…в національній формі, рідною мовою, без ніяких патріотичних чи націоналістичних оглядів, зображувати дійсних людей, яких виплоджує наш край…

Іван Франко

1. Цьогоріч ми з вами продовжимо вивчення нової літератури, а сьогодні на уроці познайомимось із літературним процесом другої половини ХІХ століття, дослідимо зв’язок літератури з тогочасною дійсністю, рушійні сили літературного процесу та виокремимо стилі та течії притаманні для того часу.

До основних зовнішніх чинників, що впливають на літературний процес, належить історична ситуація та розвиток суспільства.

Період	Стиль/напрямок	Представники	Твори
Давня література ХІ–ХV	Література Середньовіччя		Рукописні книги (перекладна та оригінальна література): «Остромирове Євангелія», «Ізборники Святослава» тощо
	Монументалізм	Нестор-Літописець	«Повість минулих літ»
	Орнаменталізм		«Слово про похід Ігорів»
Стара література ХVІ–ХVІІІ	Ренесанс		Козацькі літописи
Стара література ХVІ–ХVІІІ	Бароко	Григорій Сковорода	«Байки Харківські», «Сад божественних пісень»
Нова література ХІХ — поч. ХХ	Класицизм	Іван Котляревський	«Енеїда», «Наталка-Полтавка»
	Сентименталізм	Григорій Квітка-Основ’яненко	«Маруся»
	Романтизм	Микола Костомаров Віктор Забіла Михайло Петренко Петро Гулак-Артемовський Євген Гребінка Микола Гоголь Пантелеймон Куліш ·Тарас Шевченко (рання творчість)	«Соловейко» «Соловей» «Небо» «Рибалка» «Човен» «Тарас Бульба» «Чорна рада» «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки»
	Реалізм	Тарас Шевченко Марко Вовчок	· Цикл «В казематі», «Кавказ», «Сон» (комедія), «І мертвим і живим…», «Заповіт»· «Інститутка»

2. Перегляньте відеоурок

3. Теоретичний матеріал

Як вам відомо, наприкінці ХVІІІ ст. політична карта Європи знов була частково перекроєна відповідно до інтересів великих держав. Українські землі були розподілені між двома великими імперіями. Після трьох розподілів Польщі і війни з Туреччиною Росія зосередила під своєю владою понад 80% всіх українських земель – Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщину, Південь України і Крим. До складу багатонаціональної Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії відійшла Галичина, Закарпаття та Північна Буковина.

Ще напередодні була скасована автономія Гетьманщини і сама гетьманська посада, була остаточно знищена Запорозька Січ, козацтво було реформовано і перетворено на частину російської армії, офіційно введено кріпацтво для селян тощо. Отже, українці остаточно втратили залишки своєї державності, почалася нова хвиля економічного, національного і культурного пригнічення.

Все це викликало широке незадоволення населення, породжувало соціально-політичні протести і стало причиною активної національно-визвольної боротьби.

Своєрідним відродженням української спадщини й культури активно займалися представники романтизму: саме вони збирали фольклорні твори, знайомили народ із історичним минулим, відкривали нові форми та жанри літератури.

На початку 40-х років центром національно-визвольного руху став Київ. Студенти i молодi викладачi університету створюють таємний гурток «Київська молода» і ставлять за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян від кріпацтва. Саме на основi цього гуртка в січні 1846 року сформувалась перша в Україні нелегальна політична організація ‒ Кирило-Мефодіївське товариство, до її складу входило 12 осіб, в тому числі Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Своїм найголовнішим завданням члени організації вважали просвітницьку діяльність, спрямовану на проведення в суспільстві реформ, ліквідації кріпацтва і самодержавства, забезпечення рівності представників різних станів, поширення освіти, об’єднання всіх слов’ян у федеративній державі, сприяння відродженню і розвитку їх національних культур і мов. Проте, вам також відомо, навеснi 1847 царська влада заарештувала всiх постiйних учасникiв товариства i без суду покарала засланням або ув’язненням. Незважаючи на це, дiяльнiсть організації справила вiдчутний позитивний вплив на процес формування свідомості української нації.

На iсторичну арену виходить нова генерацiя української iнтелiгенцiї. Провідники Кирило-Мефодіївського товариства, повернувшись iз заслання, починають легальну культурно-просвiтницьку дiяльнiсть i утворюють в Санкт-Петербурзi український національний осередок – першу громаду. Вона мала друкарню, видавала книжки, часопис «Основу» українською i росiйською мовами, монографiчнi дослiдження тощо. Генератором та натхненником її iдейних устремлiнь здебiльшого був непримиренний Тарас Шевченко.

На початку 1860-х рокiв подiбнi громади почали виникати в багатьох великих мiстах України – Києвi, Полтавi, Харковi, Чернiговi, Одесi тощо. Всього було створено близько 20 подiбних органiзацiй. В умовах царського режиму це були напiвлегальнi утворення, що в основному зосереджувалися на культурно-просвiтницькiй дiяльностi, органiзацiї роботи недiльних шкiл, виданнi пiдручникiв, збiрок фольклору тощо. Головна їх мета полягала в тому, щоб покiнчити з нацiональним гнобленням, демократизувати полiтичний режим i забезпечити підвищення національної свідомості українцiв.

Передова українська інтелігенція намагається пiдняти низький рiвень освiти населення, створює, починаючи з 1859 року, безплатнi недiльнi школи. Спецiально для їх слухачiв Тарас Шевченко написав пiдручник «Букварь южноруськiй», а П. Куліш видав «Граматику». На жаль, 1862 р. дiяльнiсть шкіл була заборонена царським указом. Через рік вийшов сумнозвісний Валуєвський циркуляр, який забороняв використання української мови в освіті і в літературі. Ще більш жорстким був зміст Емського указу царя 1876 року, яким не тільки заборонялось користуватися українською мовою, а й завозити українські книжки з-за кордону, говорити українською на театральній сцені, навіть робити написи українською під нотами тощо. В зв’язку з цим вiдомий український культурний дiяч Іван Огiєнко слушно наголошував, що в ХІХ ст. було «декiлько великих погромiв української культури», якi руйнували все те, що вона встигала утворити у стабільні часи.

Посилення переслідувань з боку влади, заборона мови i друку змушували українців вдатися до використання інших форм дiяльностi. Громадiвцi Михайло Драгоманов i Сергій Подолинський для продовження боротьби проти соцiального i нацiонального поневолення виїхали за кордон, до Женеви, де утворили часопис «Громада» i газету «Вольное слово», в яких пiддавалася критицi полiтика Росiйської iмперiї.

У таких несприятливих умовах доводилося існувати українській літературі цього тридцятиріччя. «Література неповної нації», за словами Дмитра Чижевського, змушена була орієнтуватися головним чином на селянство як носія мови. Селянство дотримувалося прадідівських звичаїв, традицій, а найголовніше — зберігало рідну мову. Отож основним об’єктом зображення й адресатом у літературі стає саме воно. Таке письменство назвали народницьким, або просвітянським. До найяскравіших представників цієї течії належать Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Борис Грінченко, Іван Карпенко-Карий, з творами яких ми познайомимося цього року.

Однак не тільки політична ситуація мала вплив на розвиток мистецтва слова. У середині ХІХ ст. відбулися якісні зміни насамперед у раціональній сфері людської свідомості. Саме тоді почала втрачати свої позиції механіка, наставав час електричної енергії. Науковці відкрили суттєві закони в галузі хімії й біології, а технічна думка збагатилася численними інженерними винаходами. Усі ці відкриття сприяли науково-технічній революції. Вона, без сумніву, не давала людині спокою, інтенсивно будила уяву та фантазію у творчих особистостей. На хвилі цих вражень у 1857 р. з’явився запис у щоденнику Тараса Шевченка, сповнений захоплення від винаходу Фултоном і Ваттом парового двигуна: «Ваше… дитя в скорім часі пожере батоги, престоли й корони, а дипломатами й поміщиками тільки закусить… Те, що розпочали у Франції енциклопедисти, те довершить на нашій планеті ваше колосальне геніальне дитя»

Уже через два десятиліття після того винахідник із Чернігівщини Микола Кибальчич мудруватиме над кресленням апарата для польотів у космос, а Марія Склодовська-Кюрі відкриє один із радіоактивних елементів — полоній.

Усе це змінювало картину світу, спонукало дошукуватися першопричин буття. Ці нові віяння приваблювали й літературу.

У цей період у красному письменстві й утвердився новий напрям — реалізм, початок якого був покладений ще Шевченком та Марко Вовчком.

4. Теорія літератури

Реалізм – літературний напрям, що характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності завдяки типізації життєвих явищ.

Ознаки реалізму:

· пізнавальне, аналітичне сприйняття й розуміння світу

· раціоналізм

· типізація

· поєднання типового та індивідуального в характерах героїв

· характер та вчинки героїв пояснюються через його соціальне походження, умови повсякденного життя

· відсутня ідеалізація характеру героя

· увага до вивчення людської душі, але заглиблення в психологію обмежене, оскільки реалісти вважали, що душевний світ героя зумовлений його походженням, вихованням, суспільно-побутовим оточенням

· конфліктність

· головний конфлікт породжений соціальною несправедливістю

· правдивість у зображенні деталей, перевага епічних, прозових жанрів у літературі, ослаблення ліричного струменя мистецтва;

5. Теоретичний матеріал

Реалізм — послідовна протилежність романтизму. На кожну тезу попереднього стилю він відповів антитезою. Якщо романтик зосереджував основну увагу на внутрішньому світі людини (а отже — і на інтимному, родинному, духовному, містичному), то для реаліста стає визначальною проблема взаємин людини й суспільного середовища, впливу соціально-економічних обставин на формування характеру особистості.

Митці різних націй збагатили цей напрям своїми неповторними варіантами. Який же український варіант реалізму? Реалістичний тип світосприймання надто чужий нашій літературі, емоційній, романтичній українській душі. Тому наш реалізм вирізнявся специфічними емоційно-сентиментальними ознаками.

У вітчизняній літературі другої половини ХІХ ст. найяскравіше представлений побутово-просвітницький реалізм. Його видатні творці — Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький тощо. Представники цієї течії в основному досліджували родинні, виробничі, соціальні стосунки героїв, зосереджувалися на морально-етичній проблематиці. Яскравою ознакою течії є, зокрема, етнографізм — докладне змалювання національного колориту українського народу — побуту, звичаїв, обрядів і вірувань.

У 80–90-х роках ХІХ ст. частково простежується ще одна течія — революційний реалізм. Її представники заперечували еволюційний розвиток суспільства, духовне вдосконалення людини як необхідну передумову соціально-економічних, політичних змін. Натомість вони цілком підпорядковували свою творчість пропаганді значення економіки, насильницької збройної зміни суспільного ладу, фізичного знищення панівних верств.

Досить помітно утвердився в українській літературі натуралізм. Натуралісти намагалися через використання здобутків природничих наук пізнати й відтворити істинну, реальну картину буття. Твори натуралістів нагадували клінічні документи, історії спадкових хвороб, протоколи судової експертизи. Це були спроби перетворити художній твір на точну копію факту.

6. Теорія літератури

Натуралізм (від лат. naturalis — «природний»)— напрям у літературі й мистецтві на межі 19 – 20 століття, що характеризувався настановами на фотографічно точне відображення дійсності та осмислення особистості крізь призму її біологічної і соціальної зумовленості.

Ознаки натуралізму:

· «знижене» трактування традиційних сюжетів;

· зумисна вульгарність стилю автора й мови героїв;

· непричетність, байдужість автора до зображуваної дійсності;

· потужний та гострий сатиричний струмінь;

· широка панорама сучасного життя в його технічних, побутових, професійних аспектах;

· підкреслення повної залежності характеру, вчинків героя від його генетичних коренів і фізіологічно-інстинктивних особливостей;

· розкриття найтемніших «фізіологічних» сторін людської душі

Домашнє завдання ст. 13-17 – зробити конспект

07.09.2022

Шляхи пізнання дійсності: науковий і художній. Художня література як один із видів мистецтва. Літературний процес. Літературознавство як наука про літературу. Науково-теоретичні основи вивчення літератури

1. Цікава інформація

Пізнання навколишнього світу є важливим видом діяльності людини.

Пізнання — це відображення у свідомості людини явищ реальної дійсності, їхньої сутності. Воно існує у двох формах: наука і мистецтво, зокрема художня література. У сфері науки й у сфері мистецтва людина вибудовує свої світи — світ системи понять або світ художніх образів. Наука як вид людської діяльності керується принципом доказовості і працює з явищами, реальність яких доведена їх закономірною повторюваністю, доступністю для нині існуючих методів дослідження. Об'єктом пізнання тут є навколишня дійсність. Особливість художнього способу пізнання поля-гає в тому, що об'єктом його дослідження є відношення конкретної особистості до навколишньої дійсності. Вчений відкидає все, що вважає випадковим і суб'єктивним. Письменник часто надає ваги на перший погляд незначним деталям.

Характерною рисою художнього пізнання є використання художньо-образного мислення за безпосередньої участі емоцій людини. Тобто в науковому і художньому методах існують різні об'єкти пізнання і різні шляхи пізнання об'єктів. У науковому методі пізнання структурною одиницею виступає поняття, а в художньому методі — художній образ.

2. Укладання словничка до теми

Наука — це одна з форм суспільної свідомості, що дає об'єктивне відображення світу; система знань про закономірності розвитку природи і суспільства та способи впливу на навколишній світ.

Мистецтво — це творче відображення дійсності в художніх образах; художня творчість у цілому, спосіб виявлення творчого потенціалу особистості та задоволення її естетичних потреб.

Література — це вид мистецтва, що зображує життя, створює художні образи за допомогою слова.

Отже, для мистецтва характерне образне відтворення життя. Існує декілька видів мистецтва.

3. Інтерактивна вправа «Гронування»

Створити гроно «Види мистецтва», скориставшись словниковим диктантом.

4. Поміркуйте

Чим види мистецтва відрізняються один від одного? У чому виявляється специфіка кожного з них? (Ця специфіка визначається насамперед матеріалом, яким користується митець. Для композитора таким матеріалом є звук, для живописця — фарба, для скульптора — мармур, глина, гіпс, дерево, камінь тощо. Для творця художньої літератури таким матеріалом є слово.)

5. Творче завдання (на порівняння)

— Пригадайте твори різних видів мистецтва на якусь одну тему (море, осінь, школа). Порівняйте їх. За допомогою яких засобів розкривається тема в кожному з них? (Найлегше порівняти зображення в живопису та художній літературі. У першому випадку тема розкривається за допомогою барв, кольорів і ліній, у другому — за допомогою мови. Наприклад, з темою «Ліс» створив картини І. І. Шишкін (продемонструвати репродукції картин «Ранок у сосновому лісі», «Лісова галявина», «Корабельний ліс», «Сосновий бір» та інші), написав поезію Платон Воронько, прозовий уривок із описом лісу знаходимо в М. М. Коцюбинського).

Люблю я ліс!

Дрімотний ліс.

Він партизанові приніс

Жаданий захист

І спочинок.

І не один звитяжний вчинок

Я по стежках його проніс

За нашу рідну Батьківщину.

Березу, вільху і ліщину,

Дубів могутність величаву

І навіть тихий верболіз —

Люблю я ліс.

Його по праву

Я і шаную, і люблю,

Вклоняюсь пишному гіллю,

Бо тричі щиро напоїв

Коріння буків і дубів

Своєю кров'ю молодою.

Тепер спокійною ходою

Проходжу лісом.

Тихий шум

Мені навіяв безліч дум

Про давні роки незабутні

І про омріяні, майбутні,

В які ростимуть

І цвістимуть

Оці незаймані ліси,

Красу новій землі нестимуть

У вік найвищої краси,

У вік без війн,

Без крові, Сліз.

Люблю я ліс.

(Платон Воронько)

Виразно прочитайте уривок

Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими бар-вами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу… Стрепенувся врешті ліс і собі заграв… Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами…

На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж деревами, і слуха. Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина весь у море лісових згуків… (М. М. Коцюбинський).

Отже, художня література відрізняється від інших видів мистецтва тим, що єдиним матеріалом тут є слово, а виражальні і зображувальні можливості словесного мистецтва широкі. Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності — не тільки чуттєво, але й через умовивід. Вона існує у трьох видах художнього тексту: епос (дослівно — розповідь), лірика (дослівно — те, що виконують під ліру), драма (дослівно — дія). Відрізняється один вид від іншого способом формування художнього образу. Художня мова, звертаючись безпосередньо до уяви читача, здатна відтворити рухи і звуки, психологію героя і його філософське світосприймання, тобто всю складність життя

і людських почуттів у найрізноманітніших формах їх вияву. Саме в цьому виявляється специфіка і сила художнього малювання словом, у ньому величезні зображувальні можливості мови як матеріалу словесного мистецтва. Тому художню літературу нерідко ще називають мистецтвом мистецтва, «другою реальністю». Мабуть, саме цим пояснюється певне виділення художньої літератури в загальнопоширених висловах: «література і мистецтво».

Художнє слово здатне творити ілюзію живого, повнокровного життя. І завдання читача — навчитися якнайповніше сприймати все те, що передає йому письменник художнім словом.

Розвиток літератури відбувається в постійних пошуках, тобто в процесі.

6. Робота зі словником літературознавчих термінів

Літературний процес — це багатоманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами в стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні чи в певному культурному центрі країни.

Літературний процес у кожній країні є складником світового суспільно-історичного розвитку мистецтва слова.

7. Складання логічної схеми-конспекту «Літературознавство — наука про літературу» на основі розповіді вчителя

У XIX столітті виникло літературознавство — наука про художню літературу, яка висвітлює її походження, розвиток і сутність. Воно включає три основні дисципліни: теорію літератури, історію літератури, літературну критику, які між собою тісно взаємопов'язані.

Літературознавство Історія літератури — галузь науки про літературу, яка

досліджує її розвиток у зв'язку із суспільними та культурними умовами, виявляє внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літератур-них напрямів і течій, виявляють значення творчості письменників, їх окремих творів для читачів епохи, в яку ці твори постали, і для майбутніх поколінь.

Теорія літератури — галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінювання літературних творів.

Вивчає сутність, зміст і форму художньої літератури, її специфіку та функції як самостійного виду мистецтва. У сферу впливу теорії літератури входить розуміння специфіки художньої творчості й аналіз конкретних літературних явищ, поділ поезії на роди та жанри, дослідження літературного процесу, змін напрямів, течій, шкіл, особливостей стилю окремого письменника й загалом літератури певної доби. Нарешті, до завдань теорії літератури входить розгляд закономірностей розвитку мови художньої літератури, особливостей віршування. Теорія літератури досліджує загальні й спільні для кожної окремої національної літератури закони й закономірності, що пов'язують літературу з навколишньою дійсністю, а також внутрішньо-літературні закони.

Основними жанрами теорії літератури є монографія, стаття, огляд, есе.

Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим — виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів, що друкують. Літературна критика цілковито зорієнтована на потреби поточного літературного процесу, тому звертається переважно до творів своїх сучасників, а твори попередників, які є предметом насамперед історії літератури, розглядає крізь призму актуальних су-спільних потреб.

Літературна критика — засіб регулювання і корекції літературного процесу, спілкування письменників з читачами. Основна суспільна функція літературної критики — регулятивна, яка підтримується і забезпечується як нормами і кодифікованими правилами, так і громадською думкою провідної освіченої верстви.

Літературна критика активно функціонує в органічному зв'язку з журналістикою, спеціальною пресою, тому її часто характеризують як різновид публіцистики, породженої рефлексією з приводу мистецтва.

Серед видатних істориків української літератури, які створили концептуальні праці з власним поглядом на особливості й закономірності її розвитку, — М. Петров, М. Дашкевич, І. Франко, С. Єфремов, Б. Лепкий, М. Грушевський, Л. Білецький, М. Зеров,

М. Возняк, Д. Чижевський.

Значну роль у формуванні української критики відіграли

М. Костомаров, І. Франко, Л. Новиченко, І. Дзюба, М. Жулинський, М. Громицький та інші.

Вагомий внесок у розвиток теорії літератури зробили О. Потебня, І. Франко, М. Зеров, О. Білецький, П. Волинський, О. Ткаченко.

Розгляньте , у чому полягає відмінність між науковим і художнім пізнанням світу.

Наука	Художня література
Спирається на факти, закони, встановлює причиново-наслідкові зв'язки	Створює художній образ, діє на органи чуття, виражає сутність дійсності
Характеризується точністю, достовірністю даних	Є вигадкою, фантазією, умовним відтворенням загального в одиничному
Головне — об'єктивність. Особистість автора нівелюється	Передає суб'єктивну думку і світогляд
Формулюються закони, формули, теореми, гіпотези, здійснюються передбачення	Створює естетичний образ навколишнього світу

Домашнє завдання

ст.. 9-12 опрацювати, записати конспект

06.09.2022

Художня література як один із видів мистецтва. Початки літературної творчості. Українська література у світовому контексті

Опрацюйте поданий матеріал (короткий конспект)

1. Художня література як вид мистецтва

Красне письменство як один із видів мистецтва є художнім відображенням суспільної свідомості, а через ту свідомість — і суспільного буття, дійсності. Спрямування художньої літератури — людинознавче. Що б не описував письменник (людей, предмети, фауну, флору),— то все для людей і про людей.

Як кожному виду мистецтва (музиці, малярству, скульптурі, архітектурі, театрові, хореографії, кіно), мистецтву художнього слова притаманні ідейність, образність, емоційність. Ідеї, себто головному задумові літературного твору, підпорядковано все: об-

рази, сюжет, композиція, виражальні засоби тощо. Головне — образи: персонажі, пейзажі, портрети, інтер'єр, умовні та ліричні образи. За їх допомогою письменник висловлює свої почуття, роздуми, суспільні ідеали. Мета красного письменства, за Іваном Франком,— «викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета в хвилі, коли творив ті образи». Отже, образність у художньому творі — це сукупність почуттів (емоцій), захоплень, схвильованості автора. Висока ідея породжує глибокі почуття, під впливом яких і виникає художній образ.

У літературних творах конкретно-історичне та загальнолюдське взаємопов'язані й взаємозумовлені. Наприклад, споконвічне прагнення нашого народу до волі й щастя (загальнолюдське) викликало масовий протест українського селянства проти

національно-соціального гноблення — Коліївщину (конкретно-історичне).

Питомі риси українського національного характеру вилилися у створення світу самобутнього красного письменства, головні ознаки якого — поетичне світосприймання, глибинне розуміння природи, Бога, любов до людей, доброта й милосердя, прагнення

до самопізнання і самовираження. Від ступеня таланту письменника та його світогляду залежать суспільна значимість, а відтак і популярність його творів. Геніальність Тараса Шевченка, його полум'яний патріотизм вилились у натхненне послання «І мертвим, і живим», яке ось уже півтора століття стукає до сердець десятків мільйонів українців у всьому світі, хвилює і цим активізує їх на громадянські вчинки, на визвольну боротьбу за незалежну державу, посилює їхні національну свідомість та гідність.

2. Літературний процес

Під літературним процесом найчастіше розуміють складний розвиток художньої літератури, закономірності якого вивчаються історією літератури та літературною критикою (елементами його є художні методи, напрями, стилі, школи, типи творчості, жанри тощо). Однак, літературний процес не завжди дорівнює літературному розвиткові (поступові) (не правомірно говорити про «кращість» чи «гіршість» бароко чи класицизму, реалізму чи романтизму тощо).

Зміна тих чи інших художніх явищ (передусім художніх напрямів, як упорядкованих літературних тенденцій, що з’явилися приблизно в один і той самий час) в силу амбівалентної природи самої літератури (і мистецтва загалом) залежить від інтра- (внутрішньо-) та екстра-(поза-)естетичних факторів. Екстралітературним (суспільним) чинником є світогляд, той методологічний фундамент, який породжує певну концепцію дійсності, певний спосіб її пізнання, розуміння суспільно-історичних закономірностей,

місце людини в суспільстві та Всесвіті, а також ідейні переконання.

Так чи інакше пов'язані із суспільним естетичні чинники (фактори). До них зараховують: 1) поетику як систему більш-менш нормативних правил, котрі виросли на філософському фундаменті того чи іншого літературного напряму і безпосередньо пов'язані з літературною творчістю; 2) спільність мотивів, тем, ідей, образів, сюжетних схем, що переважають у певному літературному напрям; 3) сукупність художніх засобів, регульованих поетикою літературного напряму.

3. Українська культура у світовому контексті

Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами.

У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Унаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV–XVI ст., залежність від Російської та Австро-Угорської імперій у XIX–XX ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла визначальну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності й колориту. Особливо яскраво це виявилося в народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сягають до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI–XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. У той же час відчутні й негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв’язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом із тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов’янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — К. Острозьким, П. Конашевичем-Сагайдачним, І. Мазепою та ін.— усе це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити низку класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (неприйнятті чужого) і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей цієї культури в період її активного розвитку (XVII–XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур’я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі. Сьогодні такі підходи набувають особливого значення для всього людства.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України від 22 лютого 2000 р. висловлена така думка: «Загальносвітові тенденції і власний досвід підводять до принципового висновку: індустріальний, промисловий та економічний поступ значно більше залежить від духовної, культурної складової, ніж від суто технічних нововведень». Майбутнє незалежної України тісно пов'язане з розвитком гуманітарної сфери, продовженням національних культурних традицій.

4. Специфічні ознаки фольклору

· Усна форма творення і побутування.

· Традиційність.

· Варіантність.

· Анонімність.

· Колективність.

· Постійні форми.

· Повторюваність.

· «Мігруючі» блоки.

· Простота і ясність стилістики.

· Чітка послідовність композиції.

· Переважання дієслівних рим.

5. Фольклор та література

Фольклор:

1. Усна форма побутування.

2. Передбачається безпосередній контакт між тим, хто відтворює текст, і тим, хто цей текст сприймає.

3. Колективний автор, що обумовлює варіативність усної народної творчості й використання традиційної поетики.

4. Історична основа всієї світової художньої культури.

5. Джерело національних художніх традицій.

Література:

1. Письмова форма існування.

2. Безпосередній контакт між автором і читачем відсутній (контакт опосередкований через твір).

3. Автор — конкретна особа з властивою йому творчою манерою.

4. Виникає на ґрунті міфології та усної народної творчості.

5. Формує світогляд, збагачує духовно.

6. Періодизація української літератури (за історико-хронологічним принципом)

Давня українська література:

«Велесова книга» — найдавніша публікація пам'ятки V–IX ст., скрижалі буття українського народу в прадавні часи.
Українська література періоду Київської Русі.
Перекладна література.
Література XII–XVIII ст.

Нова українська література XIX — початку XX ст.:

· Українська література дошевченківського періоду.

· Література 40–60 років XIX ст. (Шевченківський період).

· Українська література другої половини XIX ст. (70–90 рр.)

· Українська література кінця ХІХ — початку XX ст.

Новітня українська література (1917 — початок XXІ ст.):

· Література за часів Центральної Ради, УНР.

· Літературний процес 20-х рр. (поступова ліквідація національного відродження України).

· «Розстріляне відродження» й насаджування ідей соціалістичного реалізму. Література в умовах геноциду. Насадження комуністичної ідеології і вульгарної соціології в літературознавстві.

· Література в період війни 1941–1945 рр.

· Друга хвиля еміграції.

· Українська література післявоєнного періоду.

· Література в період відродження 60-х років. Самвидавівська література. Нью-Йоркська група в діаспорі.

· Літературний процес 70–80 рр. в умовах ідеологічного засилля, репресій, форсованої русифікації.

· Українська література в період розпаду СРСР і утвердження національної і державної незалежності України.

· Література на сучасному етапі.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: ст. 9-12, опрацювати матеріал за підручником (короткий конспект)

Блог учителя української мови та літератури Лавренюк Людмили Іллівни

9-В українська література

План-характеристика образу Євгена Рафаловича

Запрошую вас на онлайн урок. Посилання вище

17.11.2022

Запрошую вас на 5,6 онлайн урок

Збірка І. Франка “З вершин і низин” –
важливий етап у розвитку української поезії

16.11.2022

15.11.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок (посилання вище)
П. Грабовський, поетичний цикл "Веснянки",
його спорідненість з "Веснянками" І.Франка

10.11.2022

09.11.2022

02.11.2022

01.11.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок з (посилання вище)

27.10.2022

Театральна діяльність і драматургія М. Старицького - Український театр і драматургія 70-90-х років ХІХ ст. як мистецьке явище. Творчість М. Старицького

26.10.2022
Запрошую вас на 6 онлайн урок (посилання вгорі)

Написати твір на одну із тем:

1. ПРОЗА

2. ДРАМАТУРГІЯ

3. ТЕМАТИКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

Немає коментарів:

Дописати коментар

№	Тематика творів	Приклади
1	Робітнича тематика	Цикл «Борислав». Повість «Борислав сміється».
2	Селянська тематика	«Вугляр». «Лесишина челядь». «Добрий за- робок». «Ліси і пасовиська».
3	Оповідання про дітей та школу	«Малий Мирон». «Олівець». «Грицева шкільна наука». «Отець-гуморист».
4	Тюремні оповідання	«На дні». «Панталаха». «до світла». «В тюремнім шпиталі».
5	Сатиричні оповідання	«Свиня». «Опозиція». «Доктор Бессервіссер». «Історія кожуха». «Свинська конституція». «Чиста раса».
6	Історичні оповідання	«Захар Беркут». «Хмельницький і ворожбит». «Великі роковини».
7	З життя інтелігенції	«Лель і Полель». «Борис Граб». «Для домашнього огнища». «Основи суспільності». «Перехресні стежки».

1.	Назва	“Талан”
2.	Автор	М. Старицький
3.	Жанр	Соціально-побутова драма
4.	Тема	“Драма із побуту малоруських акторів”. Про трагічну долю талановитої української актриси в умовах тогочасного суспільства кінця ХІХ ст.
5.	Ідея	Найвища мета служителів мистецтва – віддавати народові свій талан.
6.	Конфлікт	Роль мистецтва в суспільстві.
7.	Присвята	Марії Костянтинівні Заньковецькій (Адасовській).
8.	Прототипи	Лучицька – Марія Заньковецька, Безродний – Старицький.
9.	Основа твору	Історія життя однієї актриси (окремі моменти із життя Заньковецької, Старицького), чий талант поставив під питання її життєвий талан.
10.	Образи	М.І. Лучицька, А.П. Квітка, Ю.С.Котенко, М.Жалівницький.
11.	Художні прийоми

9-В українська література

План-характеристика образу Євгена Рафаловича

Запрошую вас на онлайн урок. Посилання вище

17.11.2022

Запрошую вас на 5,6 онлайн урок

Збірка І. Франка “З вершин і низин” –важливий етап у розвитку української поезії

16.11.2022

15.11.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок (посилання вище)П. Грабовський, поетичний цикл "Веснянки", його спорідненість з "Веснянками" І.Франка

10.11.2022

09.11.2022

02.11.2022

01.11.2022

Запрошую вас на 5 онлайн урок з (посилання вище)

27.10.2022

Театральна діяльність і драматургія М. Старицького - Український театр і драматургія 70-90-х років ХІХ ст. як мистецьке явище. Творчість М. Старицького

26.10.2022Запрошую вас на 6 онлайн урок (посилання вгорі)

Написати твір на одну із тем:

1. ПРОЗА

2. ДРАМАТУРГІЯ

3. ТЕМАТИКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

Немає коментарів:

Дописати коментар

Збірка І. Франка “З вершин і низин” –
важливий етап у розвитку української поезії

Запрошую вас на 5 онлайн урок (посилання вище)
П. Грабовський, поетичний цикл "Веснянки",
його спорідненість з "Веснянками" І.Франка

26.10.2022
Запрошую вас на 6 онлайн урок (посилання вгорі)